Слухай, мені дуже незручно просити, Дмитро соромязливо усміхнувся й постукував пальцями по столику, але я вдома забув гаманцець, усі картки там. Ти могла б заплатити? Мені, правда, дуже незручно
Орися, зупинивши подив, простягнула руку до сумки. Шість тисяч гривень за вечерю на двох не найприємніший витрат, але й не критичний. Вона вже давно заробляє достатньо, щоб не хвилюватися про такі суми.
Звісно, без проблем.
Офіціант приніс термінал, і Орися підкреслила картку. На екрані засяяло зелене світло оплата успішна. Дмитро вдячно кивнув і допоміг їй піднятися, тримаючи за локоть.
На вулиці холонець пробрав до кісток. Орися згоріла в шарфі, поправляючи його. Дмитро йшов поруч, мовчки, ніби щось обмірковував. Потім зупинився під ліхтарем і обернувся до неї.
Знаєш, я маю тобі щось зізнатися, почав він, і в його голосі зявилися дивні нотки. Гаманець у мене весь час був зі мною. І картки.
Орися застигла. Холод, як змія, піднявся по її ногах.
Тобто?
Це була перевірка, Дмитро витягнув з кишені шкіряний чорний гаманець і пограв ним у руках. Я хотів впевнитись, що ти зустрічаєшся зі мною не заради грошей. Тепер я знаю, що ти не меркантильна і самодостатня.
Орися повільно випустила повітря. У грудях скрутилося в тугой вузол. Сміх застряг між горлом і грудьми, та вона змусила себе розвіяти лице і підміняти посмішку.
Рада, що пройшла твою перевірку, сказала вона якомога мякіше.
Дмитро полегшено засміявся і обійняв її за плечі. Орися притиснулася до нього, ховаючи обличчя, аби він не помітив, як напружилися її скроні. Усередині все перекидалось. Принижувально. Нічого не зрозуміло. Вона доросла жінка, а він ставив перед нею завдання, ніби перед школяркою.
Наступні тижні пролітали у звичному ритмі. А потім Дмитро зробив пропозицію. Все було красиво і романтично. І Орися погодилася.
Підготовка до весілля розпочалась майже відразу. Орися купила сукню в салоні кремову, з мереживними рукавами. Вони забронювали ресторан на сорок гостей і розіслали запрошення.
Мати Дмитра, Ганна Петрівна, приїжджала кожні вихідні. Відполоскувала сина на всі голоси, ніби продавала товар на базарі.
Дімко у мене такий відповідальний, щебетала вона, наливаючи чай у тоненькі майже прозорі чашки. Завжди допомагає, ніколи не забуває про маму. Орисько, радій, що Діма саме тебе вибрав.
Орися кивала і усміхалась, хоч слова Ганни Петрівни пролітали повз, не залишаючи слідів у голові. Вона навчилася вимикатися, коли майбутня свекруха починала свої монологи.
За два тижні до весілля Дмитро запропонував Орисі переїхати до нього. У новобудову на пятнадцятому поверсі, з панорамними вікнами і видом на Дніпро. Орися погодилась, хоча в глибині душі щось сперечалося проти цього. Вона почала збирати речі. Коробки зростали, заповнюючи її маленьку однушку.
У день переїзду Орися несла першу коробку з декоративними подушками і фоторамками. Дмитро зустрів її біля підїзду, допоміг донести вантаж до ліфта.
Квартира пахнула свіжою фарбою і новим меблями. Орися поставила коробку на підлогу в холі, випрямилась, потираючи затягнуту спину.
Дмитро взяв Орису за руку і підвів.
Підемо на балкон. Показую, який вид відкривається звідси.
Вони вийшли на вузький балкон. Вітер тріпав волосся Орисі, і вона закрила очі від яскравого сонця. Дніпро внизу блищав, відбиваючи небо. Місто розтягалось до самого горизонту.
Раптово Дмитро попросив:
Дай телефон. Хочу сфотографувати тебе на фоні цієї краси.
Орися шукала в кишені джинсів, простягнула йому чорний смартфон. Дмитро взяв його, подивився на екран, а потім різко обернувся і кинував телефон через перила.
Орися застигла. Час ніби зупинився. Вона глянула вниз. Крихітна точка зникла в кущах під підїздом. Усередині розтекло крижане спокій.
Що будемо робити, кохана? посміхнувся Дмитро, схрестивши руки на грудях.
Орися повільно перевела погляд з землі на нього. Внутрішнього панічного крику не було. Тільки холодне, відсторонене спокій.
Ти маєш спуститися вниз і принести мені SIMкартку, сказала вона рівно, майже без емоцій.
Дмитро розсміявся. Дістав зі штанів її телефон і махнув ним перед обличчям Ориси, як фокусник, що виймає кролика з шляпи.
Сюрприз, сказав він, насолоджуючись моментом. Бачу, тобі не шкода. Тримай. Я просто хотів перевірити твою реакцію, а мій старий телефон полетів у політ.
Орися взяла свій смартфон, помітила подряпину на захисному склі, провела пальцем по екрану. Усередині піднімалося роздратування, темне і важке, заповнюючи простір. Вона підняла погляд на Дмитра.
Я не техніка, щоб проходити твої перевірки, тихо сказала вона.
Дмитро перестав сміятися. Його обличчя розтягнулося, брови піднялися.
Та не бережи, спокійно відповів він. Це просто жарт. Не ображайся. Я ж тебе люблю.
Орися зняла з пальця кільце золотий обруч з невеликим діамантом і простягла його йому.
Що ти робиш? відскочив Дмитро, ніби вона кинула йому змію. Повертаю, Орися поклала кільце йому на долоню. Такі перевірки б’ють по моїй гідності. Я не збираюся виходити заміж за такого нерозвиненого і дрібного хлопця. А ти серйозно? Через один жарт? у його голосі зявилися жалобні нотки.
Вона повернулася і ввійшла в квартиру. Коробки залишились у холі, неторкнуті. Орися раділа, що ще нічого не розпакувала. Взяла ключі від машини, схопила сумку, одну коробку і спрямувалась до виходу.
Орисо! Стой! гнався Дмитро по коридору. Давай поговоримо! нічого тут обговорювати, крикнула вона через плече, Але можу пояснити твоєю мовою. Ти, Діма, перевірку не пройшов.
Орися завантажила коробку назад у машину, безмовно сіла за кермо, завела мотор. Дмитро стояв у підїзді, розгублено спостерігаючи, як вона від’їжджає додому.
Дома пахло звично кава, старі книги, лавандовий ароматизатор. Орися зняла взуття, підійшла на кухню і поставила чайник. Телефон задзвонив. Це був Дмитро. Вона скинула виклик. Через хвилину прийшло повідомлення: «Вибач, я тебе образив. Давай зустрінемось і поговоримо». Ориса його видалила, не відповідаючи. Потім ще одне, ще одне. Вона заблокувала номер і вимкнула звук.
Наступні дні Дмитро дзвонив з чужих номерів, писав у соцмережах, просив спільних друзів передати, що він зміниться і дуже жалкує.
Ориса ігнорувала все. Її не хвилювали витрачені на весілля гроші, заброньований ресторан, розіслані запрошення. Головне не схилитися перед чимось, що принижує гідність.
Кремова сукня висіла в шафі, загорнута у захисний пакет. Ориса діставала її, розгладжувала мереживні рукави. Племінниця Катя нещодавно просила допомоги з вибором сукні на випускний. Ось ідеальний варіант зявився. Сукня виглядатиме на ній краще, ніж на нареченій, яка так і не вийде заміж.
Ориса сіла на диван, обійняла коліна руками і подивилась у вікно. Небо темніло, залишаючись в останньому світлі заходу. Місто гуркотіло внизу, живе і байдуже до чужих драм. Десь там, можливо, у новобудові Дмитро сидить і не розуміє, чому вона так різко обрізала все. Він не розуміє, що його «перевірки» принижують. Любов і довіра не вимірюються експериментами.
Телефон знову задзвонив. Невідомий номер. Ориса не відповіла. Увімкнула музику, запхала голову під плед і закрила очі. Усередині було спокійно. Порожньо, але спокійно. Ніби зняли важкий рюкзак після довгої дороги.
Через два дні приїхала Катя, влітку влетіла в квартиру з криком захоплення, побачивши сукню.
Тітко Орисо, це справді мені? вона притиснула мереживну тканину до грудей, крутячись перед дзеркалом. Тобі? кивнула Ориса, спостерігаючи, як загораються очі племінниці. А тобі вона більше не потрібна? ні. У мене інші плани.
Катя обійняла її, наповнюючи ароматом квіткового шампуню і молодістю. Ориса відповіла на обійми, погладжуючи племінницю по спині. Добре, що сукня не зникне. Добре, що вона вчасно зупинилась. Добре, що в серці не залишилося жалю лише легка сумність за втрачений час і розбиті надії.
Але це вже позаду. Вона вільна. І це важливіше за будьякі перевірки світу.
