Я нікого не відвідував, нікого не запрошував, не ділився врожаєм і інструментами у моєму селі мене вважали божевільним.
Так сталося, що я підступив до передвекового відпочинку. Містове життя набридло, і я захотів жити у тиші, наодинці з природою, вирощувати овочі, фрукти й ягоди, пилити травяний чай з медом з вуликів. Тож перед пенсією я придбав будинок у степових околицях Кузьминців.
Навесні я посадив квіти, встановив камяні статуетки гномиків, білок і маленьких ліхтариків. Сусіди лише пильно дивилися. Одного разу одна сусідка вже не витримала і, коли я садив паростки, підбігла до мого городу.
Вона скаржилася, що забула посадити петунії, і натякала, що я маю поділитися їхніми рослинами. Чому я повинен ділитися паростками з жінкою, яку не знаю? Підтримувати петунії справа не проста, вони вимогливі, а у мене було лише десять бутонів. Я вдав, що не розумію її натяку.
Через пятьнадцять днів я побачив, як інша сусідка розмовляє через паркан з жінкою, що часом кидала погляди у мій бік. Схоже, вони говорили про мене.
Одного спекотного літнього дня я працював у саду, коли раптом голос жінки розбудив мене. Вона стояла на моєму паркані і кликала мене. Сказала, що проходила повз мій будинок і помітила стиглі яблука у саду, а сама ще не мала своїх. Моє серце стиснулося від здивування: як можна без запрошення зайти в чужий двір і просити плоди? Чи правильно, що я майже не їм їх сам, а зберігаю для донечки Зоряни?
Одного дня я стояв у крамниці і купував цукерки. Під хвостом у черзі до мене підходила жінка з сусідньої вулиці і запитувала, для кого ті цукерки, чи запросив я її на чай до дому. Чому її це турбує? Чому я маю запрошувати незнайому жінку, що не є ні подругою, ні родичкою, ні колегою?
Тиждень тому одна сусідка спостерігала, як я копав лопатою в городі, і запитала, що, де і коли я купив. Це змушувало мене відповідати ввічливо, хоча і не хотілося.
У місті подібних ситуацій не буває нікого не турбують навязливі і дурні питання, нікого не просять зайти в дім, нікого не кидатимуть своїм врожаєм чи інструментами. Однак один зі співмешканців села довірився мені і сказав, що багато сільчан вважають мене дивним. Нехай так і буде.
Їхня думка мене не хвилює. Я придбав цей будинок, аби мати спокій і приватність, а не щоб заводити дружбу з жінками села чи потрапляти в балачки. Якщо вони вважають мене дивним, то хай залишають мене в спокої й тримаються подалі від мого городу та душі.
