Посуньтеcя, ми тут поживемо років з десяток
Свекруха на хвильку задумалась, а потім видихнула:
Ой, Соломіє, Оксана така наполеглива жінка… Якщо чогось захоче то неодмінно доб’ється. Ти її теж зрозумій: вона ж хоче, щоб Маринка отримала вищу освіту…
За мій рахунок? Соломія спинилася перед великим трюмо.
У дзеркалі на неї дивилася бліда жінка з безладними косами.
Євгеніє Іванівно, зупиніть їх. Хай сходять на найближчій станції і їдуть на Донбас назад. Я їх не зустрічатиму. Квартиру не дам.
Як же я їх зупиню? заволала свекруха. Вони ж уже в дорозі. Оксана ж кредит взяла на навчання для Маринки, на проживання геть нічого нема.
Вона так сподівалась на твою підтримку. Соломіє, ну вижени квартирантів, ну що тобі? Рідна кров все ж таки…
Рідна кров? Я ту вашу Маринку бачила двічі в житті! Я повинна викинути людей на двір, залишити батьків без підтримки, а доньку без гуртків, тільки через те, що сестра ваша так вирішила?
У кишені дзенькнув Viber. Соломія, не роздягнувшись, витягла телефон. СМС було від Оксани, сестри чоловікової матері.
«Солі, привіт! Ми вже у потязі. Квитки узяли на 18:57, завтра будемо на Київ-Пасажирському. Зустрічай нас з Маринкою.
Напиши адресу своєї «однушки», бо минулого разу не записали. Де ключі забрати?»
Соломія остовпіла. Перечитала текст разів зо три, сподіваючись, що це якась помилка. Яка однушка? Яка Маринка?..
Мамо, ти чого застрягла? Христинка визирнула з передпокою. Їсти хочу…
Зараз, зайченя, Соломія машинально погладила дочку по голові, не відводячи погляду від екрана.
Вона набрала Оксанин номер. Відповіли миттєво, на тлі було чути бренькіт потягових коліс і сміх.
Алло, Соломієчко! у вусі дзвонив підкреслено радісний голос тітки. Ну як, здивували? Ми вирішили несподівано приїхати, щоб не переймалася стравами самі усе купимо!
Оксано, зачекайте, перебила Соломія. Я нічого не розумію! Куди це ви їдете?
Як куди? До Києва! Маринка ж у КНУ вступила, я ще весною казала! Не пройшла на бюджет нічого, на платному повчиться.
Ми речі склали, їдемо освоювати твою квартиру.
Мою… шо? Соломія сперлася спиною об стіну. В ту однокімнатну, що я вже шість років здаю? Ви при своєму розумі?
Та годі тобі! голос Оксани одразу став жорстким. Пам’ятаєш, як шість літ тому, коли тобі ця квартира від бабусі дісталася, казали: «Ось Маринці буде де жити на навчанні!» А ти нічого не сказала тобто погодилась! Ми на те розраховували.
Я промовчала, бо вважала те дурнуватим жартом! вигукнула Соломія. Я нікого туди не пускала.
Там сім’я живе з дитиною! У нас договір, гроші платять вчасно. За ті гроші мої батьки пенсію доповнюють, а Христинка у хор і басейн ходить.
Про що ви думали, коли квитки купували?
Ми про родину думали! гаркнула Оксана. Зовсім вже кияни совість втратили? Хочеш залишити племінницю на вокзалі? Чоловік твій знає, що ти його рідню виставляєш?
Він у відрядженні під Харковом, зв’язок кепський. Квартира моя, Оксано. Моя, придбана моєю бабусею й залишена мені. Сергій тут ні до чого!
Ой, Маринко, чуєш? Жінка брата твого нас чужими вважає! Нічого, приїдемо розберемося. Все, звязок слабкий. Побачимося на пероні!
В телефоні запищали короткі гудки. Соломія була приголомшена.
Христино, йди на кухню, там запіканка, саменька розігрій, крикнула вона донці й тремтячою рукою набрала свекруху.
Євгенія Іванівна відповіла не одразу.
Так, Соломіє, слухаю. Що трапилося?
Євгеніє Іванівно, Ви знали, що Ваша сестра з дочкою їдуть у Київ зайняти мою квартиру?
Ну… Оксана щось таке казала… Я думала, ви погодилися…
Коли? З ким погодили? Шість років здаю квартиру, половину грошей віддаю батькам, бо їм на пенсію не вистачає, решта Христинкин спорт, хор Хіба вам не казала, що не можна?
Не підвищуй голос, почувся образливий тон. Я не втручаюся. Самі розбирайтесь. Але Сергієві не дзвони, у нього важливі переговори…
Соломія кинула телефон. Чоловік завжди стороннім при сімейних сварках, але як справа торкалася матері чи тітки поступався.
Вони ж із провінції, в них інше поняття…, завжди казав Сергій. Легше поступитися…
Вона спробувала додзвонитися до чоловіка «Абонент поза зоною». Звично.
***
Вийшов страшеннний скандал. Оксана дзвонила з пятої ранку, вимагаючи приїхати по них на вокзал.
Ми стомилися, їсти хочемо! Тут холодно! Де ти? Скільки можна спати?! Через п’ятнадцять хвилин жду!
Сонна Соломія не одразу зрозуміла, хто це, а второпавши рявкнула:
Відчепіться, я не приїду! І в квартиру не пустю. Всього доброго, набридли.
Після десятого дзвінка номер Оксани у «чорний список».
Тоді почала дзвонити з телефону доньки і його туди ж.
Весь день Соломію тривожила свекруха: то умовляла, то погрожувала розказати все Сергієві…
Надвечір Сергій повернувся з відрядження без попередження.
Солі, що сталося? Мама плаче каже, ти виставила Оксану на вулицю.
Соломія, поцілувавши й обійнявши чоловіка, пояснила:
Вони приїхали без попередження. Відразу зажадали, щоб квартирантів вигнала, а Маринку поселила мінімум на пять років.
Сергію, це нормально?! Вони навіть громадське житло не шукали! Просто впевнені, що у них вже є квартира. Моя!
Мама каже, ти шість років тому обіцяла…
Я тоді просто промовчала там були поминки, до розмов не було.
Оксана там від злості захлинається, сказала ми для них більше не існуємо. У мами вони не залишились далеко до університету. Я їм три тисячі скинув здається, зняли щось…
І дякувати Богу! Найкраща новина дня. Я навіть через ті гроші з тобою сваритися не буду. Відчепились і добре!
Сергій зітхнув тяжко:
Кімнату якусь знайшли. Оксана зла каже, там таргани й сусіди гульвіси…
От нехай призвичаюються! Якщо хочеш жити в столиці крутись, а не чекай манни від родичів, яких роками не бачив і ні з одним святом не привітав!
Соломія рушила в спальню, чоловік поплентався слідом.
Не гарно, виходить, пробурмотів Сергій. Може, ти й права…
Сергію, у мене є донька й батьки, у мене відповідальність. Квартиру свою роздарювати я не буду, хай хто що вирішив за 500 кілометрів! Чому я маю їх жаліти?
Чоловік змовчав. Соломія додала:
Ти вечерятимеш? Підігрію. І давай з цією темою покінчимо. Хочеш допомагай, але зі своєї зарплати.
Квартиру я здаю, людей не виселятиму. І крапка.
Гаразд, ти маєш рацію. І я б не зрадів, якби твої приїхали на нашу дачу і сказали: «Посуньтесь, поживемо тут десяток років».
Після вечері, поки Сергій приймав душ, Соломія знову глянула на телефон. Висіло непрочитане повідомлення від свекрухи:
«Солі, ну ж не так ведеться. Оксана через нерви аж злягла. Привези їм хоч продуктів чим більше, щоб на місяць. Обов’язково мясо, овочі, фрукти та шоколад. Кава, чай, підсолена олія і без консерв. Адреса:»
Соломія додала й свекруху у «чорний список». Хай побуде там кілька днів.
***
Ніч минула більш-менш не дзвонили. Але Оксана приперлася вдосвіта, рівно о сьомій.
Соломія прокинулась від наполегливого стуку.
Сергій спав довелося відчиняти самій.
Сестра свекрухи з порогу посипала докорами:
Спиш собі у теплі, під ковдрою, на чистій постелі! А знаєш, як ми з Маринкою ночували?
Жах! Таргани на голову падають, холод, бруд, підлога змерзла!
Праворуч під вікном усю ніч співали «Червону руту», а ліворуч лаялися.
Тобі не соромно? Справді дозволиш найближчим родичам жити у таких умовах?
Знаєш, я не хочу сварки. Не будеш виганяти квартирантів гаразд! Ми з Маринкою тоді у вас поживемо.
У вас трикімнатна квартира одну кімнатину виділите, бажано просторішу.
Затримаємось недовго: місяців зо три, може, півроку поки донька освоїться.
Соломія оторопіла.
Забудьте сюди дорогу! Може, поліцію викликати? Без проблем!
Оксана почервоніла, аж лячно стало.
Та ти Та щоб ти Щоб донька твоя усе життя мила підлогу без освіти! Я тобі це ще згадаю! Земля кругла, все повертається!
Соломія зачинила двері перед носом родички. Та ще кричала на всі сходи, а потім пішла.
***
Після сварки із Оксаною Соломія остаточно зіпсувала стосунки зі свекрухою Євгенія Іванівна більше з невісткою не спілкується.
Сергій маму відвідує, допомагає і Христинку часом привозить, але до квартири сина свекруха більше не втручається.
Соломія навіть рада цьому однією проблемою менше.
