Олеся, Тарас уже сказав тобі? запитала свекруха, піднявши чашку кефіру. Слухай! У нас буде до двадцяти гостей, тому готувати треба з вечора. Приїду сьогодні о шостій, щоб все підготувати.
Вечір? здивувалась невістка. Я на це не погоджувалась!
Тримай, ще не сказала, мовила вона. Тарасу я вже спискyла продукти, він обіцяв усе купити.
Тарас завжди підхоплював свою старшу сестру Зореславу. До тридцяти років вона вже двічі вийшла заміж і двічі розлучилась, і кожного разу винуватцем був чоловік «не той, що потрапив». Їхня мати, Тамара Володимирна, з дитинства навчала сина:
Сестрі треба допомагати.
І Тарас допомагав: то грошима, коли Зореслава «тимчасово» залишалась без роботи, то ремонтом у орендованій квартирі, то безліччю переїздів після чергового розлучення.
А потім він одружився.
Олеся спочатку терпіти хотіла. Але коли Зореслава в пятий раз за рік попросила «на кілька днів» їхню машину, бо знову «зламалася», Олеся мяко, та твердо сказала:
Тарасе, досить! Нам теж потрібна машина на вихідні. Я думала, у нас вже є плани
Що треба зробити? Пішки не вийде?
Ні. До дачі моїх батьків пішки не дійдеш. Вони підготували два відра маринованих огірків. Я думала, ти це чув, коли я про це казала.
Так щось чув, але розумієш у Зореслави термінова ситуація.
Знову? Яка саме?
Точно не знаю, замовк Тарас, але їй треба більше.
Ні, Тарасе. Цього разу так не буде! Або ти відмовляєш сестрі, або купуй мені нову машину. Мені набридло їхати тролейбусом, коли чоловік з авто міг би підвезти куди потрібно.
Тарас вперше задумався і хотів подзвонити сестрі, аби відмовити, та Тамара Володимирна швидко повернула все на свої місця:
Ти що, через дружину сестру кинеш? Вона ж одна! Хто ще їй допоможе, крім тебе?
І Тарас знову допомагав, попри сварки з дружиною. Кілька днів вони мовчали, і Тарас не витримав:
Чому ти мовчиш?! Образилась?
Та не! Тобі три дні треба, щоб це зрозуміти? розряглася Олеся.
Я просто не можу раптово підїхати куди саме?
Олеся засміялася з нерозуміння:
Справді? Твоя сестричка взяла тебе на вихідні, бо їй треба було на дачу до подруги. Я думала, ти лише підвезеш її, а в результаті залишився там на два дні. Тебе це не турбує?
А що має турбувати? Трохи випили. Там був її колишній, з яким я нормально спілкувався. Треба було якось відсвяткувати. Чому я, як дурень, їду? Це б було незручно.
Міг би хоча б зателефонувати.
Ти могла і ти, кинула Тарас.
Я й дзвонила! Тільки твій телефон був вимкнений. Уявляєш, що я мала думати? Я вся на нервах, не знаю, де мій чоловік. А він вирішив відпочити від мене, злилася Олеся.
Не вигадуй, відмахнувся Тарас, показуючи жестом, що телефон дзвонить.
Тарас піднявся на балкон і лише там взяв слухавку. Добре знав дружина не оцінить ще одну розмову з сестрою.
Привіт, братику! защебетала у трубці Зореслава. У мене ювілей через два тижні! Тридцять років! Зрозуміло, правда?
Тарас обережно поглянув на Олесю, яка розливала борщ.
Ну чого хочеш? запитав він.
Ох, ти мене розумієш! засміялася Зореслава. Хочу святкувати у вас вдома! У вас велика вітальня, у мене в оренді тісно, а власниця свариться. А ресторан дорого.
Може, все ж у кафе? Я тобі додам, скільки треба.
Ти що, з глузду зїхав? обурилася Зореслава. Це ж ювілей! Ти хочеш, щоб я платила за оренду, коли у тебе є власна квартира? Я ж не дочка мільйонера.
Дам спочатку поговорю з Олесею. Це ж і її квартира. Може, в неї були свої плани.
Пізно! перебила сестра. Я вже всім сказала, що святкування у вас. Звільни квартиру на весь день, добре? Мама каже, що все приготує.
Тарас зітхнув і притулив обличчя до руки. Поки шукав вихід, телефон знову завібрав. Цього разу повідомлення від мами.
«Зореслава склала меню. Ось список страв. Продукти треба купити. Скажи Олесе, щоб допомогла. І з приготуванням не завадить.»
Тим часом Олеся, нічого не знаючи про ювілей, вмостилася в кріслі з телефоном, готова дивитися улюблений серіал. Коли Тарас увійшов до кімнати, опустивши очі, вона все відразу зрозуміла.
Ну і що цього разу? спокійно спитала вона, ставлячи серіал на паузу.
Олеся, слухай У Зореслави ювілей, розумієш. Тридцять років. Вона хоче відзначити.
Олеся підняла голову.
Ну хай святкує. Ми її щось забороняємо?
Тарас почухав потилицю.
Не в тому справі. Вона хоче святкувати у нас.
Що?! встала з крісла. У нашій квартирі?
Так, але лише один вечір. Сказала, що ресторан дорого, а дома тісно
І що? Ти погодився?
Я сказав, що спершу поговорю з тобою! Але Зореслава вже всіх запросила. І мама меню складає
Олеся закрила очі, важко вдихнула.
Тарасе, ти точно доросла людина? Чи просто передавач бажань Зореслави?
Що ти починаєш?
Я починаю? іронічно показала телефон. Аніж ніхто навіть не подзвонив! Це моя квартира, а не транзитна точка для твоїх родичів. Зореслава хоче святкувати у моєму домі, я маю їй допомагати, ще й твоїй мамі асистувати і при цьому мене навіть не спитали!
У цей момент задзвонив телефон.
Ось і вишенька на торті, прошипіла вона, махнувши телефоном перед чоловіком.
Олеся, Тарас уже сказав тобі? заговорила свекруха. Дивись! Буде до двадцяти осіб. Готувати почнемо з вечора. Приїду о шостій.
Що? Ввечері? скептично усміхнулась невістка. Ні, я на таке не підписувалась.
Ще не закінчила. Тарас уже має список продуктів, він обіцяв усе купити.
Припустимо кинула Олеся. А гроші? Де їх візьмемо? Це ж гривні треба.
Тарас обіцяв допомогти, коротко відповіла Тамара Володимирна.
Ага. Тобто з моєї квартири ви хочете зробити ресторан і ще й платити за банкет нам? Олеся вже не стримувалась.
Зореслава ж не чужа! Хіба важко один день допомогти, порізати на кухні, підготувати салати, канапки Ти ж господиня дому!
Тамаро Володимирно, перебила її Олеся, я щойно дізналася про святкування. Я не давала дозволу відзначати день народження Зореслави в моїй квартирі.
Що ти кажеш «моя квартира»? Ви з Тарасом подружжя. У вас усе спільне! різко відповіла свекруха.
Не кажіть. Якби квартира була Тарасова, ви б так не говорили. Тоді я була б просто утриманкою.
Не казай дурниць. Розмова закінчена. До пятниці треба закупити все необхідне, кинула Тамара Володимирна і повисила.
Це що було? спитала Олеся, почувши короткі гудки.
Досить вже грати жертву! нарешті заговорив Тарас. Тобі сказали, що ти не права. Признай свою помилку і припини впертості.
Олеся була в шоці. Вона піднялася, підбігла до шафи, мовчки діставши велику спортивну сумку. Потім зайшла до спальні, відкрила комод і монотонно почала складати футболки і джинси Тараса.
Тарас, вважаючи себе переможцем, гучно відкрив холодильник, дістав пляшку пива, хлопнув дверцятами і сідав перед телевізором, ніби нічого не сталося.
Йому здавалося, що Олеся просто «охолоне», і все повернеться до норми. Трохи обуриться, бурмочить і заспокоїться. Він навіть увімкнув футбол, думаючи, що Олеся зайде в кімнату і запросить вечеряти. Але помилявся.
Через півгодини Олеся стояла в коридорі з пакетом у руці, поруч споряджена до краю спортивна сумка. Тарас вийшов із вітальні, щоб піти до холодильника, і побачив дружину.
Що це? пробурмотів він. Який театр ти влаштувала?
Олеся холодно подивилась на нього:
Це не театр, Тарасе. Це кінець. Я більше не хочу бути тінню в власному житті, прислугом у нашій квартирі і задником для вимог твоєї мами та сестри. Якщо хочеш бути гарним сином і братом будь ласка, повертайся до мами. Готуйтесь разом до свята. Впевнена, вона з радістю відведе тобі куток у своїй вітальні.
Ти серйозно? він крокнув до неї. Я ж не повернусь.
Абсолютно серйозно, кивнула Олеся. Я не хочу, щоб ти повертався. Я терпіти не можу, а тепер навіть себе не впізнаю. Але з мене досить. Якщо ти за три роки не навчився мене поважати, далі буде гірше.
Олеся ти не можеш так зруйнувати все! Одну мить!
Неможливо зруйнувати те, що вже розвалилось.
Тарас гмикнув, не розуміючи, що Олеся вже остаточно вирішила.
І так, додала вона, усі твої сорочки і джинси тут. Не дякуй. Виїжджай зараз же.
Він хотів щось сказати, та Олеся відчинила вхідні двері. Тарас стояв, наповнений злістю. Його щоки палахкотіли, губи стислись. Він ще сподівався, що Олеся здасться, та її холодна впевненість лише підбурювала його ще сильніше.
Ну і дупа! крикнув він. Думаєш, знайдеш кращу? Таких, як я, ще пошукати!
Олеся хмикнула й крокнула назад:
Таких, як ти, справді пошукати І слава Богу.
Ти ще пошкодуєш! закричав Тарас, схопивши сумку. Припади на коліна, коли зрозумієш, що ніхто навіть не хоче з тобою говорити! Без мене ти ніхто!
Якщо «ніхто» це людина, що живе в власній квартирі, працює, не обслуговує родичів чоловіка й не терпить хамства, то мені подобається бути «ніким».
Тарас пішов, а Олеся залишилася сама. Вона глибоко вдихнула, підійшла до вікна, відштовхнула штору і спостерігала, як колишній чоловік втискає сумку в багажник таксі.
Минуло кілька місяців.
Розлучення було болісним. Тарас намагався зобразити Олеся як меркантильну і жадібну. Головна суперечка боротьба за автомобіль, куплений під час шлюбу. Він стверджував, що заплатив за нього сам, а Олеся лише користувалась.
Пане суддя, я сплатив усі кошти, машина оформлена на мене! впевнено заявив він. Олеся, піднявши голову, з холодною рішучістю сказала, що її нове життя починається саме сьогодні, без нього.
