Було це багато років тому, і досі згадую ті дні як непростий і водночас повчальний період свого життя. Одного разу мій брат, Остап, зателефонував і попрохав мене приглянути за нашою мамою, Оксаною, поки він з родиною збирається до Одеси на відпочинок. Він не хотів лишати маму саму, тим більше, що довгий час саме він і його дружина доглядали за нею. Мені не було важко погодитись, адже я цінувала їхню турботу і розуміла, що родина означає підтримку.
Моя мама з молодих літ мала непросту вдачу знала, як знайти привід для невдоволення навіть у найдрібнішій речі. Я жила тоді у Львові в маленькій однокімнатній квартирі, і мала лише одне ліжко, тож, аби мамі було зручно, вирішила сама спати на підлозі. Спочатку, здавалося, все гаразд. Але коли настав час лягати спати, мама почала нарікати мовляв, їй твердо, щось тисне в спину.
Я була здивована: ліжко я придбала щойно минулої весни, свіже, нове, не мало б бути жодних незручностей. Шукала стару перину, накрила ще ковдрою, надіючись, що так принаймні стане краще. Але спокою мама не знаходила, постійно поверталася, скаржилася і не могла заспокоїтись.
Зранку я піднялась, зробила собі кави, притишено вдягнулася, готуючись до роботи. Але перед виходом мама знов заклопотано спитала:
Куди це ти? А хто мені укольчик зробить?
Я розгубилася, адже ніхто не попередив мене, що мамі треба колоти ліки. Телефоную Остапу а той каже: та вона вміє собі робити сама ті уколи! Який полегшенням це стало, бо й так вже запізнювалась майже на дві години.
Коли ввечері повернулася додому, застала маму лежачою, зі швидким диханням, майже не піднімається. Силоміць допомогла встати, зрозуміла: зїла все, що було заборонено за станом здоровя звідси і стало недобре.
Ти не дбаєш про мене, ось чому так, дорікнула мама. Бажаєш, щоб я померла?
Я вже ледве стримуюсь і відповідаю:
Мамо, я все розумію, але ж не можу залишити роботу і весь час бути поряд!
Правду кажучи, мама ще здатна про себе подбати. Просто все ускладнилося, коли кілька років тому брат продав її однокімнатну квартиру і купив для своєї сімї трикімнатну туди і забрав маму. З того часу вона мешкає з ним, і хоч я намагаюся допомагати, витримати всі ці примхи нелегко. Її поведінка стала повністю дитячою, але радості, як від справжніх дитячих витівок, від цього не відчуваю. Навпаки, стає тужно нема сили терпіти.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
