Скажіть, а з якого часу ваш син перестав з вами спілкуватися? якось запитала я свою сусідку Оксану Михайлівну І раптом відчула, як серце у грудях обірвалося.
Я бачила його востаннє більше шести років тому. Як тільки він із жінкою переїхав у Дніпро, то спершу інколи ще дзвонив мені, а далі і зовсім зник з мого життя. Якось купила для нього калач до дня народження, приїхала в гості на цих словах вона опустила очі і ледве стримувала сльози.
І що було далі?
Невістка відчинила двері та сказала, що я їм тут не потрібна. Василь, мій син, нічого їй не відповів, тільки глянув на мене винуватим поглядом і відвернувся. То був мій останній день, коли я його бачила.
Більше він зовсім не телефонував? ніяк не могла я повірити в почуте.
Я сама йому подзвонила лише раз, коли вирішила продати свою трикімнатну квартиру у Полтаві й взяти меншу. Звісно, віддала йому частину гривень. Він приїхав, підписав документи, взяв гроші і після того пропав, про мене навіть не згадав.
Ви сумуєте чи вже звикли до самотності? питала я її.
Живу якось Ще молодою мене лишив чоловік обрав собі іншу, а я з Василем сама залишилася. Виростила сина у любові та турботі. Потім він сказав, що хоче орендувати окрему квартиру. Я ще й зраділа думала, мій син дорослим став, мріє про власний дім.
Але все було через його Марічку. Вона настояла, що їм треба жити окремо, щоб ніхто у їхні відносини не втручався. Згодом і маля у них зявилося.
Ви про все так спокійно говорите. Вам не боляче, що син так із вами вчинив? дивувалася я.
Вже змирилася. У новій квартирі мені затишно. Грошей вистачає. Щоранку прокидаюся, ставлю воду на чай, виходжу на балкон і милуюсь, як розквітає Полтава. Раніше, коли ще молодою була, мріяла хоча б годинку поспати довше, бо дві зміни на заводі тягнула. Мріяла про старість серед рідних, але видно, не судилося.
Може, завести котика? Удвох веселіше.
Розумієш, доню Навіть коти часом кидають господарів, а собаку не можу взяти: хто його знає, чи прокинуся завтра. Не хочу брати до дому того, кого не зможу захистити. Я вже свою нерозважливість заплатила, досить
Оксана Михайлівна трималася до останнього, але потім не витримала й розплакалася
Діти, ніколи не залишайте своїх батьків. Ви частина їхнього серця. І як вони підуть з ними піде і частинка вас.
