Ось тут я і мешкаю, усміхнувся Леонід, запрошуючи дівчину до квартири.
Проходь, а я зараз.
Катруся нерішуче ступила на поріг, нервово озиралася і не поспішала знімати взуття.
Її щось дуже тривожило…
Коли Леонід повернувся до коридору, в її очах застиг жах, руки почали тремтіти, і вона, нічого не пояснюючи, зірвалася з місця й вискочила з квартири.
Катруся, ти куди?!
Леонід ошелешено подивився на відчинені двері, потім на Ладку свою вівчарку…
Та й гадки не мав, що гарний вечір так перевернеться.
Просто втекла й нічого не сказала?
не вірив Тарас, коли Леонід розповів йому про все, що сталося.
Нічого, просто зірвалася і побігла.
З вигляду ніби примару побачила.
Леонід ковтнув з кухля пива, замислено подивився в нього й обережно поставив на стіл.
Я нічого не розумію…
Що їй сталося?
Чого вона так злякалася?
Та тут десятки варіантів.
Ти не питав її прямо?
Питав би, якби вона хоч на дзвінок відповіла.
З учорашнього вечора не можу до неї додзвонитися.
А додому до неї ходив?
Та ні, я Катю тільки до підїзду проводив, а номер квартири і не знаю.
Дивна якась ситуація…
І не кажи.
Все так добре йшло і на тобі, закінчилось на пустому місці.
Може, ще не все?
Чого ти зразу голову повісив?
Та вже видно, що вона передумала.
Іншого пояснення не бачу.
Побачишся з нею в понеділок і все стане зрозуміло.
Там вирішиш, що робити.
Перший раз Леонід зустрів Катрусю в переповненому львівському тролейбусі.
Ніхто не поступався дівчині місцем, тож він встав і поступився.
Потім стояв коло неї й усмішка сама не сходила з уст.
Красива вона йому здавалась.
Хотів познайомитися, але поспішав на роботу, та й не звик знайомитися на людях.
А що сказати?
«Привіт, я Льоня із Франківська.
Ось мій номер, подзвони, якщо матимеш настрій?» банально.
Тож коли Леонід вийшов на своїй зупинці, навіть не озирнувся, чи пішла вона за ним.
Проте чомусь відчував на собі чийсь погляд і мріяв, щоб збіг ти був не випадковий.
«Хотів би…
Але ж у житті так не буває: зустрів і кохання на все життя».
Весь ранок Леонід не міг викинути незнайомку з голови.
Де б не дивився бачить її усмішку чи очі.
А ще через годину директор Іван Степанович зайшов у кабінет разом із тією самою дівчиною: «Прошу любити і жалувати, з понеділка з нами працюватиме».
Леонід подумав, що в нього марення.
Але все виявилося реальним.
Катруся тепер його колега.
Коли всі вже познайомились, вона дійшла до нього:
Катруся, посміхнулась.
Леонід.
Дуже приємно.
І все, більше не зміг видушити й слова так і стояв розгублений, але відчував неймовірний підйом у душі.
Хотілося для неї зірки діставати чи гори зрушити.
Увечері Леонід вийшов із Тарасом у парк на Хрестовому собаки в них щодня вечорами гуляють разом.
Поділився враженням від нової колеги.
Вже за манерою розказу Тарас усе зрозумів:
Льоню, ти закохався!
Серйозно?
Як у мене з Оксаною було: з першого ж разу все зрозумів!
Мабуть, ти правий.
Таке бажання лише при ній.
Дій, клич у кавярню чи десь у кіно.
А якщо хтось у неї вже є?
Дізнаєшся.
В гіршому разі нічого не втратиш.
От Льоня ризикнув.
Після роботи зібрався і підбіг до Каті на зупинці біля Площі Ринок:
Знаєш, ну якщо не проти, давай кудись сьогодні сходимо: кави випємо або кіно подивимося.
Катруся усміхнулася і погодилася.
Вони годинами гуляли вечірнім Львовом, пили каву на веранді маленької кавярні, сміялися.
Леонід проводив її додому, а ввечері ще довго гуляв із Ладкою у дворі.
Потім довго не міг заснути так і лежав, мріючи про їх спільне майбутнє.
Бачив уже, як пропонує їй руку й серце, як разом виховують дітей, як вирушають сімєю на Дністер на пікнік…
Три місяці пролетіли, як мить найкращі місяці його життя.
Кіно, вуличні концерти під відкритим небом, дощ і перший поцілунок під собором Святого Юра.
Катя була дивовижна: добра, щира, трохи соромязлива.
Людина-промінчик.
Єдине, що трохи засмучувало: після прогулянок Леонід ще мусив вигулювати собаку у нього ж тільки вона, тож і не з ким більше!
Пропонував Каті гуляти разом, та вона щораз замикалася, відкладала такі зустрічі.
Давай ходімо тільки вдвох?
Раптом захочемо в кавярню чи кіно, тоді з собакою незручно.
Ну, добре, погоджувався Льоня.
Та одного вечора, коли він зробив Каті пропозицію і натякнув їй переїхати до нього (бо ж краще жити разом, а не чекати весілля рік!), почулася пауза.
Катя не відмовляла, але щось постійно відтягувала…
Катрусь, я розумію, весілля в нас аж наступного літа, але хіба не можемо вже зараз спробувати?
Мені з тобою спокійніше!
Я пообіцяла господині квартири не зїжджати до кінця року…
Не хочу підводити.
Я можу тобі оплатити ці місяці!
Їдь зараз до мене, познайомлю з Ладкою кращої собаки годі й шукати.
Катя знехотя погодилася кохає ж Льоню, вирішила спробувати перебороти свій страх.
В затишній квартирі Леонід якраз виніс Каті тапці й пішов на кухню…
А вона, ледве переступивши поріг, нервово озиралася та ніяк не могла наважитись навіть зняти куртку.
Щось їй не давало спокою…
Як тільки хлопець повернувся до коридору в її очах був суцільний жах, руки затрусилися, і вона миттю вискочила з хати.
Катруся, ти куди?!
Леонід в шоці за вечірніми вікнами сиділа Ладка, ніби нічого не трапилось.
Дзвонити марно, слухавки вона не брала.
От і довелося йти до Тараса розказати, щоб хоч якось зрозуміти, що далі.
Наступного ранку на роботі не зявилася навіть вчасно, Льоня вже думав шукати її сам, як побачив: Катя йшла тротуаром, з розпущеним волоссям, щоки мокрі від сліз…
Катрусю, почекай!
Вона спинилася і, побачивши його, знову потупилася.
Що сталося?
Чого ти втекла?
Чому не відповідаєш?
Я вже місця собі не знаходжу.
Льоню, пробач…
Ти передумала виходити за мене?
Не хочеш жити разом?
Ми не зможемо жити разом, тихо промовила Катруся й розплакалася.
Чого?
Я боюся…
Кого?
Чого, Катрусю?
Я собаку твого боюся…
Е…
Мою Ладку?
Вона ж, як ягня: добра, слухняна, всім хвостом киває!
Я всі собаки боюсь.
Коли мені було шість, на мене на Пасічній напав бультерєр…
Господар тоді пяний був і кинув собаку на мене, щоб я зіскочила з лавки.
По щастю люди швидко підбігли.
З того часу й боюся.
Чому не сказала мені?
Не могла згадувати навіть…
Просто паніку ловлю і в ступорі.
Але ж по вулиці собак багато.
То інша річ: там можу обійти, відступити, а жити з такою великою собакою під одним дахом не зможу, пробач.
Це не ти і навіть не Ладка це я…
Катрусю…
Нам би вже йти, до роботи спізнемось.
Почекає робота…
Я розумію, у тебе травма, але ж страх не алергія, його можна перебороти!
Я пробувала вже ходити до психолога, але…
Не виходить.
Я дуже стараюсь, але нічого не можу обіцяти.
Ось як…
Все одно хочу спробувати ще.
Це вже щось.
І я тобі допоможу, Катрусю.
Тарас запропонував: нехай для початку зустрічаються разом у парку чи в лісі, щоб Катруся побачила: Ладка не страшна, добра.
Наступного вікенду зустрілися біля будинку Катрусі.
Льоня і джип позичив у знайомого зручно, бо у багажнику місце для Ладки зроблене спеціально.
Катя дуже хвилювалася, але зібралася з духом і поїхала.
В лісі вдягли гумові чоботи жовтень у Львові дощовий видався.
Леонід грав із собакою в мяча, а Катя потихеньку звикала до її присутності.
Як тобі, Катрусю?
Та не знаю навіть…
Страшно трохи.
Дивись: собаки, як і люди, різні.
Твоя історія виняток.
Ладка зовсім інша: вона ж ніколи ні на кого не кидалася!
Я розумію…
Льоня кинув мяч у кущі, Ладка з радістю побігла:
Чуєш, попробуй ти кинути.
Та страшно ж…
Давай закрий очі, кинь і все.
Разок.
Катруся зібралася, взяла мяч, швидко метнула…
Молодчина!
зрадів Льоня.
Ладко, шукай!
І тут собака почала гавкати, мяч опинився у воді, а Ладка, як виявилося, боїться води.
Треба було самому лізти.
Добре, що у чоботях, але болото справді глибоке.
І тут Леоніда стало засмоктувати багно…
Катрусю, палицю шукай!
Катя на секунду злякалася так, що мало не втекла, але, бачачи, як Льоня борсається в болоті, переборола себе.
Знайшла величезну гілляку і простягнула її нареченому.
Тягнула що є сили, Ладка долучилася…
І разом витягнули Леоніда.
Без сил попадали на траву.
Льоня жартує:
Ну й дівчата!
Що б я без вас робив?
З болота витягли!
Я така злякалася…
Лише не кажи, що у тебе нова фобія болота!
В мене, Льоню, страх тепер інший: я жах як боюсь втратити тебе!
Катруся міцно обійняла і Льоню, і навіть собаку.
Увечері вся «сімейка» сиділа на дивані, смакувала борщем, варениками й дивилася фільми про собак.
Катя раптом зрозуміла: любов і довіра сильніші за всі страхи, коли поряд найрідніші.
В той вечір вони всі відчули: страх втратити одне одного стане їх спільним, і він вже ні до чого не приведе, бо вони разом.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
