Я приїхала в гості, так сумую за тобою, але діти наче чужі люди
Батьки завжди турбуються про своїх дітей. Але інколи, коли діти дорослішають, мами й тата відчувають розчарування. Які ж дорослі дочки у нашій сьогоднішній історії.
Історія мами.
Ганна виростила трьох дітей. Усі вже дорослі й давно мають власне життя. Найстарший син із сімєю працює за кордоном. На свята шле фото й листівки, які Ганна з любовю зберігає у коробці, часом переглядає й сумує.
“Ми дуже за тобою сумуємо, сину. Може, приїдеш у гості? Може б, познайомилися з онуками й невісткою”, пише Ганна.
Її середня донька вийшла заміж за військового. Вони постійно переїжджають з місця на місце. Виховують доньку, часом приїздять на кілька днів, а її чоловік Богдан завжди знаходить спільну мову з тестем: донька добре влаштувалась.
Наймолодша донька теж усе життя шукає себе. Олеся була заміжня, має сина, але чоловік пішов із сімї. Донька дослухалася до поради мами переїхати до міста й подалась у Київ у пошуках кращої долі. Улаштувалась швачкою на фабрику й забрала сина з собою.
Ганна вирішує їхати в гості до Олесі.
“Тиждень впораєшся без мене?” каже вона чоловікові Миколі. “Хочу до Олесі, давно не бачила її”.
Микола допоміг Ганні занести речі у вагон. Їхала Ганна кілька годин у звичайному плацкарті, мріючи зустріти доньку, адже минуло вже три роки з останнього приїзду.
“Мамо, чого ж ти не подзвонила, що приїдеш? Я на роботі. Можу забрати тебе з вокзалу тільки ввечері”, сказала у слухавку Олеся, коли мама зателефонувала вже з поїзда.
“Пробач, хотіла зробити сюрприз!” відповіла Ганна.
“Ти впевнена, що сама дістанешся додому?”.
“Так, все гаразд”, махнула рукою мама й поїхала сама.
На порозі зявився онук високий, серйозний хлопець, так схожий на діда у молодості.
“Вітаю тебе, мій дорогенький!” обійняла його бабуся.
“Досить”, ледь стримуючи емоції, відповів онук.
“Чому не попередила, що приїхала?” спитала втомлена Олеся.
“Довелося прибирати та накривати стіл. З роботи вийшла раніше, зварила борщ і посмажила котлети”.
Зателефонував Микола, й Ганна поспіхом відповіла, що все добре, сусід допоміг донести речі, вже вечеряють разом, Олеся смачно приготувала.
За столом, коли Олеся розкладала тарілки з борщем, спитала: “Тобі один котлет брати чи два?”. Ганна так зголодніла з дороги, що хотіла б три, але стрималась і відповіла: “Поклади всіх на стіл, там видно буде”.
Видно, не багатий тут бенкет пять котлет на всіх. Ганна подумала: “Мабуть, у доньки скрута, треба буде допомогти”. Під час вечері дочка одразу запитала: “Мамо, коли ти думаєш їхати назад?”. Мати образилась: “Я й завтра можу виїхати, якщо заважаю”.
Весь наступний день Ганна просиділа вдома сама, а ввечері кожен замкнувся у своїй кімнаті. Потім онук пішов до сусідки, а Олеся гуляти з подругами. Мамі доводилося сидіти у самотності.
Ганна зрозуміла: їй тут не раді. Збиралась додому й почула, як онук питає доньку: “Коли приїде дядько Володимир? Ми ж збиралися на футбол”.
“Як бабуся поїде”, відповіла Олеся.
Зневірена, Ганна відразу зібрала речі й вийшла з дому без прощань. На вокзалі її зустрів щасливий Микола, який весь цей час тужив за дружиною. Так зясувалося, що хоч би як мама й тато вкладали у дітей свою любов і турботу, тепер діти зовсім в них не потребують.



