Мій чоловік, Олександр, залишає мене за іншою жінкою, і коли у нього стається ДТП, моя те́йка наполягає, що я повинна його знову прийняти в сімю.
Олександр вже рік відходить від нашого дому. Він каже, що познайомився з новою дівчиною, яку любить, і що я йому вже не потрібна, бо він ніколи посправжньому не кохав мене. Тепер, на його думку, у нього справжні почуття і «власна» сімя.
Не думає він, що я досі не можу працювати, адже наш наймолодший син, Максим, лише півтора року, а старший, Лука, ходить у дитячий садок. Ми ледь тримаємося. Єдина родичка моя сестра Олена, яка живе у Львові.
Не хвилюйся, ти впораєшся, заспокоює мене те́йка. Квартира твоя, тож хоча б дах над головою буде. І радуйся, що мій син платить тобі алімент.
Він дійсно платить рівно чверть своєї офіційної зарплати у гривнях. Олександр не подає заяву про розлучення, бо я не маю на це часу: двоє дітей, віддалена робота, щоб хоч щось заробити, і весь цей тягар.
Те́йка приходить до онуків раз на місяць і іноді приносить фрукти. Батько дітей не бере участі в їх вихованні, бо заявляє, що тепер у нього будуть інші діти.
Ми живемо один рік, я і діти, боремося за виживання.
В кінці року в садочку звільняється місце, і Максуса записують. Я знову можу працювати, і трохи полегшується.
Олександр скоро буде татом, радісно телефонує мені те́йка. Поспішай з розлученням, не хочу, щоб онук був позашлюбним.
Дізнаюся, що його нова дівчина вже на восьмому тижні вагітності, і подаю заяву про розлучення.
Через тиждень Олександр потрапляє в автокатастрофу. Він полюбляв швидкість і ризиковані обгони, а цього разу його зраділа невдача.
Автомобіль, який ми купили під час шлюбу, знищений, а Олександр лежить у лікарні з численними травмами. Лікарі говорять, що він може ніколи не ходити.
Те́йка плаче по телефону. Я співчуваю їй, бо Олександр ще мій чоловік. Та її вимога шокує мене:
Ти повинна забрати Олександра з лікарні і доглядати за ним, каже вона.
Я? Чому я? вибухаю я.
Ти його дружина, розлучення ще не оформлене, відповідає вона. Його кохана вчора розірвала вагітність, бо не хоче дитину з інвалідом. Тож ти, як жінка, маєш відповідати.
Розлучення ще не набуло законної сили, бо суд переніс слухання через його госпіталізацію.
Я пояснюю те́йці, що мої обовязки як дружини завершились, коли його син покинув нас без розбору. Цілий рік він не піклувався ні про мене, ні про дітей.
Він залишив мене, зрадив і дітей, говорю я. Те, що розлучення ще не завершене, випадковість, яку я скоро виправлю. Олександр і досі має свою матір, яка його дуже любить.
Ти очікуєш, що я доглядатиму за сином? питає те́йка. Я вже закінчила, коли він був малий. Тепер це обовязок дружини! Ти безсердечна і неблагодарна. Я розкажу онукам, що їхня мати кинула батька, коли він став інвалідом.
Тепер виглядає, ніби я його кинула, а не він нас рік тому!
Те́йка врештірешт виносить Олександра з лікарні. Він поволі одужує, і лікарі вже не такі песимістичні. Наше розлучення нарешті завершується.
Тим часом колишня те́йка ходить по Києву і скандує:
Тепер я маю доглядати за хворим сином у старості! Жінка залишила його, а діти в покої! Які це жінки сьогодні! Поки чоловік здоровий і заробляє, його цінують, а коли хворіє вигнати!
Багато людей кивають головою і підтримують її. Але саме Олександр залишив мене та дітей, коли був здоровий.
Подруга радить продати квартиру і переїхати подалі. Сестра в Львові запрошує мене до себе. Я думаю, що дійсно зроблю це.
Що порадите мені?
