Бажана онука
Наталія Михайлівна вперто телефонувала своєму сину, який перебував у черговому морському рейсі. Але звязку й досі не було.
Ох, нашкодив ти, синочку! схвильовано зітхнула вона, знову набираючи знайомий номер. Дзвони-не дзвони поки він не дістанеться найближчого порту, нічого не почує. А коли це ще буде! А тут таке!
Наталія Михайлівна не могла заснути вже другу ніч поспіль от що коїться через вчинки сина!
* * *
Усе почалося ще кілька років тому, коли Михайло й думки не мав ставати моряком. Був він уже дорослим чоловіком, а з дівчатами все не клеїлося всі йому якісь «не такі» попадались! Наталія Михайлівна з болем у серці спостерігала, як розпадаються стосунки з порядними, гарними, на її погляд, дівчатами.
Маєш ти, синку, важкий характер! дорікала вона синові. Все тобі не так! Яка жінка знайдеться, що відповідатиме твоїм вимогам?
Не розумію твоїх докорів, мамо. Ти хочеш невістку й тобі байдуже, яка вона буде людина?
Та ні ж! Мені головне щоб тебе любила і була порядною!
Син мовчав, а Наталію Михайлівну чомусь це вкрай дратувало. Чого це він, власний син, якого вона ростила і виховувала, ніби забув, хто тут старший?
А чим тобі Марічка не догодила?! зривалася вона з нервів.
Я тобі вже пояснював.
Ну гаразд Марічка була невдалим прикладом, та Н. Михайлівна не збиралася здаватись у спорі. Нехай, як ти кажеш, була нещира. Та все одно я не розумію
Мамо, не варто вдаватися в подробиці. Марічка не та, з ким я хочу прожити життя.
А Соломія?
І Соломія також, спокійно відповідав Михайло.
А Оля? Гарна ж дівчина, господарська, мила. Завжди питала, як допомогти. Що, і вона не така?
Так, ти права, мамо, дуже мила. Але виявилось, ніколи мене не кохала.
А ти її?
Схоже, і я ні.
Ну а Леся?
Мамо!
От бачиш, тобі ж не догодиш! Уже й статкувався б, сімю створив, дітей!
Та досить ці марні розмови! вибухав Михайло та йшов з дому.
«Ну і впертий чистий батько!» з прикрістю і роздратуванням думала Наталія Михайлівна.
Час ішов, дівчата навкруги сина змінювались, а мрія потішитися за долю сина й поняньчити онуків усе не здійснювалась. А далі Михайло і зовсім поміняв професію зустрів давнього друга, який запросив його у моряки. Даремно мати вмовляла відмовитися.
Мам, це ж чудова пропозиція! Зароблю як слід у нас усе буде!
Навіщо мені твої заробітки, якщо тебе вдома не буде? Краще вже сімю заводь!
А родину забезпечувати ж треба! Коли дітки зявляться вже лишу море. Зараз же хочу підзаробити поки сила є, а там усе !
Михайло й справді заробляв добре. Після першої ходки зробив ремонт у квартирі. Після другої відкрив рахунок у банку та подарував матері картку.
Щоб ти ні в чому собі не відмовляла!
А мені й так вистачає! От якби внуків та час іде, я вже стара!
Та не стара ти, мамо! Ще до пенсії роки!
Грошей Наталія Михайлівна не брала мала скромний власний заробіток у сільській аптеці. «Лежатимуть на картці син подивиться, яка в нього економна мати!» думала вона.
Так і жили кілька років. З кожного повернення він відривався з друзями, вечорами гуляв із новими дівчатами, яких матері вже не представляв. Коли вона дорікнула, Михайло коротко відповів:
Щоб ти не хвилювалась, чому я на них не одружився. Бо й не збираюсь.
Боліло їй, бо син ще й назвав її занадто довірливою. От, мовляв, усіх бачиш у кращому світлі.
Цей докір ще довго не виходив у неї з голови, адже Михайло явно натякав, що довірлива то дурна.
Та коли вона якось увечері побачила його з дівчиною, бажання влаштувати щастя сина спалахнуло ще сильніше. Наталія Михайлівна не втрималася, підійшла, і Михайло, дорослий дядько, аж почервонів. Довелося знайомити.
Мирослава сподобалась Наталії Михайлівні: висока, гнучка, кучерява, з приємними манерами. Вперше вона подумала: «Може, й справді, доля»
Роман тривав увесь відпустку, Мирослава кілька разів була в гостях, і мати раділа: освічена, цікава, чемна. Коли ж Михайло зібрався в новий рейс, Мирослава просто зникла.
Ми більше не спілкуємось! І тобі з нею не варто, отак поставив крапку син.
Наталія Михайлівна довго ламала голову, що ж сталося.
* * *
Минув рік. За цей час син вертався додому, та на питання про дівчину лише стисло відповідав.
Боже, що ж не так уже й з цією? нарешті не витримала Наталія Михайлівна.
Це лише моя справа, мамо. Не треба втручатися.
Ледь не розплакалася.
Як же так, Михайле! Я ж за тебе переживаю!
Не треба! І не спілкуйся з Мирославою, прошу! зірвався син.
Незабаром він знову поїхав у рейс, а Наталія Михайлівна, із розбитим серцем, повернулась до щоденних турбот.
Одного разу, працюючи в аптеці, вона побачила Мирославу: та купувала дитяче харчування й поправила шапочку дівчинці у візочку.
Мирославко, як я рада тебе бачити! Михайло нічого не розказав просто пішов у рейс, про тебе й слова!
Ну, тоді хай так і буде, сумовито відповіла дівчина.
Наталія Михайлівна хвилювалася:
Скажи правду, що сталося? Син образив?
Неважливо Я не тримаю зла. Ладно, ми підемо, ще треба до магазину.
Та ти заходь до мене! Хоч на зміні поспілкуємось!
І Мирослава завітала наступної її зміни знову купувала дитяче харчування. Потроху Наталія Михайлівна розговорила її. Зясувалося, дівчина завагітніла від Михайла, та він заявив: дитина йому не потрібна, часу немає, і стосунків не планував. А потім і зник.
Пішов у рейс, знизала плечима Мирослава. Нічого, нам і вдвох добре!
Мати ледь не впала на коліна перед візочком:
Що ж виходить це ж моя онука?!
Виходить, так, тихо відповіла дівчина. Софійкою назвала.
Софійка
* * *
Наталія Михайлівна не знаходила собі місця. Випитала у Мирослави, що вони ледве зводять кінці з кінцями, бо та знімала квартиру, а з дитиною й постійного доходу майже не мала. Мирослава міркувала, чи не повернутися до батьків. Від однієї думки, що Софійка поїде й Наталія більше її не побачить, защеміло серце.
Переїжджай до мене з Софійкою! Це ж моя онука! Я допомагатиму ти знайдеш нормальну роботу. Михайло грошей шле предостатньо й самі маю, й дитині вистачить!
А що Михайло скаже?
Хто його питати має? Сам наробив дитину покинув, а матері нічого! Я ж маю якось це виправити! Коли повернеться поговорю з ним, ще й як!
Так і стали жити разом. Наталія Михайлівна грошей і часу на онучку не шкодувала, по змогала Мирославі, зменшила собі робочі зміни, щоб побути з дитиною. Дівчина знайшла роботу, залишала Софійку під наглядом бабусі. Поверталася втомлена:
Весь день на ногах клієнти якісь непрості
Відпочивай, а я Софійку скупну й спати покладу!
Наближався час приїзду Михайла. Наталія наперед продумувала зустріне з кулаками, розкаже все як є, поверне його до розуму. Мирослава ж нервувала ще більше, боялася, що Михайло їх вижене.
Він нас вижене, я бачу, даремно я погодилася переїжджати. Почну шукати квартиру.
Хто це вас вижене? Це моя квартира, я вирішую. Пусть спробує!
Мирослава відмовлялася, але Наталія Михайлівна стояла на своєму. Дівчину з онукою лишила при собі.
Думаю, варто цю квартиру на Софійку оформити! Щоб питань не виникало Михайло все одно не одружиться, хоч щось внучці зостанеться. А у свідоцтві про народження Михайла як батька й не записано, кинула Наталія на Мирославу, та опустила очі.
Вибачте, я все не так спланувала
Все нормально. Але на випадок Завтра йдемо й оформляємо.
Не варто, Наталіє Михайлівно. Батьки мають свою квартиру
Не переконуй! Я вже вирішила!
Та нотаріус відмовив:
Треба, щоб син виписався.
Мати чекала на приїзд Михайла, щоб вирішити питання. Мирослава дедалі більше зникала:
Де тебе носить? спитала якось ввечері. Мирослава м’яко відповіла:
Працюю. Бос сказав: поки не дороблю справу авансу не отримаю.
Тобі не вистачає грошей?
Мирослава переодягалася, мати помітила, що частина речей складена у валізу.
Збираєшся тікати?! вона мовчала. Вирішила винаймати житло?!
Я маю поїхати! Ось Михайло
Нікуди не відпущу! відрубала Наталія. Й після паузи: Досить зникати на роботі! Яж казала, де картка. Та бери й купуй, що треба, не варто працювати на знос. Софійка вже матусю свою забуде! Якщо хочеш, щоб Михайло прийняв тебе, вчися бути господарською.
Дівчина промовчала. Михайло повернувся через два дні.
* * *
Вранці, у день приїзду, Наталія Михайлівна одразу виглянула у кімнату Мирослави й малечі, хотіла побачити, як сплять. Але Мирослави не було лише Софійка сопіла у ліжечку.
«Куди ж вона? Шоста ранку, на роботу ще ніколи не йшла так рано»
Пішла на кухню, закінчувати готування до приїзду сина. Перебираючи у думках, як зустріне Михайла з онукою на руках, і як поставить його на місце.
Ось і пролунав дзвоник.
Увійшов Михайло та завмер, побачивши матір із дитиною.
Привіт, мамо. Хто це?
Сам повинен знати!
Не розумію, здивовано відповів син. Розкажи, що тут сталося.
«Сталося» це от, онук у мене, Софійка! Ось такі справи! заявила мати.
Яка онука? В мене, може, брат чи сестра є?! обурився Михайло.
Не дуркуй, Михайле! Мирослава мені все розповіла! Мені соромно за тебе!
Мирослава?.. Я тебе просив не спілкуватись із нею. А ця дитина тут до чого?
Роздратована Наталія Михайлівна виклала йому все, щедро додавши докорів. Михайло скочив:
Ти ж
Що, знову назвеш мене наївною? Ну-ну!
Мамо! Це не моя дитина! Мирослава тебе ошукала. Їй треба були гроші, я вже давно зрозумів! Вона що взяла у тебе?
Нічого! Ти
Мамо! Перевір свої гроші! Вона, мабуть, утекла з ними.
Вона на роботі!
Сперечалися довго. Нарешті домовилися почекати, коли дівчина повернеться, і зясувати все.
Чекали до ночі. За цей час мати розповіла синові, як познайомилася з Мирославою, як хотіла переписати житло на онуку. Михайло наполягав, що їх увесь час дурили.
Я не вірю! Вона хороша людина
Вона хитра аферистка. А ти довірилась.
Не кажи так! Ось вона прийде і тобі соромно буде! А я поки пограюся із Софійкою.
Не твоя вона онука!
Зробимо ДНК-тест і дізнаємось!
Вечір, ніч Мирослава так і не зявилася. Телефон мовчав. У місці, де вона наче працювала, сказали: такої не знають.
Мати метнулася додому, перевірила, як радив син, гроші. Усе, що було заховане, зникло разом із карткою й речами дівчини лише речі Софійки залишились. Лише тоді Наталія Михайлівна зрозуміла її обдурили.
Не вірю! Вона не могла залишити дитину й просто піти!
Ще й не таке трапляється, сказав Михайло. Мене ж попереджали: вона та ще Свого часу в мене теж усе вкрала, а потім виявилось дитина не моя, «від тебе» сказала Хлопці потім розповіли по руках ходила.
Ой, яка ж я наївна розплакалась мати. Чому не попередив?
Не хотів засмучувати. Ти ж до всіх з добрим серцем
Що ж нам робити?
Заяву в поліцію подавати! Добре, що квартиру не встигли переоформити. Залишились би на вулиці.
Заяву склали. Мирославу так і не знайшли, ніби крізь землю провалилася. Минали місяці, а звісток жодних. Картка знайшлася згодом на вокзалі у містечку.
Поки шукали матір, Софійку дозволили залишити з Наталією Михайлівною. Для цього довелося навіть залишити роботу. Добре, що заробітків сина вистачало. ДНК-тест показав: Михайло не батько. Та Наталія так привязалася до дитини, що вирішила разом із сином виховувати її як свою. Потім їм дозволили оформити опікунство. На це пішло багато місяців, вимагали безліч документів, Наталії Михайлівні довелося повернутись на роботу, знайти Софійці садочок, уладнати купу справ, але поступово все стабілізувалося. Жили дружно.
А через рік Михайло, повернувшись із рейсу, привіз дружину.
Мамо, знайомся, це Ганна. Ми тепер разом!
А як же розгубилася Н. Михайлівна, глянувши на дитячу чи знає молода дружина про дівчинку.
Та Ганна тепло усміхнулась:
Дуже рада познайомитись! Михайло мені все розповів. Я захоплююсь вашим добром! Якщо дозволите стати частиною Софійчиного життя я тільки щаслива буду.
Так, я вирішив закінчити з рейсами, і ми разом з Ганною удочеримо Софійку, підтвердив син.
Наталія Михайлівна засяяла від щастя:
Ой, яке щастя! Проходьте до столу, знайомтесь, я ж вас давно чекаю! і витерла з очей сльозу радості.
* * *
Життя Наталії Михайлівни змінилося. Вона усвідомила: часом доброта може принести біль, але навіть тоді вона приносить справжнє щастя. І головне бути люблячим і не втрачати віру в людей, навіть якщо хтось підводить. Зрештою, любов і турбота здатні обєднати серця й подарувати справжню родину.
