Привіт, подруго, слухай, я розкажу тобі історію про те, як я з Олексієм планували наш «веселий» шлюб.
Ще в дитинстві, коли нам було лише десять, я разом із батьками була на весіллі двоюрідної сестри в селі біля Києва. Спочатку все здавалося чарівним музика, яскраві сукні, сміх. Але потім я помітила, як наречений і наречена, втомлені від нескінченних криків «горько», сидять за столом без усмішок, а гості постійно підскакують, танцюють, співають і гикають.
Мені стало надто голосно, і я, хоч і була ще дитина, вирішила, що мені не треба такого шумного свята. Підійшло до мене сумне співчуття до подружжя.
Якщо я одружуся, то, може, і не варто взагалі думала я.
Час минав, я дорослішала, а коли зустріла Олексія, то забула про ті сумніви. Коли я була поруч з ним, все інше зникало залишалися лише ми два.
Як добре, коли хтось розуміє тебе навіть наполовину слова чи погляду, часто шептала я перед сном.
Я зрозуміла, що люблю Олексія, і це справжня любов: його вірність, його захопленість мною, коли він підстрибує, знімаючи пилок з плечей.
У нас з Олексієм довірчі стосунки, розповідала я підруге Люді, і повне взаєморозуміння. Найбільше я ціную його повагу до моєї думки, навіть коли вона не збігається з його.
Ти щаслива, Діна, сказала Люда, у мене з Михайлом усе інше. У нас свої заморочки, і ми ще не навчилися поступатися.
Не хвилюйся, все розвяжеться, підбадьорила я.
Ми з Олексієм швидко зрозуміли одне одного, тому й підвали до реєстрації пройшли, ніби це звичне діло.
Діно, час вже одружитися, сказав Олексій, провівши мене до дому. Як ставишся?
Ставлюсь нормально, відповіла я, тільки не хочу гучної вечірки. Я памятаю, як у дитинстві була на весіллі, і тоді вже вирішила, що так не буде.
Олексій посміхнувся:
Ти переживаєш за зайве. Може, у нас буде поіншому?
Я хочу весілля лише для нас двох, без галасу й криків.
Я теж не люблю натовпи, сказав він, давай спочатку спимо, а завтра обговоримо.
Тієї ночі я не могла заснути думка про тиху церемонію в голові крутиться. Нам обом вже двадцять шість і двадцять вісім, і ми вже не ті двадцятирічні, що мріють про грандіозні балети.
Вечором після роботи ми сиділи у кавярні в центрі Києва й продовжували діалог.
Олексій, я все більше схиляюся до того, щоб наш шлюб був лише для двох, сказала я.
Для двох, як романтика! захопився він. Уяви: великий зал, стіл, а нас лише двоє. Я в смокінгу, ти в білих сукнях, свічки, мяка музика
Ти жартуєш, підсипала я, я серйозна. Хочеться, щоб це було просто, без зайвих традицій.
Традиції… у нас їх багато, відповів він, але я готовий боротися.
Мені б хотілося, щоб усе відбулося в горах, у старій церкві, де лише ми, мріяла я.
Тоді будемо венчатися, здивувався Олексій.
А потім поїдемо кудись у медовий місяць, сказав він.
«Медовий місяць» я сприйняла як окрему подію, а не як сам шлюб.
Через тиждень ми підали заяву до ЗАГСу в Києві, не повідомивши батькам. Два місяці до весілля, і ще не вирішили, як саме організувати святкування.
Одного дощового вечора в кімнаті Олексія зайшла його мама, Анна, і запитала:
Що плануєте святкувати? Почули про шампанське.
Третя річниця знайомства, відповів син.
А я думала, що ви одружуєтесь подивилася вона. Чувала, що ви подали заяву в ЗАГС.
Мам, ти все знаєш! сміявся Олексій.
Ну, я теж хотіла б поговорити, додала Діна.
Ми не хочемо масштабного весілля, а лише двох, тихо сказав Олексій.
Це неможливо, натиснула Анна.
Тоді зайшов батько Олексія, Роман, і гучно заявив:
У нас такі традиції! Ви ж хочете бачити нас у найважливіший день!
Чому ми повинні робити саме так, як ви? заперечив Олексій.
Бо це наші правила, відповів батько, і вийшов.
Коли Олексій відводив мене до дверей, сказав:
Тепер ти повідомиш своїм батькам.
Вони скажуть те ж саме, що і ваші, відповіла я.
Удома мене зустріла занепокоєна мама:
Діно, що стало?
Ти знову хвилюєшся за серце?
Ні, душа, відповіла вона. Анна сказала, що ви не хочете весілля, а вже подали заяву
Я думала, що ви підете нам на допомогу
Традиції, дочка, промовив тато. Ми вже багато разів одружувалися, і будемо робити, як завжди.
Я не хочу псувати свій важливий день, сказала я.
Тоді буде й яхта, і медовий місяць, сказав тато, після «правильного» весілля.
Я зрозуміла, що Олексій правий: батьки будуть робити все, як вони вважають за потрібне. Жоден з них не підтримав нашу ідею.
Коли я розповіла про це другові Сергію, він сказав:
Я думав, ми підемо кудись, як треба
Поки батьки проти, рішення не остаточне, підбадьорив його Олексій.
Близько до дня реєстрації батьки вже замислювалися над квітами: «Білі чи рожеві?», і про кількість гостей «200 людей».
Я і Олексій подивилися один на одного з розкритими очима, не вірячи, що так багато людей з’їдуть.
Ми планували невелике торжество, сказав він.
Не хвилюйтесь, ми все організуємо, відповів мій тато, а вранці відвеземо вас в аеропорт на узбережжя.
Тож весілля відбулося у ресторані в центрі Києва, у залі, прикрашеному білими трояндами. Перед церемонією голова закружилася від передчуття, адже батьки не підказували нам ні слова, а планували щось грандіозне.
Коли я вийшла з підїзду в білому сукні, а Олексій чекав у смокінгу, мене охопила радість:
Як же мені подобається ця суєта, подумала я, усі наші рідні, друзі, подруги.
Турботи про традиції лишилися позаду: ми отримали багато побажань, чули «горько», і хоча я мріяла про затишок, все одно була щаслива, а Олексій ще більше.
Ближче до обіду ми вже сиділи в літаку, летіли на відпочинок до Одеси і говорили:
Як швидко і гарно все пройшло



