Коли Оксана доходжувала до останніх тижнів вагітності, її молодший брат подався геть із дому, а тато пішов у запій, і з того часу життя Оксани перетворилося на справжнє пекло.
Кожен ранок починався з того, що вона відчиняла вікна, виносила порожні пляшки з-під столу й чекала, коли тато проснеться.
Тату, тобі ж не можна пити, серце не витримає. Лікарі ж казали
Що хочу те й роблю! Я так легше забуваю про своє горе.
Про яке ще горе? зітхала Оксана.
Про те, що я нікому не потрібен. І тобі теж. Я тобі тільки тягар. І діти, і онуки від мене нічого, окрім бідності, не отримали… Все, що було все мимо, дочко. Легше вже випити та й не думати ні про що.
Оксана й так була не в настрої, але від цих слів їй ставало ще сумніше.
Не все так зле, тату Людям гірше буває. Он хтось без хати і роботи…
Гірше? Ти без матері виросла, а тепер ще й сама дитину будеш ростити без батька, у злиднях.
Але ж це все тимчасово. Все змінюється.
Оксана з болем згадала, як ще недавно готувалася до весілля з Ігорем. Так, усе зруйнувалося, але жити треба.
В той день батько знову був п’яний. Оксана не витримала:
Ти що, витратив усі гроші, які я відклала? Як ти їх знайшов? Ти ж сам казав, що не будеш ритися в моїх речах!
Все у цьому домі моє. Навіть твоя пенсія, яку ти від мене ховаєш! випалив він.
І що, все пробухав? А що ми їсти будемо?
А чого це я про тебе маю думати? Я хворий, а ти вже доросла сама пора про мене піклуватися!
Оксана перебігла всі шафи вчора була пачка макаронів і олія, а тепер і сліду нема! Що ж тепер на вечерю?
Дівчина сіла, закривши обличчя руками. Вона й не підозрювала, що тітка Марина у її відсутність споювала батька та витягала з дому все, що тільки могла.
Марина прокралася до їхньої хати мов тінь, і тепер робила все, щоб розвалити родину.
Ту ніч Оксана проплакала. Лежала в ліжку голодна й безсила.
Зранку до дверей постукали зайшла Марина Іванівна. В дорогому пальті, чобітках на підборах, навіть не зняла взуття, пройшла на кухню.
Привіт. Мені подруга з ЖЕКу казала, що у вас борги, можуть світла відключити. Що у вас тут відбувається, Оксана? Може чаю?
Не дочекавшись відповіді, полізла до холодильника.
Я сама зроблю чай, ти ж вагітна Слухай, у вас навіть цукру і чаю нема, порожньо. Може, разом на базар сходимо?
Оксана уникала погляду гості:
Тітко Марино, вибачте, але з чаю не буде. Може, вам краще піти.
Але Марина не відступала:
У тебе ж проблеми! Я ж радила і раджу перебирайся до мене. Тут жити неможливо, твій батько спивається, їсти нічого Дитині потрібне інше життя. Збирай речі й поїхали!
Оксану раптом розболілася голова, сльози потекли самі по собі. Марина обійняла її:
Донечко, я знаю, як тобі важко ставитися до мене. Я розумію, що донька забрала твого хлопця. Але я ж не ненавиджу тебе Я просто хочу допомогти.
Далі все було, мов у вісні Марина допомогла Оксані зібрати речі й замовила таксі.
***
Коли у Оксани почалися перейми, Марина Іванівна не відходила від неї.
Слухай уважно, Оксано. Я вже поговорила з медиками: ти відмовляєшся від дитини. Після пологів не дивися на неї, не торкайся. Просто змирися, це краще.
Оксана стискала зуби від болю:
Тітко Марино, мені зараз уже байдуже, аби народити…
Не забувай, що сама ти її не витягнеш. Я вже знайшла добру родину вони заберуть дівчинку одразу.
Через кілька годин народилася донечка.
Вага три триста, все добре, здоровенька, оголосила акушерка, і відразу понесла немовляті, навіть не показавши Оксані.
Але педіатр поклала око на Оксану:
Як це так? У тебе донечка, а ти навіть не подивилась на неї. Марія Петрівна, принесіть дитину й прикладіть до грудей.
Оксана похитала головою:
Ні, не треба. Я не хочу, мені нема чим її годувати… Є сімї, яким вона потрібніша, я відмовляюся, нехай удочерять…
Не говори дурниць, хоча б подивися!
Оксана заплющила очі, але відчула легкий дотик до руки.
Медсестра поклала немовля поряд дівчинка міцно стислася до матері, почала шукати губами її груди.
Ну що, мамо, будемо годувати малечу? засміялася педіатр, помітивши, як засяяли очі Оксани від першої зустрічі з донькою.
Ой, яка ж гарнюня! Їй потрібна саме ти, рідна мама, ти розумієш?
Оксана розплакалася й обійняла дівчинку.
Наступні дві години після пологів Оксана просто не могла відірвати очей від своєї маленької донечки.
Вона ясно зрозуміла: ось він, сенс її життя.
«Моя дитина це все для мене. Хоч би що робив батько, хоч Ігор пішов, але я потрібна цій дівчинці. Не покину її ні за що».
***
Оксана прокинулася від голосу Марини.
Марина Іванівна накинула халат, зайшла до палати й запитала тихо:
Ти забула, що ми домовлялися? Ти обіцяла залишити дитину. Я вже людям пообіцяла вони чекають!
Марино Іванівно, я передумала. Це моя донька. Я не можу нікому її дати.
У тебе ж копійки нема, ти ледве на хліб собі маєш, ти куди з нею підеш?
Додому. Я більше не буду вас турбувати. Сама впораюся.
Оксана помітила, як обличчя тітки змінилося, стало якимось злим.
Ти що, з глузду зїхала? На що ти житимеш? Підеш по світу жебракувати?
Від крику Марини прокинулася дитина в ліжечку, Оксана піднялася й взяла доньку.
Не чіпайте! Я сама нагодую! Нехай лікарі кажуть що хочуть це моя дитина!
Це неможливо! Ти ж ОБІЦЯЛА! Марина аж задихалася від злості.
Йдіть з палати.
Марина пішла. Сусідка Оксани, що весь час мовчки лежала поруч, піднялася на ліктях і спитала:
Хто це така?
Тітка.
Страшна жінка, скажу я тобі. Не слухай її, ти правильно зробила, що прогнала! Мене звати Ліля, якщо потрібна допомога завжди підтримаю. У світі ще є добрі люди.
Я Оксана.
Рада знайомству, Оксанко. Ти знаєш, я подумала, вона могла б і справді малу вкрасти. Дуже дивна.
***
Перед випискою до Оксани прийшла відвідувачка, але її не пустили в палату, тож Оксана вийшла в коридор.
Стара «подруга» Світлана стояла і не знала, куди себе діти. Живіт у неї був величезний.
Привіт.
Оксана тихо присіла на лаву.
Світлана сіла поруч:
Чула, ти народила.
Так, донечку.
Світлана завагалась.
Оксано, я тут… Мама домовилася з людьми, які хочуть удочерити твою малу
Ну і що?
Вони дуже хороші. В них гроші водяться за дівчинку пропонують сто тисяч гривень. Уявляєш? Можна купити кімнатку або вкласти у квартиру.
Сто тисяч? Ого… Ну якщо ти так за них переживаєш продай їм СВОЄ маля.
Світлана надулась, але взяла Оксану за руку:
Давай мені дитину! Я доглядатиму, все буде добре, все ж донька Ігоря!
З двома дітьми справишся?
Нічого ти не розумієш! Я не витримую, у мене все валиться!
Оксана різко встала. Світлана спробувала затримати:
Мені потрібна ця дівчинка, Оксана!
Відпусти.
Через кілька годин до палати ввалився сам Ігор. Оксана злякалась:
Народила? Можна подивитись?
Не можна! В тебе і Свєта скоро родить, от і дивися!
Оксано, треба поговорити. Коли ти народила, я не знаходжу собі місця. Віддай малу мені, я її удочерю
Я не така, як ти, я своїх не кидаю! Ти дарма приїхав, я доньку не віддам!
Ігор не хотів йти.
Віддай дитину! Ти не мала права народжувати від мене! Все одно вона моя!
Серйозно? Та ти спочатку у мами спитай дозвіл!
Оксана відштовхнула колишнього, взяла донечку й пішла до медсестри:
Будь ласка, нікого до мене не пускайте, я нікого не чекаю! Тут уже якийсь прохідний двір!
Епілог
У день виписки Оксана вийшла з пологового будинку з донечкою на руках.
Разом із нею виходила Ліля, яку зустрічав чоловік і мати.
Оксана зупинилася на порозі, побачила авто Гнатюків.
З машини вийшла мати Ігоря Валентина Яківна. Вона ще й потягнула шию, до Оксани приглядається.
Оксані аж морозом по шкірі пішло.
Недалека свекруха дивилася гостро, ніби хижачка перед стрибком.
Ліля помітила все, стала поруч:
Хто це?
Ігореві батьки.
Щось вони підозріло на тебе дивляться. Краще не стій, їдьмо вже. Я ж казала, у нас для тебе місце є.
Оксана кивнула. І їй було не по собі.
***
Поживши у Лілі, Оксана несподівано зустріла свого чоловіка двоюрідного брата Лілі, холостяка Миколу.
Микола виявився надійним і добрим: і одружився на Оксані, і усиновив її доньку, і навіть допомагав її татові.
А в Ігоря зі Світланою все розвалилося.
Виявилося, Світлана симулювала вагітність ходила з подушкою під кофтою, весь рід приховував правду.
Марина Іванівна, щоб врятувати доньку, сама сказала зятю, що у Світлани був викидень, і запропонувала «геніальний» вихід:
Ігорчику, не сварись на Свєту. Так, не вийшло у неї, зате у тебе скоро буде дитина Оксани. Давай її удочеримо та скажемо всім, що це ваша спільна донька
Ігор погодився.
Так і було б якби Оксана не відмовилася віддати свою новонароджену доньку, цим загнала колишню подругу та її маму в глухий кут.
А мати Ігоря після всього викрила обман, прогнала Світлану, і змусила Ігоря подати на розлучення.
