Чоловіче, ви б не штовхалися, а? Фу, це ж від вас так пахне?
Вибачте, пробурмотів чоловяга, відходячи вбік. І щось ще собі під ніс буркнув невдоволене й сумне. Стояв, рахував якусь дрібязок на своїй долоні. Мабуть, не вистачає на пляшку. Лесю мимоволі зацікавило це обличчя. Дивно пяним він зовсім не виглядав.
Чоловіче пробачте, я не хотіла. Щось не дало їй тупо розвернутися й піти.
Все гаразд, буркнув він.
Підняв на неї очі сині, як озеро в Карпатах, жодного сліду втоми. Хоча чоловіку років стільки ж, як і Лесі, якщо судити по обличчю. Гм таких очей вона не бачила ні в молодості, ні у зрілому віці.
Леся рішуче взяла його під лікоть і відвела від невеличкої черги біля каси супермаркету.
У вас щось сталося? Може, допомога потрібна? вона старалася не морщитись від запаху.
Нарешті зрозуміла, чим пахло від чоловіка. Просто старий запах поту. Він мовчки сховав монети до кишені, очі в землю. Йому й говорити було ніяково про те, ЩО сталося. З жінкою. Незнайомкою. Гарною, у чистій сукні
Я Леся. А вас як звати?
Назар.
Так вам якась допомога потрібна? Вона раптом відчула, що майже навязується.
Бомжу, ні багато ні мало. А він, витріщившись своїми небесними очима, швидко відвів погляд. Ну й нехай. Вона вже хотіла йти, як раптом він видавив із себе:
Робота мені потрібна. Чи тут, може, підзаробити десь можна? Щось підремонтувати, у господарстві допомогти. Село у вас велике, гарне, а я нікого не знаю. Вибачте
Леся слухала мовчки, а Назар вже знову забурмотів собі під ніс, засоромився. Вона міркувала, чи варто пускати в дім кого завгодно? Якраз задумала замінити плитку у ванній син обіцяв сам, попросив не кликати криворуких майстрів. Але він вічно на роботі, поки дочекаєшся
Ви плитку класти вмієте? запитала Леся.
Вмію.
Скільки візьмете за ванну 10 кв.м.?
Назар хмикнув мабуть, вразила його така площа санвузла.
Треба дивитися. А взагалі скільки дасте, стільки й добре.
Він зробив ванну так акуратно і старанно, що навіть Леся, яку складно було здивувати, була у захваті. Почав з того, що запитав дозволу прийняти душ Леся тільки зраділа, що сам додумав. Залишалося сподіватися, що ніякої зарази у квартирі не залишить. Дала Назару старий одяг покійного чоловіка, а свої речі він поправ. Ремонт зробив за вікенд, стару плитку збив, усе чисто виніс, інструмент протер і склав. До ночі неділі нова плитка виблискувала й грала на сонці.
Лесі стало трохи тривожно: Назар, здається, безхатченко. Залишити у хаті ще на одну ніч? Якось дивно А викидати пізно ввечері ще дивніше.
У суботу вона майже не спала зачинилась у своїй кімнаті й прислухалася. Але Назар, видно, втомився міцно спав на дивані у вітальні.
Приймайте роботу, Лесю Михайлівно! гукнув він.
Що вже казати ремонт був ідеальний.
Назаре, а ви хто за фахом? замилувано оглядаючи красу, спитала вона.
Вчитель фізики. Закінчив Харківський педуніверситет.
Ого А з плиткою що?
Кожен чоловік, який себе поважає, повинен таке вміти. Ну я так думаю.
Леся кивнула, дістала з кишені підготовлені гривні. Не поскупилася: дала стільки, скільки планувала платити будівельникам. Назар, не рахуючи, сунув гроші до кишені й подався вбиратися.
Та зачекайте! Ви просто так і підете?! трохи навіть обурено сказала Леся.
А що такого? здивувався і знову підняв на неї свої неймовірні очі.
Може, хоч поїсте? Ви ж весь день працювали. Чай тільки пили казали, не хочеться відволікатися.
Назар помявся, а потім зітхнув:
Та ладно, не відмовлюся. Дякую.
Леся разом із ним зїла шмат риби, хоча зазвичай після шостої хоч вбий, ні-ні. Просто в товаристві Назара було якось затишно. Він виявився дуже приємним співрозмовником дотепний, глибокий і загублений. Ця його розгубленість не зникала: ані після душу, ані від доброї розмови. Очевидно, для таких ран потрібен час.
Назаре, а що ж у вас сталося? Пробачте за цікавість…
Він помовчав і відповів:
Якщо я почну, то буде виглядати як пафосна казка. Я їх і так за вісім років наслухався. Але моя казка справжня. Та навіщо вам знати?
Просто мені цікаво що такий чоловік, і в такій ситуації
Назар подивився на неї дуже уважно. Потім обидва піднялися. В метушні він рушив до дверей, вона трапилася на його шляху, вони зіткнулися і от, як кажуть, понеслося Леся не думала, що в пятдесят три може трапитись таке. Думала, що пристрасть це лише для молодих та скажених.
Потім він розповів їй, що вісім років тому намагався виручити свого учня, обдарованого, але з неблагополучної сімї, якого втягли у погану компанію. Назар перевихователь пішов розбиратися із ватажком цієї шпани. Там був хлопчина двадцяти з хвостиком, якому чужа була всяка мораль. Розмовляти навіть не стали одразу накинулись на Назара. Але він від юності займався дзюдо. Розкидав їх легко, от тільки з ватажком не склалося: той так летів, що врізався в бетон і зламав хребта. Не вижив. Назар сам викликав лікарів і поліцію, думаючи, що максимум перевищив самооборону. Адже натовп був.
Відсидів Назар по 115 статті, вийшов на чотири роки раніше за зразкову поведінку. Дали йому сповна аж дванадцять років.
Там теж люди живуть, з усмішкою сказав він про тюрму.
А вдома не чекав ніхто. Мама померла, ще до того продала квартиру і доживала в брата. Жінка брата одразу заявила:
Щоб і духу того зека тут не було!
А його дружина давно розлучилася, вийшла заміж вдруге. Тоді Назар і подався з Харкова до Києва, але й тут не таланило. Його на роботу брати не квапилися. Підробітки навіть по селу випрошував то з огидою дивилися, то взагалі лаяли. Дійшло до того, що ночувати було ніде й не на що. Знайомий, у якого завис перші тижні, ввічливо попросив не зловживати гостинністю.
Давно вже на вулиці? спитала Леся, спостерігаючи як тліє його цигарка.
Та тижнів зо два вже.
Курив він, до речі, її сигарети. У Лесі валялася пачка «Прилук» раз на пятиліття балувалась. Назар хотів купити власні, але вона не пустила. Леся подумала: як це воно два тижні жити просто «ніде»
У вечірньому напівтемрявї, при іскрі цигарки, Назар вирішив зізнатися і Леся пустила його у свою постіль. Тут вже якось без слів.
А паспорт у тебе є? прискіпливо спитала Леся.
Є, хмикнув. Реєстрації нема. Ось тому більшість проблем і зявляється
Назар залишився в неї. Життя у них склалося непогано Леся оформила тимчасову прописку, Назар влаштувався на роботу. Не за спеціальністю, продавцем у господарському, але і тому радів. А у вихідні підробітки репетитором. Поступово зявилися учні. Два з половиною місяці минуло у мирі й теплі, поки до Лесі не приїхав син. Подивившись на вигладжену маму, він виманив її поговорити з-за порогу.
Слухай, давай, щоб його тут не було, безцеремонно заявив Артем.
Чого? розгубилась Леся.
Останнім часом їхні життя не перетинались.
Я сказав: не потрібно тобі якогось безхатченка. Думаєш, чого він із тобою кружляє? Жити йому ніде! А ти, мамо, просто наївна!
Леся дала Артемові ляпаса.
Не смій! В моє життя не лізь!
Мамо, не забувай: я твій спадкоємець. Я не хочу ділитися з якимись лівими мужиками. А як ти ще й вийдеш за нього заміж, то взагалі Потім пошкодуєш!
Ти що, ховаєш мене вже? зло спитала Леся. Що ти тут ділити зібрався? Я ще жива, між іншим!
Мамо, не змушуй мене діяти радикально. Я все одно спокійно вам жити не дам. Думаю про свої інтереси. Якби ти знайшла чоловіка із статками і слова б не сказав. А так
А, тобто тепер пристойність це про банківський рахунок? Нічого собі ти виріс!
Мамо, я вже все сказав. Артем був налаштований рішуче. Приїду за тиждень, щоб його тут не було.
Леся зайшла в дім, ледве стримуючи сльози.
Він поліціянт? спитав Назар.
Пробач, що не сказала
Та що ти, нічого страшного.
Він слідчий у прокуратурі. Хороший хлопець, Назаре, просто обережний.
Що робити думаєш? подивився на неї прямо.
Леся сіла до столу. Що вона могла зробити? Якщо Артем сказав він зробить. Не хоче, аби Назар до вязниці повернувся через її нерішучість. Не хотілося вірити, що син на таке здатний, але життя навчило не ідеалізувати.
Весна сказав Назар. Ти сама не вирішила? Тоді дозволь мені.
Леся мовчала, ледве стримуючи сльози. Їхати чи залишити все як є? Не хотілося ані прощатися, ані лізти у війну з власним сином.
Я зекономив трохи грошей. На ділянку у цьому селі, мабуть, не вистачить, але за двадцять кілометрів цілком. Поставимо побутівку і збудуємо хату потихеньку. Я і репетиторством зможу займатися, і без роботи не залишусь. Своїми руками зроблю нам дім. Що скажеш?
Леся мовчала від несподіванки. Назар почав хвилюватися:
Розумію, ти звикла до комфорту Це тимчасово! Згодом відбудую все як слід.
Назаре у мене теж є збереження. Можу вкласти в будівництво, задумливо сказала Леся.
Я не можу про таке просити.
Та ти і не просиш! Це моя ініціатива. Це ж наш дім!
Назар підійшов, обійняв її за плечі, пригорнув до себе і тихенько чмокнув у маківку. Вона відчула таке тепло і надійність, що і в юності рідко відчувала Хто б у молодості подумав, що в цьому віці можна пережити таке!
Оформили ділянку швидко, Назар наполягав, щоб на Леся, але вона вперлася:
Я маю нерухомість. Те, що мене з неї виперли то таке. А ти лишився з нічим, і я не твій спадкоємець, памятаєш? саркастично всміхнулася, згадуючи слова Артема.
Поставили побутівку, підключили світло, і Назар заходився будувати дім. Бракувало грошей, то він з утраєною енергією взявся за репетиторство. Зробив собі куточок для онлайн-уроків, так, що й не скажеш з вагончика вчить людей фізики. Усі зароблені гривні вкладали у будівництво, цеглинку до цеглинки. У затишні літні вечори розкладали килимок, лежали на траві і дивилися на зорі.
Що ти відчуваєш? запитував Назар, обіймаючи Лесю.
Я відчуваю друге дихання, відповідала вона.
А я твою любов, сміявся він. І це, між іншим, головніше.
Вона відчувала. Звичайно, що відчувала.
Леся заїхала додому по речі. Почалася осінь, треба було взяти одяг, теплі ковдри, і якісь тарілки. Дома застав Артема той сидів на кухні й курив.
Привіт, синку! Я на хвилинку, візьму дещо і побіжу, весело кинула Леся.
Він глянув на маму. Засмагла, трохи схудла, посвіжішала.
Мамо, що сталося? Ти не дзвониш.
Та ми ж домовились, що кожен сам береже нерви. Коли є час ти сам дзвониш.
Чого я тебе дома не застаю?
Так я тут не живу. Я лише речі взяти. Можна?
Артем принишк. Мати змінилася. Стала легшою, щасливішою.
Синку, як відбудуємося приїдеш до нас у гості. А зараз, вибач, поспішаю.
Леся шустро накидала речі в пакети, пробігаючи повз Артема. Чмокнула його в щоку й побігла далі.
Мамо, ти що?! гукнув він їй услід.
Леся повернулась від дверей, широко посміхнулась і відповіла:
Друге дихання, Артемчику! І любов. Звісно любов! Щасти, синку! радісно засміялась і вибігла за поріг.
Часу було обмаль сьогодні ж будували ґанок.
«Друге дихання, або Доля в форматі ремонту: Як вчитель фізики Юрій, з минулим зеком і синіми очима, …
