Вітю, ти ж виніс святковий сервіз? Той, що з золотою облямівкою, не той звичайний. І серветки перевір я ж їх накрохмалила, щоб стояли, як в ресторані, Оксана метушилася на кухні, поправляючи пасмо, що випадало з зачіски. Духовка вже дихала ароматом запеченої качки з яблуками, на плиті мліли овочі, а холодильник був набитий салатами, які вона різала до півночі.
Віктор, чоловік Оксани, покірно поліз на антресолі.
Оксано, ну навіщо всі ці захцянки? Прийдуть свої Ігор, мама, тітка Оля. Їм хоч із бляшаних мисок подавай, аби наливали не забували, бурчав він, дістаючи коробку з богемський порцеляни.
Не бурчи. В нас сьогодні річниця, пятнадцять років кришталева річниця. Хочу, щоб все було гарно. Ти ж Ігоря знаєш: просту тарілку постав скаже, що збідніли; з тріщиною що хазяйки з нас ніякі Хай бодай раз у нього не буде приводу для своїх плоских жартів.
Віктор зітхнув, спускаючись зі стрем’янки. Він знав дружина права. Його старший брат Ігор славився складним характером, якщо говорити делікатно. А по правді був хамом зразковим. Любив грубі жарти й вважав це ознакою простої житейської щирості.
Ти, будь ласка, сьогодні на нього не заводься, попросив Віктор, протираючи тарілки. У нього зараз важко: з роботи поперли, дружина пішла. Злий, наче пес.
Вітя, у нього важкі часи від народження, відрізала Оксана, куштуючи соус. Терпітиму настільки, наскільки вистачить виховання. Але якщо знову почне про мою фігуру чи твою зарплату, то я за себе не ручаюся.
Дзвінок у двері пролунав рівно о пятій. Першою приїхала свекруха, Галина Миколаївна, жінка тиха, яка обожнювала своїх синів, особливо старшого, завжди нещасного. Потім зявилася тітка Оля з чоловіком. А Ігор, як завжди, запізнився хвилин на сорок коли всі вже сиділи за столом і жалісливо дивились на холодні закуски.
Він влітав в коридор з гамором, димом дешевих цигарок і морозним повітрям.
О, я тут! Не чекали а я прийшов! його регіт розсікав повітря. Що, Вітя, думав, на подарунок зажалівся? Тримай!
Він сунув брату загорнуту у газетку пакунчина.
І що це? розгубився Віктор.
Ото ж, брате, річ! Набір викруток з Епіцентру. Згодиться, бо ти ж у мене рукастий, молоток шукаєш, як безрукий. Хай буде!
Оксана, яка вийшла вітати гостя, натягнуто посміхнулась.
Вітаю, Ігоре. Проходь, мий руки чекали на тебе.
Ігор окинув її поглядом так що навіть ішов холодок по шкірі.
О! Оксанко, ти на що таке нарядилася? Нову сукню купила? Блищить, як цукеркова обгортка. Чи це щоб від зморшок людей відвернути? Жартую, жартую! Ти ще нічого собі така, добротна, в тілі.
Віктор прокашлявся, намагаючись зняти напругу:
Ігоре, йди ж до столу, качка охолоне.
За столом Ігор одразу ж почав командувати балом. Налив повну чарку горілки, не чекаючи тосту, підчепив оселедець і заговорив:
Ну, з річницею, голубки! Пятнадцять років! Як ви один одного ще не придушили? Я ось із Сашкою прожив пять ледве петлю не купив! Жінки як пявки: кров сушать. Тобі ще пощастило, Вітя, твоя й їсти нормально готує. Хоча відкусив оселедець і скривився. Солі забагато. А може, закохалась, Оксанко? Чи рука вже не та від старості?
Галина Миколаївна, яка сиділа поряд, підлизливо усміхнулась:
Ігорчику, ну що ти, Оксанка ж так готує! Ось, спробуй язиковий салат, мов масло.
З язиком? Ігор зареготав. Добре, їй корисно у неї язика вистачає для трьох! Але, мамо, ти не заступайся критика всім потрібна. Я ж завжди правду кажу, за це й поважають!
Оксана, розкладаючи гаряче, відчувала, як все у ній закипає. Вона глянула на чоловіка. Той втупився в тарілку, немовнайцікавіше на скатертині його рятівний острівець. Він боявся брата. Боявся скандалу. Боявся зіпсувати сімейний вечір.
«Заспокойся, подумала Оксана. Один вечір. За Вітю. За маму».
Ігоре, як з роботою? Минулого тижня казав, мав співбесіду.
Не питай. Кругом ідіоти. Прийшов, а там лампчик двадцять пять років питає про компютери. Я йому: Синку, я працював, коли ти ще по підлозі повзав!. А він у відповідь: Ви нам не підходите. Та й нехай. Я, може, свій бізнес заведу. Попрошу грошей Вітько, не позичиш пару тисяч гривень до кінця місяця? А то тут з сантехнікою халепа.
Оксана завмерла з салатницею в руках.
Ігоре, ти ж попередні десять тисяч не віддав, що на машину просив.
Ігор почервонів, але швидко перейшов у наступ.
О, бухгалтер в хаті прокинувся! Вітя, бач, як вона тебе пасе? Вліво, вправо все знає. Я ж у брата питаю, не в тебе. Чи ти вже зовсім підкаблучник, навіть брату відмовлятись мусиш?
Віктор глянув винувато то на неї, то на брата.
Та у нас зараз із грошима скрутно, кредит виплачуємо, ото й накрили стіл
Та бачу я стіл! перебив Ігор, тикаючи виделкою в качку. Розкошують! Ікра, риба! Буржуї! А брат на сухарях! Ти, Оксано, куркульша, все тягнеш додому. На родину, на брата байдуже!
Ігорче, не кипятись, втрутилася Галина, підсовуючи пиріжок. Їж, дочко готувала ж
Вона старалась Та я знаю як Може, й для шефа так старається? Ігор підморгнув братові, і в цьому було щось липке, гидотне. Чув-чу, підвищили тебе? Заступницею стала? Ой, цікаво за які такі заслуги? За гарні очі, чи може, за те, що вечорами затримувалась?
Стіл занімів, наче повітря згустилось. Тітка Оля навіть перестала жувати. Віктор підняв голову обличчя почервоніло.
Ігоре, ти про що?
Та що! Я правду кажу, яку всі бояться сказати! Вітя лопух, паше на заводі за копійки, а твоя карєру будує. Вона тебе любить? Та ні така терпить із жалю, а ти підрукавник! Подивися на себе ганчірка!
Замовчи, голос Оксани був холодний, хоча руки тремтіли. Вона обережно поставила салатницю.
Ого, командира прокинулася! засміявся Ігор. Правда очі коле? Завжди дивувався, що ти в ній знайшов, Вітя. Ні вигляду, ні вдачі пилка. А моя Сашка то сипалась, але хоча б була гарна, не те що
Оксана подивилася на чоловіка. Чекала. Чекала, коли він рипне стільцем, стукне по столу, прожене хама. Віктор сидів, скулившись, білий, стискав виделку білосніжними пальцями. Він був скамянілий від страху перед братом усі ці роки.
«Що ж, подумала Оксана. Якщо не ти то я».
Вона повільно підвелася. Розправила сукню. Голос прозвучав спокійно, але крижаним відлунням потягнувся навіть до глухуватого дядька Кості.
Вставай і йди геть.
Ігор гигикнув.
Що? Не допекла біля плити?
Я сказала: вставай і вийди зараз же з мого дому.
Це й дім мого брата! заверещав Ігор. Чуєш, Вітя? Вона виганяє твого рідного брата! Скажи їй!
Віктор глянув на дружину її бліде рішуче обличчя і зрозумів: мовчатиме зараз кришталик річниці перетвориться на друзки. Все розлетиться.
Ігоре, хрипко сказав Віктор. Йди.
У Ігоря щелепа відвисла. Він очікував сліз, крику, істерики. Але не такого єднання.
Мамо, ти бачиш?! Гонять рідну кров! За якусь, бачте, невдалу жарточку!
То не жарти, Ігорю, Оксана обійшла стіл, вказуючи на двері. Ти принизив мене, образив брата за його ж столом. Ти їси, пєш і облиєш нас брудом. Між іншим, я терпіти більше не стану. Пятнадцять років мовчала заради миру. Але міри більше нема. Геть.
На здоровя! Ігор підхопився, перекинув чарку червоне вино розлилося плямою по білій скатертині. Давіться тут своїми смаколиками! Інтелігенція недороблена! Ноги моєї не буде!
Дуже на те сподіваюсь, відрізала Оксана. І грошей більше не дамо. Шукай роботу, підприємець.
Ігор почервонів, схопив недопиту пляшку («Не пропаде ж добро!» блиснуло в очах), потупав до коридору.
Вітя! Ще пошкодуєш! Жінка твоя от причина всього! Підкаблучник!
Двері гримнули посуд у серванті задрижав.
У кімнаті розлилася густа тиша, здавалося, навіть годинник забув про час. Галина Миколаївна притисла носовичок до губ, сльози блищали в очах.
Оксаночко пробелькотіла вона. Навіщо так жорстко? Він же не зле мав на увазі, просто язиката людина. Та й випив
Оксана спокійно, хоча руки знову тремтіли, обернулася до свекрухи.
Галино Миколаївно, мяко, але твердо сказала. Язикатий це коли голосно сміється. А коли принижує жінку, ображає брата у власному домі це називається гад. Я більше не дозволю робити з нашого дому смітник для його дурних слів. Ваша справа його жаліти так робіть це, але не тут і не за моїм столом.
Свекруха всхлипнула, замовкла. Тітка Оля, жінка житейська, дзенькнула виделкою:
А качка смакота, Оксанко! Танцює у роті! І, знаєш, правильно ти зробила, що виставила його за двері. Давно пора. Він мені ще на вашому весіллі каблуки відтоптав і не вибачився. Вітю, налий мені вина у мене нерви.
Напруга розрядилась. Віктор, прокинувшись, хапнув пляшку. Руки його тряслись, але в очах засяяло вдячність, повага і щось ще те, чого Оксана не бачила давно.
Пробач мені, прошепотів він, наливаючи їй компот. Я мав сам
Ну нічого, Оксана поклала руку на його долоню. Головне разом. І головне його нема.
Вечір пішов дивовижно тепло. Без Ігоря повітря стало чистішим, гості повеселішали, згадували кумедні історії. Свекруха відтанула після наливки й шматка Наполеону та навіть підспівувала, коли Оля затягла застільної.
Коли всі розійшлися, Оксана із Віктором залишились удвох посеред купи брудного посуду. Оксана сіла, втупившись у винну пляму на скатертині.
Боюсь, не відіпрається сумно зітхнула. Мамин подарунок.
Віктор підійшов, обійняв її.
Та чорт із тією скатертиною! Купимо нову. Десять нових! Ти сьогодні була неймовірна. Я сам собі дивувався як же це я дозволяв йому псувати тобі життя З дитинства мама казала: “Уступи Ігорю, він тяжкий”. Так і уступав.
Я знаю, Вітю. Важко ламати звички. Але ми ж сімя. Кришталева. Крихка, проте гарна. І я не дам розбити її нікому з викрутками з “Епіцентру”.
Вони засміялися. Напруга вечора відступила.
До речі, про викрутки Віктор взяв сверток, що залишив брат. Найкумедніше у мене такий комплект уже є. Він його сам мені три роки тому дарував, на Новий рік. Видно, забрав і знову подарував.
Бачиш, всміхнулася Оксана. Стабільність ознака майстерності.
Зранку телефон Віктора розривався Ігор дзвонив. Віктор глянув на екран, перевів погляд на Оксану, яка спокійно пила каву й читала книжку. Знизив гучність, поклав апарат екраном донизу.
Будеш брати? спитала.
Ні. Хай спить. Можливо, взагалі не візьму як тихо було вчора!
Мама нервуватиме.
Нічого корисно знати, що в нас теж є зуби. Тобто тепер ми згуртована команда? Банда?
Банда, сказала Оксана. Банда любителів тиші й качки з яблуками.
За тиждень Оксана дізналася, що Ігор по всій родині розповідає, як його без вини вигнали сварлива невістка, а бідний брат сидів мовчки. Родичі кивають, співчувають, але чомусь до Оксани й Віктора зачастили в гості всі підкреслено чемні. Видно, слава, що тут хамства не терплять, діє краще будь-якої сигналізації.
А пляма з скатертини, до речі, відіпралась старим бабусиним способом: сіль і окріп. Як і Ігор з їхнього життя. Трохи зусиль, трохи печії, зате тепер у домі світло й чисто.
