Закляті вороги
Олексій щойно приліг відпочити після довгого робочого дня, як крізь відчинене вікно врізався шалений гавкіт його пса. Зазвичай Тур молодий, мовчазний, але сьогодні наче не свій: гавкав з самого ранку, та так голосно й агресивно, що й у сусідів утомив нерви.
Олексій вже кілька разів вибігав на подвіря, шукаючи причину такого неспокою, але нічого підозрілого не побачив. Може, це сусідська собача зграя, подумав він, або якийсь чужий пес пробіг повз паркан Тур такий ревнивий до своєї території, інших біля двору не терпить.
Тому і не дивно, що коли Олексій виходив, поруч вже нікого не було від Турового голосу той, хто не знає, точно втік би з переляку. А ще Тур зараз сидів у вольєрі днями Олексій завжди закривав його там, щоб не було клопотів, а от вечорами випускав на волю тоді вже, як кажуть, “за власну шию сам відповідаєш”.
Одного разу до двору Олексія хотіли проникнути троє горе-крадіїв з сусіднього села один втратив штани, зачепившись за залізні шипи брами, другий залишив кросівку під парканом, третій заліз на тополю. Для того, щоб зняти хлопця з дерева, довелося діду викликати рятувальників. Тур тоді їм всіх нервів попсував таке вони запамятають на все життя.
Та головне, Тур просто так ніколи не гавкав, а тут знову наче з ланцюга зірвався.
Тур, ну годі вже! крикнув хазяїн, піднявшись з ліжка й підійшовши до вікна.
Пес на секунду затих, але через мить знову розпочав свій невгамовний гавкіт.
Олексію довелося вийти у двір, зясувати, що роздратувало його великого карапати.
Як і думав господар нікого постороннього у дворі не було, і Тур одразу замовк, побачивши Олексія.
Ну що це ти тут розводиш концерти? посміхнувшись, запитав він, наближаючись до вольєра.
Тур завиляв хвостом та винувато глянув на власника розумів, що розбурив його відпочинок, але пес не гавкає без причини. І тепер Тур метнув погляд у бік брами й знову загавкав.
Олексій швидко повернув голову помітив щось сіре й невеличке, яке блискавкою проскочило повз ворота. Він підбіг, вибіг на вулицю і побачив…
…звичайного кота.
У того був погляд нахабний, самовпевнений, такий, що наче казав: «Тут я головний».
А чого ти тут забув, друже? засміявся Олексій. Кажу тобі, як людина коту: не ходи тут, бо Тур котів терпіти не може. Якщо впіймає буде біда.
Кіт зневажливо зморщився, і Олексію навіть здалося, що він ледь не глузливо усміхнувся йому.
“Піймає? читалося у його погляді, він і з вольєра вилізти не встигне, як я вже буду за парканом”.
Олексій відчув трохи образу мовчазний дворовий кіт вишукано принизив його пса.
Іди звідси! махнув він рукою, а потім зайшов у двір і зачинив ворота.
А що ви думаєте? Кіт послухав людину? Звичайно, ні. Він з тих пір щодня зявлявся у дворі. Спокійно ходив біля вольєра, усім виглядом показуючи, хто тут справжній господар. Тур міг тільки гавкати й нервувати.
Спочатку Олексій кожного разу проганяв нахабу зі своєї території. Але тільки він заходив додому, кіт повертався.
Олексій не міг нічого з ним вдіяти а кіт, відчувши перевагу, вже відчував себе царем двору.
Якось він навіть зумів викрасти шматок мяса з миски собаки миска стояла всередині вольєра! Тур лежав у кутку, не маючи сил гавкати, і кіт скористався моментом.
А потім жував здобич просто перед носом Тура. Олексій бачив це на власні очі і в нього всередині піднялася хвиля обурення.
Ну нічого, влаштую я тобі веселе життя, сердито пробурчав він собі під ніс. Ти ще пошкодуєш, що зухвало ображаєш мого пса.
Він вирішив вдень залишати дверцята вольєра трохи прочиненими Тур може в будь-який момент вибігти і навести лад.
І ось настав день Тур разом із Олексієм стежили за появою небажаного гостя, але сірий кіт не зявився. Чи передчув щось, чи сталося з ним біда невідомо. Навіть трохи сумно стало: скільки ж часу Олексій витрачав на планування, а кіт не прийшов. Ані наступного, ані ще за кілька днів його не було.
Тур дивувався, а Олексій знизував плечима:
Може, й на краще що той кіт більше не приходить? усміхнувся він. Тепер тихо.
Та, якщо чесно, Олексій лукавив: він скучив за сірим шкідником. Це звучить дивно, але таки було правдою.
І Тур звик лаяти на свого заклятого ворога, звик дивуватися йому. А тепер що? Сумно…
Ще через кілька днів Тур благав хазяїна поглянути, чи не видно кота поблизу. Просив поглядом підходив до Олексія, дивився просто в очі.
Думаєш, щось трапилось із нашим сірим розбійником? задумливо промовив Олексій. З таким характером недалеко до халепи. Ну що ж, Тур, підемо подивимось на вулиці.
Олексій відчинив ворота, вийшов на дорогу, став біля своєї “Лади” й почав вдивлятися навколо.
Тур, ніби йому під стать, також роззирається нюхає повітря, намагаючись вловити знайомий запах кота, якого ненавидів, але і якого не вистачало.
Запах гною з сусідського двору перебивав всі інші запахи.
Олексій пройшовся в один бік, потім у другий; повернувся до воріт і вже хотів загнати Тура до двору.
Не можуть же вони весь день чекати кота, який останні тижні не дає спокою.
Але саме в цю мить він зупинився, повернувши голову ліворуч.
Десь зовсім поруч відбувалося щось незвичайне: хтось кричав що є сил котячим голосом, а хтось гавкав.
За хвилину на дорогу вибіг кіт той самий сірий, хромаючи на одній лапі. А за ним гнався пес.
І не якийсь там дворовий, а породний доберман із міста.
Олексій знав цю собаку щороку її привозять на літо, а інколи й на зиму.
Мабуть, сірий хотів покепкувати з добермана, як це робив з Туром, але щось пішло не так.
Доберман, здається, й укусив його на сірій шерсті були бурі плями.
Олексій спостерігав за котом і раптом забув про Тура.
А Тур, не чекаючи дозволу, чого раніше ніколи собі не дозволяв, кинувся назустріч.
Тур, куди ти?! засмучено вигукнув Олексій. Кот і так від добермана отримав, а тепер ще й його пес може додати.
Але Тур нічого не чув стрімголов летів на кота.
Кіт помітив небезпеку і зупинився, переляканий, просто посеред дороги.
Його життя й здоровя тепер на волоску…
А що потім сталося? Тур зупинився біля зляканого кота, обнюхав його, а далі…
…з ричанням справжнього ведмедя кинувся на добермана.
Погнав того аж до кінця вулиці добре, що доберман мав реакцію чудову й встиг розвернутися, притиснувши вуха.
Інакше навряд чи б з Туром впорався такого пса в селі більше не було.
Кіт скористався нагодою й зник. Олексій стежив за своїм псом, тому й не помітив, як сірий втрапив у хащі. Але на вечір, коли Олексій вийшов годувати Тура, ледь не впустив миску кіт був тут! Живий, здоровий, з вдячними очима.
Він поклав голову на лапу Тура й муркотів щось під ніс. Тур глянув на хазяїна, і Олексій почав сміятися.
«Вибач, але я його врятував, тепер мушу про нього дбати», читалося у псівських очах.
Це була не жарт Тур став особистим охоронцем сірого кота.
Дозволив йому їсти зі своєї миски безпрецедентна щедрість для серйозного, завжди похмурого захисника.
А сірий кіт розтопив кригу у його серці. Вороги стали друзями.
І якщо вам здається, що на цьому історія завершилась ви помиляєтесь.
Олексій вирушив із котом до міста, у ветеринарну клініку в Тернополі, щоб підлікувати серйозну рану на бедрі.
Ветеринар зашив рану, і після операції кіт залишився з Олексієм.
Хазяїн доглядав за сірим, Тур не зводив очей із свого нового друга а ще нещодавно самі його вбити хотіли! От так воно буває…
Через деякий час біля брами зявилася молода гарна жінка.
Тур хотів було гавкати, але зрозумів, що лише налякає, і тільки тихенько озвався. Олексій почув, вийшов з хати:
Д-доброго дня… Ви до мене?
Жінка почала питати, чи не бачив Олексій сірого кота, чи не заходив він у двір.
Він у мене такий нахабний Гаврило, унікальний характер. Ще у квартирі в місті сидів, а тут, до мами приїхала після інсульту не може нагулятися. Зник кілька днів тому я вже не знаю, що й думати.
Я думаю, знаю, де ваш Гаврило, усміхнувся Олексій. Проходьте у двір. Тур не чіпатиме вас. Ідіть!
До вашого пса?! А навіщо?
Побачите самі!
Вона вагалася, але довірилась Олексієві. Коли підійшла до Тура й поглянула, хто у нього збоку ахнула:
Гаврило! Як ти тут опинився? Що з тобою? помітила, що лапа й бедро перебинтовані. Ваш пес його покусав?
Та ні, розгублено відповів Олексій. Ми, навпаки, врятували вашого кота.
Від кого?
Якщо маєте трохи часу, розкажу вам цю історію вона варта цього.
Олексій розповів Ользі (поки розмовляли, й познайомились), і вона довго сміялася:
От треба ж! Гаврило мій вам нерви тріпав, а ви його врятували!
Такі ми з Туром добрі душі, усміхнувся Олексій. Тепер ваш кіт одужує. І фізично, і морально. Він став такі лапочкою не діє нам на нерви.
Він і був таким завжди Може, свіже сільське повітря вплинуло, а може, образився, що менше уваги отримує я ж за мамою доглядаю, вчимося ходити наново. Це процес непростий.
Приходьте в гості, якщо що, соромязливо запросив Олексій. І разом з котом.
Подумаю над вашою пропозицією, кокетливо відповіла Ольга.
Через пів року у селі святкували весілля Олексія й Ольги. І Гаврило з Туром були головними гостями. Навіть доберман, що колись вкусив Гаврила, прийшов. Згадав кота, дивився спочатку з підозрою, але коли зустрівся поглядом із Туром вирішив, що помилився.
Ось така історія про те, що справжня дружба й добро народжуються з несподіваних зустрічей. І часом закляті вороги стають вірними захисниками, а відкритість до змін і здатність пробачати робить наше життя щасливішим і мудрішим.
