Народна мудрість каже: людину не одразу зрозумієш це ж не горіх, щоб одним разом розкусити.
Але Ганна Степанівна в це не вірила вона була впевнена, що людей бачить наскрізь!
Її донька, Лада, рік тому вийшла заміж.
Ганна Степанівна так мріяла, що Лада знайде порядного хлопця, у них підуть діти. А вона, як бабуся, буде берегинею цієї великої, дружної родини, як і колись у своєму домі.
Ігор хлопець виявився не дурний та й не бідний. Видно, цим дуже пишався. Але молоді почали жити окремо у хлопця була власна квартира у Львові, і в порадах свекрухи явно не потребували!
Ганна Степанівна бачила, що донька ніби стає іншою коло нього. І все це їй було не до душі.
– Мамо, ти не розумієш, Ігор виріс у дитячому будинку. Він сам всього досяг, він сильний і добрий, засмучувалася Лада.
Ганна ж лише стискала губи і весь час шукала у зятю нові вади.
Здавалося, прикидався перед її донькою, а насправді був “порожнім місцем”! Як мати, Ганна вважала своїм обов’язком відкрити Ладі очі на цього хлопця, доки не пізно!
Освіти майже не має, упертий, нічим особливим не цікавиться.
На вихідних сидить біля телевізора, каже: “втомився”! І з таким людином Лада хоче прожити життя? Ні, не може такого бути! Ще подякує матері потім.
А коли з’являться діти її, Ганни Степанівни, онуки чому їх навчить такий тато!?
Отож, Ганна Степанівна була геть розчарована. І Ігор, відчуваючи це ставлення, теж уникав зустрічей і розмов.
Спілкувались усе рідше, а до них додому Ганна Степанівна зовсім перестала заходити.
Чоловік Ганни, добряга Сергій Іванович, знаючи характер дружини, намагався не втручатись.
Аж ось, пізно ввечері, Лада подзвонила до мами її голос був стурбованим:
– Мамо, я тобі не казала, мене відправили у відрядження на два дні. Ігор на будівництві застудився, раніше з роботи повернувся, виглядав погано. Я дзвоню а він не відповідає.
– Лада, навіщо ти мені все це розповідаєш? роздратувалась Ганна Степанівна. Ви ж самі з усім справляєтесь, до нас із татом, здається, байдуже! А як я себе почуваю, схоже, нікого не турбує!
І ще серед ночі телефонує розказати, що Ігор захворів! Та ти хоч розумієш, що говориш?
– Матусю, у голосі Лади почувся відчай, вибач, мені просто болить, що ти не хочеш зрозуміти: ми любимо один одного, а про Ігоря ти думаєш погано, несправедливо! Як ти можеш уявити, що твоя донька вибрала б якогось поганця? Невже ти мені не віриш?
Ганна Степанівна мовчала.
– Мамо, прошу тебе, у тебе ж є ключ від нашої квартири. Зайди до нас, подивися на Ігоря мені здається, щось серйозне. Благаю, мамо!
– Добре, тільки заради тебе, відповіла Ганна і пішла будити чоловіка.
Коли подзвонили у квартиру Лади й Ігоря ніхто не відчинив, тож Ганна відчинила власним ключем.
Зайшли всюди темно, може, його й справді вдома немає?
Може, він і пішов кудись? припустив чоловік, але Ганна суворо на нього поглянула. Її раптом заполонило Ладине хвилювання.
Зайшла до кімнати і мало не зомліла. Ігор лежав на дивані в дивній позі. Здається, у нього сильний жар.
Лікар швидкої допомоги довів хлопця до тями:
– Не хвилюйтесь, у вашого зятя ускладнення після застуди. Все пройшло “на ногах”, мабуть, важко працює? співчутливо звернувся до Ганни лікар.
– Так, працює багато, кивнула вона.
– Все буде гаразд, за температурою слідкуйте, телефонуйте, якщо що.
Ігор заснув, а Ганна Степанівна сіла поруч у крісло і відчула себе дуже дивно ось вона біля ліжка того самого Ігоря, якого щиро не приймала.
Він був блідий, волосся злиплося від поту до чола. І їй стало його щиро жаль. Уві сні він виглядав молодшим, а обличчя стало мякшим, не таким суворим, як завжди.
Мамо, прошепотів Ігор у напівсні і стиснув її руку, не йди, мамо
Ганна Степанівна аж оторопіла, але не відвела руки.
Так і просиділа поруч до самого ранку.
Ще не розвиднилось, а Лада вже телефонувала:
Мамо, вибач, я скоро повернусь, не треба їхати думаю, з Ігорем все буде гаразд.
Звісно, все буде добре вже все минуло, усміхнулась Ганна Степанівна, чекаємо на тебе, у нас усе гаразд.
*****
Коли у Лади й Ігоря народився перший син, Ганна Степанівна одразу ж запропонувала свою допомогу.
Ігор щиро поцілував їй руку:
Бачиш, Ладо, а ти думала, що мама не захоче нам допомагати!
А Ганна Степанівна, гордо тримаючи на руках Богданчика, ходила по квартирі і співала онуку:
Ось бачиш, Богданчику, тобі пощастило у тебе найкращі тато й мама, і ще є бабуся з дідусем! Ти щасливчик!
Та що не кажи, а правдива все ж таки прислівя людину не одразу розкусиш. І лише любов та щире серце допоможуть побачити справжню цінність людини, навіть якщо спершу це здається неочевидним.
