Олено, ти знаєш, я повернулася додому така розхвильована сьогодні, навіть не передати. Ось, прийшла я провідати свою доньку Соломію. Заходжу в квартиру а там такий гармидер, ніби ураган пройшов. А Соломія сидить на підлозі, вся в сльозах. З Мирославом вони посварилися і вона його з дому вигнала. Я навіть уявити не могла, що все так обернеться, бо ж нормально жили. Здавалися щасливими дітей двох ростили, квартиру в кредит взяли. Я шокована, абсолютно не розуміла, що там трапилось.
Соломія ридма ридала й розповідає: «Мамо, зранку ж усе було добре А після обіду раптом хтось телефонує Мирославу. Я взяла слухавку, а там жіночий голос: “Коханий, скільки мені ще чекати?” Я питаю хто це? А вона кинула слухавку, і більше не бере. Пішла до чоловіка питати. Він мені мовляв, дурниця, переплутали номер.
Ти ж розумієш, мамо, що я тобі вірний! А я не могла повірити Він зібрав речі й пішов».
Я намагалась її заспокоїти може, й справді якийсь жарт чи непорозуміння. Але наступного дня Соломія мені телефонує, каже: «Мамо, Мирослав подав на розлучення. Але кредит на квартиру, каже, платитиме». Хоча хто його знає, що там буде далі. Якщо не платитиме, Соломія точно не витягне сама й житло, мабуть, втратить.
Мирослав запевняв, що квартира залишиться дітям але Соломія чула по телефону, як якась його коханка обговорювала поділ майна. Мовляв, їм теж квартира потрібна, бо вона вагітна. Не знати, чи то правда. Коли вони вже розійшлися, Мирослав ще обіцяв усе оплатити. З дітьми він спілкується, Соломія не забороняє. Але оцій новій його жінці це не до вподоби, і Мирослав ще може передумати щодо виплат.
Іноді Соломія бачить, що колишній її вже просто втомився від тієї своєї жінки. Видно, й він вже заморився тією ситуацією та її вагітністюА що ж Соломія? Вона поступово навчилась знову сміятися. Працювала не покладаючи рук, водила дітей на гуртки, відкрила навіть маленьку онлайн-крамничку прикрас «Сонячна бусинка», як любить казати: хочеться, щоб у житті було більше світла. Квартира лишилася вчасно знайшла хорошого адвоката, сама вивчила купу документів, а коли дізналася, що у нової пасії Мирослава не все так гладко, перестала боятися майбутнього.
За якийсь час Мирослав знову зявився: мовляв, «може, спробуємо все налагодити, для дітей?» А Соломія відповіла з посмішкою:
Ми вже щасливі. І будемо ще щасливішими.
Олено, дивлюсь сьогодні на доньку й думаю: скільки сили в цій дівчині! Вона вже не та затуркана Соломія, що колись плакала через зраду вона нова, впевнена в собі. Каже: «Мамо, іноді втрати дають шанс знайти себе. А щастя це не чужий тінь у хаті, а ранкова кава, сміх дітей і відчуття, що в тебе виросли крила».
Ось так, Олено. Бувають грози, але сонце ще яскравіше після них.
