Відпустіть мене, будь ласка
Я нікуди не їду нечітко шепотіла жінка. Це мій дім, і я його не залишу. У її голосі звеніла невідлита сльоза.
Мамочка, сказав чоловік. Ти ж розумієш, що я не зможу доглядати за тобою Ти маєш це зрозуміти.
Олег був сумний. Він бачив, як мати боліла і дуже хвилювалася. Вона сиділа на старому, протиснутому дивані в сільській оселі свого рідного села на Полтавщині.
Зеркала зі світлодіодним підсвічуванням
Але Олег знав, що вона не зможе. Це був інсульт. Світлана Петрівна ще раніше часто хвилювалася. Олег добре памятав, як йому довелося взяти кілька місяців відпустки, щоб доглядати за мамою після перелому ноги. Тоді вона, хоч і храбра, не могла самостійно зробити жодного кроку без його допомоги.
Олег недавно почав добре заробляти і на літо планував відремонтувати в родинному будинку, щоб мамі було комфортно. Та інсульт розірвав усі плани. Потрібно було забирати матір у місто, а не будувати нові стіни.
Зоряна зібє твої речі, кивнув Олег на дружину. Скажи їй, якщо щось буде потрібно.
Світлана Петрівна мовчала, продовжуючи дивитися у вікно, де легкий осінній вітер розрізав жовтими листям вікові дуби, які вона бачила все життя. Її права рука, що працювала, міцно стискала ліву, що безсиллям висіла.
Зоряна копалася в шафі, постійно запитуючи свекруху, що брати, а що лишити. А свекруха лише мовчки дивилась у вікно. Здавалося, її думки були десь далеко не про одяг, не про старі халати і зламані окуляри.
Світлана Петрівна народилася і прожила шістдесят вісім років у маленькому селі, яке з часом спустілося. Весь життя працювала швачкою спочатку в місцевій ательє, яку закрили, коли населення різко зменшилося. Тоді вона розпочала роботу вдома. Пізніше роботи стало ще менше, і вона присвятила себе городові та хаті, вкладаючи в це всю душу. Уявити не могла, як кине своє господарство і переїде в далеку, чужу квартиру у великому місті.
Оле́ш, вона знову нічого не їсть, зітхнула Зоряна, зайшовши на кухню і втомлено поставивши тарілку з їжею на стіл. Я більше так не можу. У мене немає сил
Олег мовчки подивився на дружину, потім на незайману тарілку і похитав головою. Він важко зітхнув і зайшов до кімнати мами.
Світлана Петрівна сиділа на дивані і дивилась у вікно. Здавалося, ніби вона навіть не моргає. Сірі, потемнілі очі були спрямовані в даль. Працююча рука лежала на іншій, стискаючи її, ніби намагаючись оживити.
Кімната була заповнена тренажерами, скрізь лежали еспандери, на прикроватному столі стопка таблеток. Якби Олег не наставав, вона б і не торкнулася цього.
Мам?
Світлана Петрівна не відповіла.
Мам?
Синку? тихо і трохи нечітко промовила жінка.
Після інсульту вона майже не могла говорити, слова губилися і розмивалися. Тепер було трохи краще, але інколи важко було зрозуміти, що вона каже.
Чому ти знову нічого не їв? Зоряна намагалася, готувала. Ти кілька днів майже нічого не їжеш.
Я не хочу, синку, тихо відповіла Світлана Петрівна. Вона повільно повернулася до Олега. Правда. Не хочу. Не треба мене змушувати.
Мам А чого ти хочеш? Скажи хоча б
Олег сів поруч з мамою, і вона взяла його за руку.
Ти знаєш, чого я хочу, Оле́шко. Я хочу додому. Боюсь, що вже не побачу його.
Чоловік зітхнув і похитав головою.
Ти ж сама знаєш, що я зараз кожен день працюю, а Зоряна постійно бігає по лікарнях. Зима на вулиці, кудись їхати Давай хоча б до весни почекаємо.
Жінка кивнула, Олег посміхнувся і підйшов.
Хоча б не стало пізно, синку Хоча б не стало пізно.
Вибачте, ЕКО знову не вдалось, сумно промовила лікарка, знявши окуляри і поглянувши на молоду жінку.
Зоряна ахнула і приклала руки до обличчя:
Але як так? Чому у всіх виходить? Ви казали, що після першого разу часто не вдається і це нормально. Сорок відсотків тільки вагітні після першої спроби. Це вже третя процедура, а результату немає! Як таке можливо!
Олег сидів мовчки, тримаючи дружину за руку. Він нервував. У сусідньому корпусі клініки Світлана Петрівна була на масажі, і вже настав час її забирати.
Послухайте, тихо заговорила лікарка. Я все розумію. Для вас вагітність мрія, але ви зациклені на цьому. Постійно в стресі. А організм не в змозі
Звісно, я в стресі! Мені доводиться працювати з дому, щоб оплатити дуже дороге ЕКО, яке коштує тисячі гривень! Ходити на процедури, постійно приймати таблетки, які вбивають мій організм, доглядати за свекрухою і терпіти її перепади. Якщо вона не їсть вона не їсть, ліки не приймає! Так! Я хочу дитину, можливо тоді мій чоловік буде приділяти увагу не лише матері, а й мені!
Зоряна замовкла, зрозумівши, що сказала зайве. Вона схопила сумку і вибігла з кабінету, хлопнувши дверима.
Вибачте, прошепотів Олег.
Нічого, відмахнулася лікарка. У мене й не такі істерики були. Все нормально.
Олег тихо вийшов за дружиною. Зоряна сиділа на маленькому диванчику в залі очікування. Вона плакала, притискаючи обличчя до долонь. Тіло її тряслося від рыдань. Вона підняла червоні, мокрі очі на чоловіка і всхлинула:
Прости мене Прости Я справді не хотіла говорити про твою маму. Просто я втомилася. Втомилася дивитися, як людина гине на очах. Втомилася бачити одну смужку на тесті і витрачати баснословні гроші на чергову процедуру. Я просто більше не можу
Якби я міг, я зробив би все, аби допомогти вам обом, але це поза моїми можливостями
Я знаю, скрізь сліз посміхнулася Зоряна. І я розумію.
Кілька хвилин вони сиділи мовчки, тримась за руки, потім Зоряна підскочила, поправила комір сорочки і усміхнулась.
Ходімо. Світлана Петрівна, мабуть, вже звільнилася. Вона не любить лікарні. Після них довго сумує.
У вашої мами майже немає прогресу, тихо промовив низький, сивий старець у круглих окулярах, коли Олег попросив його розповісти про стан матері.
Вони відійшли в бік, щоб Світлана Петрівна не чула. Зоряна залишилася з нею.
Розумієте Коли ви прийшли до мене, я був переконаний, що вона зможе відновитись. Звичайно, шанс відновлення після інсульту дуже малий, та у вашої мами не було шкідливих звичок чи хронічних захворювань. У неї були всі шанси.
Але Нічого не відбувається. Я це сам бачу.
Мені здається, справа в тому, що вона не хоче цього. Вона здалась. У її очах немає іскри Вона ніби не хоче жити
Олег мовчки погодився. Він теж це бачив. Світлана Петрівна схудла на пятнадцять кілограмів, перестала виглядати собою. Постійно сиділа на одному місці і дивилась у вікно. Вона не читала книжок, не дивилась телевізор, ні з ким не розмовляла. Тільки вікно.
У людей після інсульту можуть бути порушення поведінки через ураження окремих ділянок мозку, тихо додав лікарстарець. Але, здавалося б, у вашої мами цього не мало бути так сильно. Коли ви прийшли на перший прийом, я нічого подібного не помічав.
Думаю, справа в іншому, тихо сказав Олег.
Оле́ш, сказала Зоряна в телефон, чи можеш скасувати відрядження? Світлана Петрівна стала зовсім поганою. Я боюся, що ти не встигнеш
Їй було важко це проговорити. Вона знала, що для чоловіка важлива його мати. І сама з тяжким серцем дивилась, як свекруха, майже не рухаючись, лежить на дивані.
Раніше вона дивилась у вікно, іноді слухала музику на платівках, які привезли з села вони досталися від батька, вчителя музики.
Тепер Світлана Петрівна лежала, дивилась в одну точку і нічого не говорила. До їжі вона кілька днів майже не торкалася. Єдиним, що вона пила, було молоко. Хоча раніше вона часто казала, що молоко не таке, як у селі. Тепер пила його…
Олег приїхав того ж вечора і кинувся до мами. Він всю ніч сидів біля її ліжка.
Ти знаєш, чого я хочу. Ти обіцяв.
Олег кивнув. Так, він обіцяв. Наступного дня вони поїхали в село. Від лікаря Світлана Петрівна відмовилась.
Не хочу в лікарню. Додому.
Був березень, проте дороги ще не розтанули, і вдалося проїхати прямо до хати. Олег відкрив двері машини і допоміг мамі сісти в візок.
Навколо була крижина, сніг поступово танув, розкриваючи землю від білої, пухнастої шуби. Дерева нежно схиталися від легкого вітру, а сонце вже почало гріти.
Світлана Петрівна кілька годин сиділа у дворі, і на її обличчі нарешті зявилась усмішка. Вона дихала повними легкими, дивилась у небо і плакала сльозами радості.
Вона нарешті була вдома. Дивилась на свій схилений будиночок, яскраве тепле сонце, чула звуки природи, відчувала прохолоду талого снігу.
Вечором Світлана Петрівна поїла і ще кілька годин провела на вулиці перед сном. Усмішка не сходила з її обличчя. А вночі її вже не стало. Вона пішла з тієї ж усмішкою, щаслива.
Олег і Зоряна взяли відпустку, щоб поховати Світлану Петрівну і завершити справи: прибрати будинок і вирішити, що з ним робити. Якщо чесно, Олегу просто хотілося залишитися тут, подихати сільським, ароматним повітрям. Він кілька років не проводив тут більше двох днів.
Перед відїздом у місто Зоряні стало погано. Вона підійшла до туалету, де її несподівано блювало. Коли повернулася до чоловіка, її очі були величезними від здивування, а в руках тест на вагітність. Вона майже завжди носила його з собою, та марно. Тепер на ньому були два смужки. Два!
Це все вона, твоя мама Це Світлана Петрівна нам допомогла скрізь сліз, не вірячи власним очам, промовила Зоряна.
Олег підняв голову, глянувши в блакитне безхмарне небо, кивнув і міцно обійняв дружину. Так, це був подарунок від його матері останній і найцінніший.
