Хлопчик прокинувся від стогону мами

Хлопчик прокинувся від стогону мами
Хлопчик прокинувся від слабого стогону мами.
Підійшов до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Маркіяне, принеси водички!
Зараз, метнувся на кухню.
За хвилину повернувся з повною кружкою:
Ось, мамо, пий!
До квартири постукали.
Синку, відчини!
Це, мабуть, бабуся Олена прийшла.
Ввійшла сусідка, стиснувши у руці велику кружку.
Як ти, Марія?
торкнулася її чола.
Та в тебе жар.
Я принесла гарячого молока з маслом.
Я вже випила ліки.
Тобі треба до лікарні.
Там лікування хороше.
А то ти й нормально не харчуєшся, в холодильнику порожньо.
Тітко Олено, я вже всі гривні на ліки витратила, на очах хворої виступили сльози.
Нічого не допомагає.
Лягай до лікарні.
А кого я Маркіяну залишу?
А кого ти його залишиш, як помреш?
Тобі ще й тридцяти нема, ні чоловіка, ні грошей, погладила хвору по голові.
Ладно, не плач!
Тітко Олено, що робити?
Все, я викликаю лікаря, сусідка витягла телефон.
Через декілька хвилин вона повідомила:
Сказали, прийдуть вдень.
Якщо приїдуть, заберете Маркіяна і підете до мене.
Сусідка вийшла у коридор, хлопчик пішов слідом:
Бабусю Олено, мама не помре?
Не знаю.
Треба просити Бога, щоб допоміг.
А твоя мама в нього не вірить.
А Бог дідусь допоможе?
в очах хлопчика засяяла надія.
Треба до церкви піти, поставити свічку та попросити.
Тоді допоможе.
Я вже йду.
***
Хлопчик повернувся до мами, задуманий:
Маркіяне, мабуть, ти хочеш їсти, а в нас нічого нема.
Принеси два стакани.
Він приніс, мама налила молоко:
Пий!
Випив, але голод став ще сильніший.
Марія це відчула.
Важко підійшла і взяла зі столу гаманець:
Ось пятдесят гривень.
Збіжи купи два пиріжки і зїж по дорозі, а я щось приготую.
Йди!
Провела сина до дверей, тримаючись за стіну, попрямувала до кухні.
В холодильнику дешеві рибні консерви, трохи маргарину, на підвіконні пара картоплин і цибулина.
Треба зварити суп
Запаморочилася голова, вона обережно сіла на табуретку:
«Що зі мною відбувається?
Сил зовсім нема.
Майже половина відпустки вже минула, грошей не лишилось.
Якщо не вийду на роботу як зібрати Маркіяна до школи?
Він через місяць йде в перший клас.
Родичів нема, допомогти нікому.
А головне ця хвороба.
Треба було одразу йти в поліклініку.
А зараз, якщо покладуть в лікарню як він сам залишиться?»
С трудом піднялась і почала чистити картоплю.
***
Голод був сильний, але думки хлопчика про інше:
«Мама вчора цілий день з ліжка не вставала.
А якщо справді помре?
Тітка Олена сказала, треба у Бога дідусю допомоги просити», він зупинився і повернув у бік церкви.
***
«Вже пів року, як повернувся з війни.
Ледь живий залишився.
Добре, що рухатися можу, правда, із палицею.
На численні шрами вже не зважаю обличчя не важливе, заміж ніхто вже не запросить», такими думками йшов Микита до церкви.
Треба поставити свічку за хлопців.
Сьогодні рік, як загинули, а я дивом вижив».
Двадцять років тому пішов у армію.
І ось повернувся.
Тепер цивільний, але так боляче відчувати себе непотрібним.
Пенсія достатня на безбідне життя, а контрактні гроші в банку ще на дві пенсії.
Але для кого все це?
Для самого себе?
Під церквою стояли жебраки.
Микита дістав кілька сторгривневих купюр, роздав їм і попросив:
Помоліться за моїх загиблих друзів Романа і Станіслава.
Зайшов до храму, купив свічки, запалив їх і почав молитву, яку навчив батюшка:
Помяни, Господи Боже наш
Хрестився, промовляючи слова, а перед очима живі обличчя друзів.
Коли закінчив молитву, просто стояв і згадував свою непросту долю.
Поряд з ним стояв худенький хлопчик зі свічкою у руці.
Оглядався, не знаючи, що робити.
До нього підійшла старша жінка:
Давай, я допоможу!
Запалила його свічку, поставила на підсвічник.
Ось так перехрестися!
показала.
Розкажи Господу, за чим ти прийшов.
Маркіян довго дивився на образ, тоді промовив:
Дідусю Боже, допоможи!
Мама хворіє.
Окрім неї в мене нікого нема.
Зроби так, аби вона одужала.
У мами нема гривень на ліки.
А я скоро в школу йду, а в мене навіть портфеля нема
Микита, захоплений, дивився на хлопчика.
Всі його проблеми, що здавалися такими великими десять хвилин тому, стали дрібними.
Хотілося вигукнути:
«Люди, хіба не знайшлося, кому допомогти цьому хлопчаку, купити мамі ліки, йому портфель?»
А хлопчик мовчки просив чуда.
Хлопче, ходи зі мною!
рішуче промовив Микита.
Куди?
хлопчик з острахом дивився на чоловіка з палицею.
Дізнаємося, які мамі твоїй потрібні ліки, і сходимо в аптеку.
Ви не жартуєте?
Мені дідусь Бог передав твою просьбу.
Правда?
хлопчик зраділо глянув на образ.
Ходімо!
посміхнувся чоловік.
Як тебе звати?
Маркіян.
Мене клич дядьком Микитою.
***
З квартири долинали голоси мами й сусідки:
Тітко Олено, лікарка виписала багато й сказала, що ліки дорогі.
Де стільки грошей взяти?
В мене лише пятсот гривень залишилось.
Хлопчик рішуче відчинив двері.
Голоси стихли.
Виглянула сусідка, насторожено глянувши на чоловіка:
Марія, дивись!
Виглянула й Марія, і також завмерла.
Мамо, які тобі ліки потрібні?
Ми з дядьком Микитою підемо і купимо.
А ви хто?
здивовано спитала Марія.
Все буде добре, посміхнувся чоловік.
Давайте рецепти!
Але в мене тільки пятсот гривень.
Ми з Маркіяном знайдемо гроші, чоловік поклав руку на плече хлопчика.
Мамо, давай рецепти!
Марія подала листки.
Чомусь відчула, що цей чоловік із суворим обличчям добрий.
Марія, ти що?
очуняла сусідка, коли чоловік і хлопчик вийшли.
Ти ж його не знаєш!
Тітко Олено, здається, він добра людина
Добре, Марія, я піду.
***
Марія сиділа і чекала сина, який пішов із незнайомцем.
Вона забула про свою хворобу.
І ось двері відчинилися першою вбіг син, сяючи:
Мамо, ми купили тобі ліки і смаколики до чаю!
У дверях стояв чоловік, теж радісно усміхаючись, і його обличчя вже не здавалось страшним.
Дякую вам!
вклонилася Марія.
Заходьте, будь ласка!
Чоловік намагався роззутися, це йому вдалося нелегко, було видно, що хвилювався.
Перейшов на кухню.
Сідайте, запросила Марія.
Він сів, не знаючи, куди діти палицю.
Давайте, я поставлю!
поставила так, щоб було під рукою.
Вибачте, угощати нема чим
Мамо, ми з дядьком Микитою все купили!
Син почав викладати на стіл продукти.
Ой, навіщо ж так багато!
зітхала Марія, думаючи, що половина солодощі.
Побачила пакет з хорошим чаєм.
Зараз я заварю чай.
Кинулася готувати.
Їй здалося, що хвороба відступила, чи просто не хотіла виглядати такою хворою перед гостем.
А чоловік здавалося читав її думки:
Марія, вам не важко?
Ви дуже бліда.
Нічого Зараз прийму ліки.
Дякую вам!
***
Пили ароматний чай із солодощами, дивлячись на хлопчика, що весело щось розповідав.
Час від часу зустрічалися поглядами.
Було приємно сидіти втрьох за одним столом.
Все хороше колись закінчується.
Дякую вам!
Микита встав із-за столу і взяв палицю.
Я піду.
Вам треба лікуватись.
Щиро дякую!
Марія також підвелася.
Не знаю, як вас віддячити.
Він попрямував до коридору, а мама з сином слідом.
Дядьку Микито, ви прийдете ще?
Звісно!
Як твоя мама одужає, підемо купувати портфель до школи.
***
Микита пішов.
Марія прибрала зі стола, помила посуд.
Синку, дивись телевізор, я трохи відпочину.
Лягла і заснула міцним сном.
***
Минуло два тижні.
Хвороба давно відступила, видно дорогі ліки подіяли.
Останні дні Марія навіть працювала в кінці місяця завжди аврал, її покликали з відпустки.
Вона була рада заплатять за ці дні.
А вже серпень почався, з зарплати треба сина до школи готувати.
У суботу вони зранку поснідали.
Маркіяне, збирайся!
Підемо в магазин, подивимось, що треба для школи.
Тобі вже дали гроші?
Ще ні, але до наступної суботи дадуть.
Я позичила тисячу гривень, по дорозі купимо щось із продуктів.
Почали збиратися і тут пролунав дзвінок домофону.
Хто там?
спитала Марія.
Марія, це Микита
Він хотів ще щось сказати, але її пальці вже натиснули кнопку.
Мамо, хто?
вийшов син.
Дядько Микита!
не могла стримати радості.
Ура!
Він ввійшов, опираючись на палицю, але як змінився!
Гарні штани і сорочка, модна зачіска.
Дядьку Микито, я вас чекав!
кинувся хлопчик.
Я ж обіцяв, блиснули очі.
Привіт, Марія!
Привіт, Микита!
Непомітне «ти» приємно здивувало обох.
Ви вже готові?
Ходімо!
Куди?
Марія ще не отямилася.
Маркіяну ж скоро до школи.
Микито, у мене
Я обіцяв Маркіяну.
Обіцяння мають виконуватись.
***
Марія завжди вибирала найдешевші речі, в якому б магазині не була ні зайвих грошей, ні родичів, ні чоловіка.
Якщо не рахувати хлопця з коледжу, який давно зник.
Тепер поруч чоловік, захоплений її сином, купує усе для школи, не дивлячись на ціни, лише питає її думку.
З покупками повернулись додому на таксі.
Марія кинулася на кухню.
Маріє, зупинив її Микита.
Давайте погуляємо всі разом, де-небудь пообідаємо.
Мамо, ходімо!
благав син.
***
Тієї ночі Марія довго не могла заснути.
Перед очима миготіли картини дня його очі, повні ніжності.
І розум, й серце сперечалися:
«Він некрасивий і хромає», категорично казав розум.
«Нормальний, добрий, і з любовю дивиться», відповідало серце.
«Він старший на пятнадцять років».
«Ну й що?
З Маркіяном наче батько».
«Можеш знайти ровесника гарного та стрункого».
«Не хочу гарного, хочу доброго і надійного».
«Та ти завжди мріяла про інший тип чоловіка».
«А тепер про такого!»
«Ти швидко міняєш вподобання?»
«Я просто зустріла того Я люблю його!»
***
Їхнє вінчання відбувалося у тій самій церкві, де Микита і Маркіян познайомились три місяці тому.
Микита й Марія стояли перед вівтарем, палиці вже не було, а Маркіян, не відриваючи погляду від образу святого, з яким тоді розмовляв, від щирого серця прошепотів:
Дякую тобі, дідусю Боже!
***
Життя іноді випробовує нас на міцність і терпіння, і найголовніше допомогу приходить тоді, коли ми справді цього потребуємо.
Добрі справи здатні творити справжні дива, а там, де в душі є віра, завжди зявляється надія і нова дорога вперед.