Дружище, слушай таке сталося в нашій сімї, просто нерви не витримують. Уяви, дружина брата зібрала речі й пішла в невідомому напрямку. Так от, сидимо якось із братом на кухні, він весь у собі, а я дивлюся сумна атмосфера, хоч кричи.
Та перестань уже прикидатися святою, буркнув він. Жінки ж всі ніби емоційні, попищить і відпустить. Головне маємо сина, все, рід продовжується.
Я промовчала.
Олеже, кажу (до речі, він у нас Олег), трохи нахилилася ближче, тиждень тому ти казав, що потурбувався про цю вагітність Марічки. Що ти мав на увазі?
Олег відклав виделку, відкинувся на стільці.
Та все як є. Вона мені мозок пиляла пять років: то ще не готова, то карєра, то давай потім. А коли то потім, га? Мені вже тридцять два, Катю. Я хотів спадкоємця, сім’ю нормальну, як у людей.
Коротше, я підмінив їй таблетки.
Я отетеріла.
Ти їй це сказав? Коли?
У той день, як вона пішла. Почала кричати, а я їй і кажу: звикай, люба, ти ж і так цього хотіла, а я просто допоміг.
Думав, змириться. А вона дивна. Схопила сумку і зникла.
***
На кухонному столі, біля гори немитих пляшечок, забута гребінець Олега. Дивлюся на нього й відчуваю дратівливість починає закипати. Ну чому скрізь розгардіяш?!
А малий в сусідній кімнаті нарешті затих, і тиша ця тривожна через годину-другу знову почнеться.
Я поправила халат, поставила чайник. Місяць тому ми забирали Марічку з пологового. Олег тоді світився, бузки такі з букетами тягав, а вона виглядала так, ніби її ведуть не додому, а на страту.
Я тоді списала все на втому, перші пологи, гормони та все таке Хотіла б, щоб вчасно звернула увагу.
Двері заскрипіли брат прийшов із роботи. На кухню з порога, галстука стягує й лізе в холодильник.
Що пожерти є? навіть не глянув на мене.
В каструлі макарони, ще й сосиски відварила.
Олеже, дитина тільки-но заснула, тихіше там, гаразд?
Я змучився, Катю. Весь день на ногах. Ці клієнти як пявки.
Як там твій спадкоємець?
Спадкоємець твій племінник називається Назар, ставлю чашку на стіл, може й голосніше, ніж треба було. І три години кричав. Животик болить.
Ну ти ж справляєшся, він байдуже знизує плечима. Ви жінки до цього створені. Мати ж наша сама нас тягла, поки батько в шахті працював.
Я прикусила губу. Так кортіло жбурнути в нього ту тарілку Бо поки я тут тимчасово, до вирішення проблем із боргами за оренду майстерні, вже за дві тижні стала безкоштовною нянькою, кухаркою й прибиральницею.
Олег поводиться, ніби нічого не трапилось, наче дружина його не зібралася й не зникла без сліду.
Марічка дзвонила? питаю, поки він уплітає макарони.
Він завмер з виделкою в роті, обличчя навіть потемніло.
Не бере слухавку. Скидає. Уявляєш? Покинула дитину Та як таке взагалі можна?
Біситься через те, що я їй таблетки підмінив. Щоб швидше завагітніла.
Ти мерзотник, Олеже, ледве чутно кажу.
Що?! він на мене очі вирящив. Та я ж для сімї стараюсь! Працюю, гроші приносжу.
А вона кинула дитину! Хто з нас винен?
Ти позбавив її вибору, я встала. Ти підступно зрадив людину, яку мав би любити.
Як вона мала відреагувати? “Дякую, коханий, що зламав моє життя?”
Ой, не починай. Відкидасться. Куди вона дінеться? Дитина тут, речі тут.
Закінчаться в неї гривні, приповзе ще. А поки ну ти ж поможеш?
Мені реально зараз не до того, звітність палить.
Я не відповіла, пішла до дитячої.
Назар сопів у ліжечку, кулачки міцно стиснуті. Дивилась і боліло серце.
З одного боку маленький цей клубочок, невинний. З іншого Марічка, яку просто загнали в пастку.
Було шкода їх обох.
Взяла телефон, зайшла у вайбер вона була онлайн три хвилини тому Довго писала і стирала.
«Марічко, це Катя. Не вмовляю тебе повертатися. Просто хочу знати, ти жива, все добре?
Мені складно самій. Давай поговоримо? Без сварок».
За десять хвилин прийшла відповідь:
«Я у готелі. Через три дні відїжджаю у відрядження в інше місто на три тижні.
Це ще до всього планувалось Повернусь подам на розлучення. Я не кинула Назара, Катю.
Але зараз там бути не можу. Дивитися на нього не можу, у ньому весь час бачу Олега!»
Я зітхнула. Відписую:
«Розумію, правда. Олег все розказав».
«Гордиться собою, мабуть?»
«Ще й як. Думає, ти повернешся».
«То хай сподівається. Катю, якщо зовсім не витримуєш скажи. Я знайду гроші, няню найму, щось придумаю.
Але до нього ніколи».
Я поклала телефон, тяжко видихнула. Мені треба шукати роботу, закривати борги, якось влаштовувати життя Але покинути Назара біля Олега, який не відрізнить пелюшку від підгузка не змогла б.
***
Три дні перетворилися на нескінченне пекло.
Олег приходить пізно, їсть і спати. Будь-яке прохання допомогти з дитиною я втомився, ти ж краще знаєш.
Раз Назар розкричався вночі так, що я зірвалась.
Зайшла до Олега й ввімкнула світло.
Вставай, кажу крижаним тоном.
Він накрився подушкою.
Іди, Катю. Мені на шосту на роботу.
Мене це не обходить. Йди, заспокой свою дитину. Він голодний, а я від втоми руки тремтять.
Тобі що, мало? він розлючено сів. Ти ж тут живеш, я за все плачу!
А, тобто я тут робочою силою?
Ну, як хочеш, проворчав. Марічка повернеться будеш відпочивати. А зараз працюй.
Я мовчки пішла. Тієї ночі не спала на кухні гойдала люльку і думала, як поставити брата на місце. Бо Олег вже геть знахабнів.
Вранці, як Олег пішов, я ще раз написала Марічці:
Нам треба побачитись. Сьогодні. Поки його немає. Будь ласка.
Вона погодилась.
Зустрілися ми в сквері біля дому.
Марічка ніби з тіні: бліда, худенька, синці під очима.
Вона підійшла до візка, довго дивилась на сина, руки тремтіли.
Підріс, каже тихо. За два тижні так змінився.
Він тебе навіть не впізнає, обережно кажу.
Я знаю, вона закрила обличчя руками. Катю, я не чудовисько Я, мабуть, люблю його десь там у глибині. Але коли думаю, що маю жити з Олегом, лягати з ним у ліжко, після того, що він зробив мені дихати важко.
А якщо не з Олегом? питаю.
Що ти маєш на увазі?
Він думає, що ти нікуди не дінешся. Що ви обоє його власність.
Але він не тато. Він менеджер ідеальної сімї. Йому був потрібен спадкоємець за фактом, а не вирощування дитини.
Що ти пропонуєш?
Ти їдеш у відрядження, кажу чітко. Відпочивай, набирайся сил. Я ще три тижні тут. А поки підготую все: розлучення, питання по дитині.
Як?
Знімеш квартиру сама, я переїду й допоможу з Назаром, поки ти на роботі. З грошима потроху легше маю замовлення на фрілансі. Справимося без нього.
Марічка дивилась з недовірою.
Ти підеш проти брата?
Він мені брат, але повівся капець як бридко. Я не хочу покривати цей обман.
Він вважає, що я на його боці бо мені нема куди дітися. Хай мріє.
Вона довго мовчала, а сонячний зайчик скаче по козирку візка.
А якщо він не погодиться? Буде ж скандал.
Буде, киваю. Але в нас козир: він сам признався, що підмінив таблетки. Якщо це спливе в суді Я все підтверджу. Й про його допомогу в декреті теж розповім.
Йому дитина не потрібна, йому контроль важливий. Як тільки зрозуміє, що дітлах це не фоточки, а конкретна робота, сам відійде.
Йому легше грати роль ображеного батька при друзях, ніж реально займатися Назаром.
Марічка вперше за довгий час посміхнулась.
Ти подорослішала, Катю.
Довелось, зітхнула. Ну що, домовились?
Так. Дякую тобі.
Три тижні минули швидко.
Олег ставав усе дратівливішим, вже й бачить, що я не кидаюся з тарілкою під руку.
Коли Марічка повертається? раз кинув, кидаючи портфель.
Завтра, кажу, затискаючи Назара.
Нарешті. Хоч у ресторан нормально сходжу. Задовбали твої макарони.
Треба їй подарунок якийсь може каблучку. Жінки все це люблять.
Я подивилась із огидою просто страшною.
Ти справді думаєш каблучка все виправить?
Ой, підходить й чіпає по плечу, а я відсторонилась. Перестань прикидатися святою. Все буде добре. Ви ж всі такі попищить і відпустить. Головне маємо сина, рід не пропав.
Я навіть не відповіла.
***
Вранці наступного дня Марічка приїхала, поки він був на роботі. В квартиру навіть не заходила чекала в машині. Я зібрала всі дитячі речі, валізи і найнеобхідніше.
Три ходки зробила, поки все спустила, Назар спав собі в автокріслі.
Коли все було завантажено, піднялась нагору лишити ключі.
Поклала їх на кухонний стіл, прямо туди, де лежав Олегів гребінець. І листочок написала.
«Олеже, ми пішли. Не шукай Марічку, вона сама з тобою звяжеться через адвоката. Назар з нею. Я теж.
Хотів сімю не забувай, що сімя це довіра, а не маніпуляції.
Макарони у холодильнику. Тепер розбирайся з ними сам».
І все, поїхали.
Марічка орендувала невелику, але затишну квартиру на іншому кінці Львова. Перші дні були для неї пеклом: Назар плакав звикати, вона мало не щодня розпачливо ридала, мені телефон розривався від дзвінків і лайки Олега.
Він кричав, погрожував судами й аліментами. Обіцяв залишити без копійки.
Я слухала це спокійно.
Витримали ж.
Олег побісився і зник із горизонту.
Розлучались через суд, на слуханні Руслан Петрович (так, у нього таке друге імя насправді) навіть не пробував відстоювати право на сина.
Я мала рацію брату не хотілося мороки, він з радістю погодився на аліменти. Навіть на побачення не наполягав.
Так і розійшлися наші дороги: Назар із мамою, а Олег навчився сам собі макарони підігріватиЖиття налагоджувалося повільно, але впевнено.
Марічка поступово перестала здригатися від дзвоників, вчилась не соромитися власних сліз і дозволяла собі посміхатись Назару, не згадуючи Олегове обличчя у кожній рисі сина.
Я знайшла роботу, повернула майстерню на старі борги тепер могла махнути рукою. Вранці ми пили з Марічкою каву на кухні вже свого дому, ділились планами, інколи мовчали, але це була добра, домашня тиша чиясь маленька перемога.
А Назар почав сміятись по-справжньому, з гикавкою й щічками, що розповзалися в усмішці. Він не питав, чому тут дві мами і жодного тата. Йому було достатньо любові.
З часом Марічка почала згадувати минуле як щось чуже як плівку, яку перемотують задом наперед і розуміють: у цьому фільмі ти не була головною героїнею. Але тепер вона вчилася цією героїнею ставати.
І якось увечері, коли Назар заснув, а я розкладала на столі свої малюнки, Марічка посміхнулась мені крізь паруюче світло настільної лампи:
Знаєш, Катю Раніше я думала, що сімя це коли за тебе вирішують і контролюють. Тільки зараз розумію, що справжня сімя це коли навіть після шторму поруч хтось є.
Я заперечливо махнула рукою, важко зітхнула:
Ні, справжня сімя це коли ми вдвох можемо зовсім не боятись завтрашнього дня. Бо свої крила ми виростили самі.
Назад ніхто не озирається. Бо там чужа темрява, а тут наш світ, маленький, але справжній.
А весна, як і завжди, почалася з зеленого листочка під вікном і першого Назарового ма-ма. Це була точка. І водночас найбажаніший новий початок.
