Ти обкрадаєш мого сина, йому навіть лампочку купити ні за що!
У неділю вранці я лежала, загорнувшись у теплу ковдру, на дивані у вітальні. Мій чоловік поїхав до своєї матері, щоб замінити їй лампочку. Проте справжня причина, чому його викликали, була зовсім інша:
Сину, ти ж не забув, що в Ігоря сьогодні день народження?
Мій чоловік справжній марнотрат. Його зарплати вистачає лише на кілька днів. Добре хоч, що він залишає мені гроші на комунальні платежі та продукти. Все інше витрачає на придбання нових компютерних ігор та всякої техніки до них. Я не сварю його за це, думаю, що чоловік має право на своє захоплення, хай вже розважається, аби не тинявся по гаражах і нічних барах. До того ж, якось прочитала жарт: «Перші сорок років дитинства у чоловіків найважчі».
Я не скаржуся, розповідаю лише, чому в чоловіка завжди порожні кишені. У мене таких проблем немає. Я навіть примудряюся трохи заощадити. Часто позичаю чоловікові гроші, коли йому терміново треба. Однак завжди відмовляю, якщо просить на потреби його матері, племінників чи сестри.
Я й сама згадала про день народження Ігоря, тому ще тиждень тому купила подарунок. Коли чоловік вирушав до рідні, вручила йому пакунок і сіла дивитися фільм, бо їхати до свекрів не маю ні настрою, ні бажання.
Зі свекрухою в нас взаємна неприязнь. Вона вважає, що я не люблю її сина, бо не дозволяю його гроші витрачати на їхню родину, не погоджуюсь наглянути за племінниками. Якось погодилась посидіти з дітьми зовиці на годину, але їх забрали лише під вечір через це я спізнилася на роботу й насмілилася висловити невдоволення. За це свекруха з сестрою нагородили мене епітетами «безсоромна» та «хамка». Всі наступні прохання про нагляд за дітьми відхиляла, хоча мені не заважало те, що мій чоловік іноді грався з племінниками я й сама їх любила.
Не минуло й двох годин, як мій чоловік повернувся додому разом з усії своєю ріднею й племінниками. Свекруха пройшла по хаті в пальті, ніби у себе вдома, та й заявила:
Ми вирішили подарувати Ігорю на день народження планшет він сам вибрав, коштує він вісім тисяч гривень. З тебе половина чотири тисячі. Давай гроші!
Може, я й купила б хлопцю планшет, але не за такі шалені гроші.
Звісно, я не дала ані копійки. Мій чоловік почав мені дорікати скупістю. Я спокійно пішла до компютера й покликала Ігоря, ми за пять хвилин вибрали разом недорогий, але гарний планшет і тут же оформили замовлення.
Хлопець у захваті побіг до мами. Зовиця завжди мала надто липкі руки все до неї чіплялося. Однак свекруха ледве стримувалася від обурення через мій учинок:
Тебе ніхто не просив нічого купувати! Потрібно було дати гроші це ж гроші мого сина! Віддай чотири тисячі негайно, він через тебе й лампочку собі купити не може, ходить як жебрак!
Вона вже лізла в мою сумку, що лежала на тумбочці. Я поглянула на чоловіка й тихо мовила:
В тебе три хвилини, щоб їх всіх вигнати.
Мій чоловік зібрав родичів і свого часу вистачило рівно на три хвилини.
Тепер я переконана: краще вже чоловік витратить зарплату на ігри, аніж віддасть все мамі й «любій» родині! І добре, що потроху навчився цінувати себе й кохану людину. Сиджу й думаю: може, варто було б вийти заміж за сироту менше клопоту. Але розумію: головне в житті поважати власні межі й не дозволяти нікому маніпулювати твоїми почуттями чи фінансами.
