У нас двоє дітей, а любимо лише одного.
Я завжди відчував, що батьки віддавали сестрі Орися більше ніж мені. Тато й мама підтвердили це, коли розташували Ориську та її двох маленьких синуватих у своєму будинку в Києві і, мовивши з холодною підозрою, вимагали, щоб я негайно звільнив свою кімнату: «Ти ж працюєш вдома, ти можеш собі самостійно орендувати квартиру».
Поки Орися навчалась у Львівському університеті, батьки бігали за нею, немов маленька дівчина, виконували всі клопотання у деканаті, встигали під час її семінарів і тепер опікуються її дітьми, Марічкою і Сава. Мені ж ніколи не протягнули руку допомоги, а тепер мене вигнали з дому.
Тато каже, що я чоловік, отже повинен сам собі забезпечити існування, та з якоїсь причини чоловік Орися, хоч і старший за мене, не в змозі годувати родину.
Під час сварки про переїзд я невмолимо заявив, що маю таке ж право на квартиру, як і сестра, і що і мені має належати частина майна. Тоді мама, розлючена, крикнула: «Ти вже тут живеш, а тепер розповідаєш про розподіл нашого майна! Ти справжня свиня!» і додала, що ми з татом все ще залишаємося в цьому будинку. Орися, піднявши голос, сказала, що я намагаюся вигнати її і її дітей зі схрону.
За законом немає жодного виходу: я впевнений, що батьки вже зараз складають заповіт, аби лишити мене без нічого.
Чи може сімя розвалитися через стіну квартири? Я їхня дитина, а вони ставлять мене в куток, наче чужинця. Навіщо мати двох дітей, якщо я вже зайвий?
