Близько двох років тому я почула від свого чоловіка фразу, яку ніколи вже не зможу забути. Сашко сказав: «Ти живеш так передбачувано, що мені стало з тобою нудно». Для нього наше життя було нудним, а от я була повністю задоволена тим, як ми живемо. Я прокидалася рано, снідала, робила зарядку, збиралася на роботу. Спершу допомагала чоловікові підготуватися, бо він завжди йшов раніше, а потім швидко одягалася сама. Їжу завжди готували вдома я готувала обіди нам обом у контейнери. Щовечора дорогою з роботи забігала в магазин, потім вдома готувала, прибирала, прала. Перед сном фільм і спати.
Я була впевнена, що роблю все правильно. Вдома завжди був порядок та затишок, чоловік ситий і доглянутий. Чого мені могло ще бракувати? Щосуботи у нас була генеральне прибирання, обовязково щось смачненьке пекла та готувала. А на вечір кликали друзів у гості або самі виходили прогулятися центром Києва. В неділю зазвичай їздили спочатку до моїх батьків, потім до його. Допомагали, спілкувалися, проводили час із рідними.
Увечері поверталися додому і просто відпочивали. У нас ніколи не було гучних сварок чи криків. В нашій хаті завжди панували спокій і гармонія. Але… одного дня Сашко заявив, що йому зі мною нудно. Довго пояснював, що не відчуває себе щасливим, і порівнював нас зі своїми друзями: ті кожен вечір десь гуляють, веселяться, насолоджуються життям! А ми жодної драми, навіть не сваримося. Того вечора він просто пішов.
Я була повністю задоволена нашим життям і не бачила сенсу щось змінювати. Але заради коханого вирішила спробувати. Спершу взялася за себе: викинула мало не всю стару одежу, пішла на шопінг і на ті гроші, які відкладали на дачу, накупила стільки обновок, що й сумка не закривається. Волосся обрізала коротко, навіть колір поміняла. Словом, «сіреньку мишку» більше ніде не було видно. Потім звільнилася з офісу й знайшла роботу організаторки свят й івентів. Відкрила для себе море всіляких цікавих єvents, тусовок і нових знайомств.
За тиждень Сашко прийшов додому й був шокований. Я тоді пообіцяла, що тепер наше життя зміниться до невпізнання. І так і сталося. Ми майже не бували вдома: то похід у клуб на Подолі, то вечірка в барі, зустріч із новими знайомими, то на велосипеди їдемо на Труханів острів, то каяками на Дніпрі плаваємо, то вікенд у Львові влаштовуємо. Життя закрутилось!
Пройшло кілька місяців цього драйвового життя, і тут мій Сашко починає казати, що стомився. Каже, так хочеться просто посидіти вдома, аби була тиша, а не цей постійний рух. Не вистачає йому моєї домашньої їжі, духмяних пиріжків і спокою. А я вже не те, що біля плити не стою у холодильнику лиш лимон і кетчуп. Я настільки змінилася, що він сам перестав нудьгувати за мною.
Тиждень потому Сашко сказав, що так більше не може, хоче, як раніше: затишок, тиша, вечеряти вдома, на вихідних відвідувати батьків, їсти свіженький борщ від мами, а не піцу через курєра за 400 гривень.
Тільки от мені той варіант вже зовсім не підходить. Я, чесно, довго звикала до дорослого життя з постійними домашніми турботами, а зараз абсолютно не хочу усе це кидати й повертатися до колишнього. Такий ритм життя зараз мені по душі. Мені, звісно, подобався і минулий, але повертатися туди більше не хочу.
Цього разу, коли Сашко сказав, що він хоче все повернути назад, реально почалася сварка. Летіли тарілки, сусіди викликали поліцію. Сашко зібрав речі і пішов до мами. Думає, що повернеться і я буду така сама, як колись. Але це вже занадто. Ми ж не герої фільмів, і не можемо вмикати нові версії самі себе, коли комусь захочеться.
Коли повернеться, знайде на столі документи на розлучення й записку: «Я, мабуть, вже тобою теж занудилася. Жити разом не зможу».
