Буду пізно, у нас тут повний завал на будівельному майданчику в Києві, голос Оленки звучав приглушено, на фоні гуділа кутова шліфувальна машинка. Ти мене взагалі чуєш?
Чую, Єгор перевів телефон на інше вухо. До вечері тебе чекати?
Не чекай. Можливо, взагалі не приїду, тут строки палять.
Добре.
Короткі гудки. Ось так завжди.
Єгор поклав телефон на кухонний стіл і поглянув на каструлю з охолоджуваним борщем. Готував на двох за звичкою, хоча давно треба було розлучитися. Оленка працювала плиточницею, і її графік нагадував кардіограму електрокардіографа: то різкі підйоми активності, то довгі рівні ділянки. Півроку вона мчала з майданчика на майданчик, укладаючи дорогий керамограніт у чужих квартирах, заробляючи тисячі гривень, про які Єгор тихо поздрівляв. А потім півроку абсолютного спокою, коли замовлень не було і вона залишалась вдома.
Проблема була в тому, що обидва режими були посвоєму нестерпні. Коли Оленка працювала, вона зникала. Фізично, емоційно, ментально цілком. Їй дістававсь о сьомій ранку, а поверталась після півночі, якщо взагалі поверталась. Інколи ночувала прямо на майданці, бо «чого їстипити, коли о шостій знову треба стартувати». Єгор вечеряв, дивився серіали сам, лягав у холодну порожню ліжко. Єдиним нагадуванням про шлюб була папірцева свідоцкість, захована в папці з документами.
Він спробував підрахувати, скільки спільних вечерь вони мали за останні три місяці. Вийшло чотири. Чотири!
А справжній ад починався, коли роботу закінчували. Оленка поверталась додому. Здавалось, радіймо дружина поруч, можна нарешті бути разом. Не так швидко. За півроку роботи в чужих квартирах вона назріла на такий потік дизайнерських рішень, що власна оселя вже доводила до дратівливості. Оленка дивилась на плитку у ванній ту саму, яку сама уклала два роки тому і її очі сковзали.
Це ж жах, бормотіла вона, проводячи пальцем по швам. Як я могла таке допустити? Відхилення на півтора міліметра. Півтора міліметра, Єгоре!
Єгор, який не відрізнив би півтора міліметра від пятнадцяти, ввічливо кивнув.
А потім починалося. Спочатку вона «просто подивиться, чи можна щось виправити». Потім «ну, одну плитку зніму, заміню, і все». Потім «раз почала, треба всю стіну переділати, інакше нічого». А наступного дня Єгор повертався з роботи і виявляв, що ванна вже не існує тільки голі стіни, купа будівельного сміття і жінка в респіраторі, щасливо змішуюча клей для плитки.
За три роки шлюбу вони пережили чотири ремонти ванн, три кухні й один коридор.
Замовлення встигли вчасно. І знову настала затишність у роботі. Але не для Єгора.
Принеси мені кроси для плитки, Оленка подзвонила, коли Єгор був на майданці. І затирку сіру, я назву, що потрібно.
Я на роботі.
Ну в обід зайди. Мені треба до вечора цей кут закінчити.
Добре.
«Принеси», «забери», «замов», «допоможи». Єгор перетворився на курєра, вантажника і підсобника одночасно. Оленка сиділа вдома, вилазила лише в будівельний магазин за матеріалами іноді тричі на день, бо «я ж не знала, що цієї затирки не вистачить».
Вона була постійно втомлена. Від ремонту, який сама і розпочала. Вечором Єгор знаходив її на кухні брудну, виснажену, з пилом плитки в волоссі і вона дивилась на нього порожніми очима.
Будеш вечеряти?
Пізніше. Сил немає.
Сил у неї не було ні на розмови, ні на спільний фільм, ні на близькість. Єгор був потрібен лише, щоб схапати валіки, коли їй самому лінь було одягнутись і вийти з дому. Або принести мішок цементу з авто. Або тримати рівень, поки вона вирівнює ряд.
«Ми ж подружжя», казала Оленка, коли Єгор намагався сперечатись. «Подружжя допомагає одне одному».
Подружжя. Смислове слово для стосунків, де один існує лише як обслужуючий персонал для професійних амбіцій іншого.
У суботу ввечері Оленка розбирала фартух над плитою. Попередній їй не сподобався кольором. А Єгор сидів у кухні серед хаосу, намагаючись випити чай. Чайник стояв на табуреті в коридорі, бо стільниця була завалена плиткою. Цукор він знайшов у ванні. Ложки не виявив взагалі.
Оленко, обережно почав він, може, вже досить?
Чого досить? вона навіть не обернулася, підбираючи чергову плитку до стіни.
Усього цього. Ремонту. Ти постійно щось перепроєктовуєш у квартирі.
І що? Мені подобається. Це мій дім, я хочу, щоб він був ідеальним.
Він ніколи не буде ідеальним для тебе. Ти все переділиш, поїдеш на кілька обєктів, набереш нових ідей і знову почнеш.
Оленка опустила плитку і повільно обернулася. У її очах засяяло щось небезпечне.
І що ти пропонуєш? Жити так, коли мене все довкола дратує?
Я пропоную жити нормально! Як нормальні люди. Ходити в кіно. Вечеряти разом. Розмовляти про щось, крім швів і затирки. Ти взагалі памятаєш, коли ми останній раз кудись виходили удвох?
У мене робота.
У тебе зараз немає роботи! Ти сама її вигадала!
Це не вигадана робота, Єгоре. Це називається «покращення житлових умов». Дехто в цьому розбирається.
А дехто просто хоче жити. Не в будівництві, не в пилу, не у режимі «принесипринеси». Жити з дружиною, яка памятає, що у неї є чоловік.
Оленка схрестила руки, ніби захищаючись.
Ти просто не розумієш. Ти програміст, сидиш у комфортному офісі, клацаєш по клавішах. А я створюю щось руками. Щось реальне. Що можна відчути. І коли бачу, що можу зробити краще роблю краще.
За рахунок усього іншого!
Якщо тебе це не влаштовує ніхто не тримає.
Вона сказала це майже просто, наче говорила про незручний стілець, який можна викинути і замінити. Єгор замовк. У цій фразі було все вся їхня проблема, зтиснута в сім слів. Для Оленки це була опція. Не необхідність, не чоловік, не коханий просто варіант, який можна вимкнути, коли заважає.
Знаєш, підняв він джинси, стряхуючи будівельний пил, може, ти права.
У чому?
У тому, що мене дійсно ніщо не тримає.
Вони дивились один на одного крізь завали плитки, мішки з клеєм і рештки колишньої кухні. І обидва розуміли, що ця сварка не про ремонт. Вона про те, що їхні ритми живуть давно розійшлися і більше не перетинаються ніде, крім поштової адреси.
Розлучення оформили за три місяці. На диво мирно. Ділити було нечого.
Єгор ходив по новій квартирці маленькій, але чистій, без жодного мішка цементу в кутку і не міг повірити в тишу. Ніхто не свердлить. Ніхто не стукає. Ніхто не просить терміново привезти герметик, бо старий закінчився.
Він міг планувати. Вперше за три роки точно знав, що робитиме ввечері. Але чогось не вистачало. Здавалося, у грудях була діра, яку не заповнити.
Так пролетіло майже два роки.
Чув новини? подзвонив Дімко, старий приятель, у пятницю ввечері. Про твою колишню?
Єгор напружився. Вони розлучились, і він відтоді старався уникати будьякої інформації про Оленку.
Які новини?
Виховала Віка. Недавно, зовсім.
Швидко вона.
Ага. І знаєш, за кого? Дімко затримав театральну паузу. За плиточника, уявляєш?
Єгор хихкотнув.
І як вони?
Кажуть, светяться обоє. По обєктах мчать разом, бригада з двох людей. Ідеальний тандем.
Після цього Єгор довго розмірковував, що Оленка знайшла того, хто говорить з нею однією мовою. Того, для кого півтора міліметра теж трагедія. Того, хто розрізняє епоксидну і цементну затирку не тому, що йому пояснили, а тому, що він сам знає.
Те, що доводило Єгора до зубного скреготу, стало фундаментом чужих стосунків. Дивно.
Три місяці потому він випадково зустрів їх у супермаркеті. Простіше сказати зайшов за продуктами після роботи, взяв кошик, попрямував до молочного відділу і застиг.
Оленка стояла біля холодильників з йогуртами. Поруч був чоловік приблизно її віку, широкоплечий, з руками, явно звиклими до фізичної праці. Вони щось вибирали, шепотіли, сміялися. Оленка підштовхнула його плечем, він у відповідь ткнув її пальцем у бок, вона позвенила і відскочила.
Вони виглядали, наче підліткизакохані, яким байдуже, що навколо, бо весь світ звужений до однієї людини поруч.
Оленка виглядала іншою. Не втомленою, не виснаженою, не з порожнім поглядом того, хто тільки що вісім годин кував стіни. Вона виглядала живою. Такою, якою Єгор памятав її на початку, коли вони тільки познайомились.
Єгор спритно поставив кошик на підлогу і вийшов, нічого не купивши.
У машині він усміхнувся. Вони з Оленкою просто не підходили один одному. Їх розлучення було неминучим.
Єгор завів мотор.
Якщо Олена знайшла свого чоловіка, то й я знайду своє.
Густий туман, що огорнув життя Єгора після розлучення, нарешті розвіявся.
