6 березня
Одружився я на Надії, щоб насолити колишній коханій. Думав, що доведу їй не боляче мені, що вона мене зрадила.
З Марiєю ми зустрічалися майже два роки. Я був закоханий до нестями і гори готовий звернути, і небо прихилити для неї. Вже планував весілля. Хоча Марія майже завжди нагадувала:
Для чого нам зараз одружуватися? Я ж ще університет закінчую, у тебе в бізнесі все хитко. Ні власної машини, ні квартири. З Оленкою, звісно, твоєю сестрою, я ладна знаходити спільну мову, та з ранку її бачити на кухні не хочу. От якби ти хату не продав тоді можна б там і жити.
Мене це чіпляло, хоча розумів і правда, не час. Часи були важкі. Ми з Оленкою залишилися у батьківській квартирі, і ще треба було довчитися останній курс, та ще фірму витягувати. Думали з сестрою, що треба рятувати бізнес тому й хату нашу батьківську продали, щоб борги закрити й мати запас на розвиток магазину. За пів року боргів накопичилось, обидва були ще студентами, інакше не вийшло б.
А Марія жила під захистом батьків, їй легко розмірковувати. Коли ж у тебе раптом усі надії на плечах не до казок. Я був переконаний: ще трохи, і все буде і машина, й дім, і садок.
Все йшло добре, поки одного дня я не чекав біди. Ми домовилися зустрітись коло кінотеатру, на новий фільм піти. Марія сказала, щоб я не заїжджав. Дивно: вона ж громадським транспортом не їздила. Дивлюсь, вона підїхала на шикарній машині, з якогось джипа.
Пробач, Олеже, але ми більше не разом. Я виходжу заміж, сунула мені якусь книжку, обернулась і поїхала.
Я ще довго стояв, не тямлячи, що робити далі. Три дні мене не було в Києві що могло статися?
Оленка сама зрозуміла все по моєму виразу обличчя:
Уже знаєш?..
Я кивнув.
Знайшла собі багатого фраєра. Двадцять пятого весілля. Мене в подружки кликала відмовилася, не змогла. Підла вона! За спиною тобі крутила!
Я обійняв сестру, вона розплакалася.
Все у нас ще буде, сказав я.
День і ніч сидів у кімнаті. Оленка під дверима шепотіла:
Поїж бодай, я налюбки спекла налисники.
Під вечір я вийшов рішучий:
Збирайся, кажу сестрі.
Що надумав?
Одружуся з першою дівчиною, котра погодиться.
Ну не можна ж так, намагалася образумити мене.
Але твердо вирішив.
Пішли у парк. Одна дівчина, почувши мою пропозицію, покрутила пальцем біля скроні. Друга сахнулась. А третя, глянувши в очі, згодилась.
Як звати?
Надія.
Треба відзначити заручини! потягнув їх у «Львівську кавярню».
Сиділи мовчки. У Наді погляд допитливий, у мене в голові хитрий план також одружитися двадцять пятого.
Першою озвалася Надя:
Напевно, у вас особлива причина, чому ви пропонуєте одруження дівчині, яку щойно зустріли? Якщо це імпульсивно я не ображатимуся.
Ні. Ви погодились. Завтра подаємо заяву й одразу до ваших батьків.
Я підморгнув:
Пропоную на «ти».
Місяць до весілля ходили на побачення знайомилися. Надя питала:
Все ж, в чім причина?
У кожного своя таємниця, ухилився я.
Головне, щоб це не заважало далі жити.
А ти чому погодилась?
Уявила себе князівною, яку віддають за першого зустрічного. У казках вони потім живуть довго і щасливо. Хотіла пересвідчитись
Серце в мене боліло: велике кохання закінчилось розбиттям, трохи й грошима прогорів. Зате життя навчило людей розрізняти. Біля Наді бачив рішучість. Якби не прийшов із сестрою, пройшла б повз.
Яка ти князівна: Несміяна, Василиса чи Жаба-царівна? жартував я.
Поцілуєш дізнаєшся.
Поцілунків не було. Я сам займався підготовкою до весілля, а Надія тільки обирала серед запропонованого. Навіть сукню й фату я підбирав сам.
Найгарніша будеш, повторював я.
Під РАЦСом зустріли Марію з її нареченим. Натягнув посмішку:
Дозволь привітати, цілую в щічку колишню. Будь щаслива зі своїм гаманцем!
Шоу не влаштовуй, нервувала вона.
Погляд у Наді гідності й краси не відібрати. Марія поруч виглядала сірою. Ревнощі і сумнів дрижали у душі Марії.
Я повернувся до Надії:
Все гаразд.
Ще не пізно відмовитись, шепотіла Надя.
Ні. До кінця!
І тільки коли дивився в очі своїй уже дружині, зрозумів, як безглуздо все затіяв.
Я зроблю тебе щасливою, шепотів я, і вірив.
Почалось подружнє життя. Оленка й Надя здружилися. Оленка трохи заспокоїлася, Надя навела лад у домі й взяла все у свої руки. Вона чудовий економіст, бухгалтер і наставник.
Через пів року ми відкрили другий магазин. Потім навіть бригади оздоблювальників організували і торгували будматеріалами, і ремонти робили. Дохід зріс врази.
Вона виявилася справжньою Василисою Премудрою вміла все так подати, що я вважав це ідеєю своєю. Все б добре, але не було тої захопленості, як із Марією. Все буденно, передбачувано. Думаю: рутина… Я ж не люблю такого. Від Наді тепло, але шаленої пристрасті немає.
Проте завдяки Надії бізнес виріс: ми почали зводити котеджі під ключ. Перший побудували собі.
Все більше думав про Марію: «Чим не дотерпіла?! Бачила б зараз і яку я маю машину, і який палац!» Часто замислювався: що, якби…
Надія розуміла, що щось не так. Вона хотіла стати коханою, та ж серцю не накажеш. Вона не здавалася ім’я зобовязує.
Оленка помітила:
Брате, ти більше втратиш, ніж знайдеш, коли побачила мене на сторінці Марії у соцмережах.
Не твоя справа! відрізав я.
Ти дурень! Надя тебе по-справжньому кохає, а ти граєшся!
Я злився, але спокою не було. І написав я Марії.
Гірка правда: чоловік її вигнав, навчання кинула, роботи нема, живе десь під Вінницею на зйомній квартирі.
Декілька днів вагався їхати чи ні. Але Надія поїхала на тиждень до хворої бабусі в село… Спокуса взяла гору. Домовився про зустріч.
Їхав до Вінниці, наче летів на крилах. Уявляв, як все буде. Дійсність була жорсткою: запах немитого тіла, коротка спідниця, дешевий макіяж… Це була не моя Марія. Я аж здригнувся: «Вона ж завжди такою була, просто я не помічав»!
Дай грошей, я тобі віддячу, шепотіла вона.
Я ледь дочекався, аби піти:
Вибач, в мене справи.
Ще побачимось?
Не впевнений.
Заплатив за неї і назад. Їхав на межі швидкості.
«Та й дурень я! Оленка права. Заради чого все затівав?.. А хіба я колись називав дружину Надю «Надюшею»? Адже, немає ближчої і ріднішої мені людини».
Зупинився, прокрутив у памяті всі роки з дня весілля. В очах Надія, її яскраво-сині очі, посмішка, як вона мене зустрічає і торкається пальцями волосся.
«Обіцяв же зробити її щасливою», подумав я і одразу розвернув авто. Двадцять кілометрів по трасі, село, і я перед будинком бабусі.
Тиждень це надто довго. Я не зміг без тебе навіть двох днів, сказав я, коли Надя вибігла мені назустріч.
Ой, так ти й справді божевільний, з усмішкою й сльозами на очах кинулася в обійми.
Надюша, кохана, прошепотів я, і обом закрутило голову від щастя.
Все складне йде тільки на користь, якщо правильні висновки робиш. Зрозумів я щастя не там, де вчорашні мрії, а поруч, у вірності та відданості.
