Сиділка для дружини
Ти що зараз сказав? Олені здалося, що це їй почулося. Зїхати? Куди це я маю зїжджати? Для чого? Чому?
Давай без оцих театральних сцен? скривився він. Нема вже по кому доглядати. А куди ти поїдеш мені все одно.
Едику, ти що, здурів? Ми ж весілля планували!
Це ти собі надумала. Я нічого такого не обіцяв.
В тридцять два Олена вирішила перевернути своє життя з ніг на голову покинула рідне село десь під Полтавою.
Та й що тут робити? Материні докори слухати?
Мати все не вгавала: Розлучення! Як ти могла так підвести? Мовляв, упустила чоловіка.
А той Василь, на імя який і нині гидко згадувати теж людина ні про що: пияк та зрадник! Як вона взагалі могла вісім років тому заміж за такого вийти?
Олена майже не переживала через розлучення навіть легше стало дихати.
Тільки з мамою все сварились через те, ну й через гроші, котрих катастрофічно бракувало.
Ось вона і зібрала речі, подалась до обласного центру удача їй точно усміхнеться!
Ось же її шкільна подруга, Ярослава, вже пять років при чоловікові-вдовці.
Та й що з того, що старший на шістнадцять, не красень, зате має квартиру і гроші водяться.
А чим Олена гірша?
Ну й слава Богу, нарешті ти оклигала! раділа Ярослава. Збирайся хутко, поки що живеш у нас, а роботу знайдемо.
А чоловік твій, Валерій Андрійович, не буде проти? засумнівалась Олена.
Та ти що! Він мені й у вухо не дмухне, що скажу, те й буде! Прорвемося!
Але у подруги довго Олена не лишалася.
Декілька тижнів побула перші гроші заробила, зняла собі кімнату.
А через пару місяців їй добряче пощастило.
Така жінка й на базарі торгує з співчуттям сказав постійний клієнт, Едуард Борисович.
Олена вже всіх постійників по іменах знала.
Холод, сирість не дівоча справа.
А куди подітися? відмахнулась вона. Треба якось заробляти.
А тоді жартома додала:
Чи у вас для мене краща пропозиція є?
На чоловіка своєї мрії Едуард Борисович не тягнув років на двадцять старший, обличчя кругле, лисинка вже пробивається, очі якісь колючі.
Завжди вимогливо вибирав помідори, здачу рахував до копійки, хоча й одягався пристойно та приїздив на дорогій Тойоті не той, що під парканом валяється.
Обручка на пальці була, тому як на нареченого Олена на нього не дивилась.
Ти жінка серйозна, акуратна, Едуард Борисович вільно перейшов на ти, з хворими доглядати коли-небудь займалася?
Та так, у сусідки інсульт був, діти далеко, просили мене доглядати.
Просто чудово! навіть неначе зрадів чоловік, а потім посумнів: А в мене дружина, Марина Василівна, злягла теж інсульт.
Лікарі шансів майже не дають, я її додому забрав, а самому нема коли доглядати. Допоможеш? Платити буду солідно.
Олена довго й не думала. У теплій квартирі краще, навіть горшки виносити, ніж на промозглому базарі по десять годин стояти!
До того ж Едуард Борисович запропонував їй жити у них, ще й за кімнату платити не доведеться.
Та у них три ізольовані кімнати! Місця хоч гостей клич! тішилася Олена Ярославі. Дітей нема, а Марину Василівну нема кому доглядати.
Мама Марини Василівни справжня штучка, у свої 68 усе на себе гляне у дзеркало. Щойно вдруге заміжня, чоловіком зайнята не до хворої.
А як вона там взагалі?
Та лежача Бідолашна живцем поліно.
А ти ніби й рада цьому? несподівано уважно подивилася Ярослава.
Не рада, звісно відвела погляд Олена. Але як звільниться місце в Едуарда Борисовича квартира, розумієш?..
Та ти зовсім, Олено?! Життя людині не бажають, навіть через квартиру!
Не бажаю я нічого, але й можливість марнувати не стану! Тобі легко судити все в шоколаді!
Сварилися вони тоді добряче, і лише через пів року Олена наважилась розказати Ярославі, що між нею та Едуардом Борисовичем спалахнув роман.
Дихати один без одного не можуть, та кидати дружину він не стане не такий чоловік! Тож поки просто зустрічаються.
То виходить, ви тут милуєтесь, а в сусідній кімнаті дружина при смерті? здивовано відгукнулася подруга. Тобі не соромно? Чи очі тобі застили гривні?
От уже від тебе доброго слова не почути образилася Олена.
Після цього не спілкувались. Але й провини за собою вона не відчувала (може, зовсім трохи).
Всі такі побожні! Ситий голодного не зрозуміє. Без подруги обійдуся нічого!
Марину Василівну Олена доглядала сумлінно: медична сестра позаздрила б. А як із Едуардом зблизилася вся хатня робота на ній: і борщ зварити, і сорочки попрасувати, і прибрати так, щоб пилюки не було.
Здавалося, і він її цінує, і вона не жаліється.
Навіть не зауважила, коли зарплату за догляд отримувати перестала про які тут гроші мова, коли майже як подружжя?
Гроші на продукти він їй давав, бюджетом розпоряджалася сама, проте часом ледве вписувалась у виділені суми.
А зарплата в начальника цеху була чимала Ну та нехай, одружаться розберуться.
З часом палкість між ними згасла, додому Едуард не поспішав, але Олена все списувала на втому через хвору дружину.
Від чого так втомлювався теж не знала, але шкодувала його.
Хоч і очікувано, але, коли Марина Василівна померла, Олена плакала.
Цілих півтора року життя віддала цій нещасній жінці. Олена й похорони організовувала Едуард був не в силах від горя.
Грошей дав обмаль, та Олена все зробила гідно. Сусідки, що косилися на неї через роман із господарем, навіть схвалили її старання. Теща його теж залишилась задоволена.
І вже точно Олена не очікувала того, що потім сказав Едуард.
Як ти розумієш, у твоїх послугах більше потреби нема, тож даю тобі тиждень на виселення, сухо випалив він на десятий день після похорону.
Що? Олені не вірилося. Куди мені йти? Чому? Навіщо?!
Та давай без істерик, наморщився коханець. Ухажувать нема по кому. А куди мені байдуже.
Едику, що за дурниця? Ми ж весілля планували?!
Це ти собі вигадала. Я нічого такого не обіцяв.
Наступного ранку, після безсонної ночі, Олена намагалася поговорити ще раз. Але він слово в слово повторив сказане й ще попросив пришвидшити переїзд.
Моя наречена хоче тут ремонт до весілля зробити, невідворотно сказав Едик.
Наречена? Хто вона?!
Не твоє діло.
Не моє?! Ну добре. Я піду, тільки спочатку заплатиш мені за роботу! І не дивися так!
Обіцяв 40 тисяч гривень щомісяця. Лише двічі я бачила ті гроші. Отже, винен 640 тисяч.
Диви, яка лічба у тебе! насміхнувся коханець. Не розраховуй.
А ще за прибирання заплатити доведеться! Ладно, не рахуватиму до копійки давай мільйон, і покінчимо з цим.
А якщо ні? До суду підеш? В тебе ж угоди ніякої.
А я розповім Тамилі Андріївні, спокійно відповіла Олена. То ж вона цю квартиру купила.
Повір, от тоді залишишся і без квартири, і без роботи. Тещу ти свою знаєш не гірше за мене.
В лице Едуарда Борисовича змінилось, але він швидко взяв себе в руки.
Хто тобі повірить! Вигадуєш! Іди геть, бачити тебе не хочу!
Три дні тобі, милий. Не даcи мільйон зроблю такий скандал, що не забудеш.
Олена зібрала речі та подалася у хостел. Копійки на харчі мала.
На четвертий день, не отримавши відповіді, вона таки повернулась до квартири. А там якраз була Таміла Андріївна.
По виразу Едуарда Олена зрозуміла з ним розрахунку не буде. І одразу все розповіла його тещі.
Та вона вигадує! Не вірте їй! обурився вдівець.
Дещо на похороні я таки чула, але не вірила холодно проговорила теща. Тепер усе зрозуміло. І тобі бажаю згадати, чия ця квартира.
Едуард остовпів.
Щоб духу твого тут не було! Через тиждень Ні, через три дні!
Таміла Андріївна рушила до виходу, але спинилася поряд з Оленою.
А ти, Олено, чого стоїш? Гонорар чекаєш? Геть звідси!
Олена кинулась зі сльозами на вулицю. Тепер точно ні грошей, ні квартири не бачити. Прийдеться повертатися на базар там робота завжди знайдеться…
