ХІБА ОРХІДЕЯ ВИННА?
Оленко, забирай цю орхідею, інакше викину її на смітник, Марія недбало зняла з підвіконня прозорий горщик із квіткою й простягнула мені.
Ой, дякую тобі, подружко! Тільки чим же не догодила тобі ця орхідея? я здивувалася. Адже на вікні ще стояли три розкішні, доглянуті орхідеї.
Цю квітку подарували моєму синові на весілля. А ти ж знаєш, чим усе закінчилося… Марія важко зітхнула.
Знаю, що твій Андрій розлучився навіть року не прожили разом. Про причину не питаю, здогадуюся, вона була серйозною. Адже Андрій так обожнював Ірину, мені не хотілося ятрити ще свіжу рану подруги.
Колись розповім тобі, Олено, чому вони розлучилися. Зараз надто боляче про це згадувати, Марія задумалася й витерла сльозу.
Я принесла додому вигнану й забуту орхідею. Чоловік подивився на неї з жалем:
Навіщо тобі ця нещасна квітка? У цій орхідеї немає життя, навіть я це бачу. Не трать на неї час.
А мені хочеться вдихнути в неї нові сили. Догляну, подарую тепло. Побачиш, і ти ще захоплюватимешся цією орхідеєю, мені кортіло подарувати надію цій похмурій квітці.
Чоловік жартома підморгнув:
Від любові ж ніхто не відмовиться!
Минув тиждень дзвонить Марія:
Оленко, можна до тебе в гості? Не можу більше носити цей тягар у собі. Хочу все розповісти про невдале весілля Андрія.
Маріє, приїжджай хоч зараз. Чекаю, не могла відмовити подрузі. Марія ж завжди підтримувала мене й під час мого болісного розлучення, і коли з другим чоловіком не ладнала Стільки років нашій дружбі!
Марія зявилася швидко. Зручно влаштувалася на кухні. За келихом білого вина, чашкою ароматної кави й шматочком чорного шоколаду потекла відверта розмова про життя.
Не очікувала від своєї вже колишньої невістки. Андрій із Іриною були разом сім років. Андрій довго приглядався до неї. Заради Іри покинув Настю. Мені Настя так до вподоби була: домашня, добра. Я її донечкою називала. А тут раптом зявилася Ірина красуня хоч куди. Андрій просто голову втратив, слідом за нею ходив, як соняшник за сонцем. Любов його до Іри була справжньою та глибокою.
Звичайно, Іра мала зовнішність манекенниці. Андрієві подобалось, що друзі захоплювались нею, а люди на вулиці обертались. Дивно тільки, що за сім років спільного життя дітей так і не було. Подумала тоді: мабуть, Андрій хоче все правильно зробити весілля відгуляти, потім і дітки зявляться. Андрій не любить говорити про особисте. Ми з чоловіком теж у його справи особливо не втручалися.
Поставив нас перед фактом:
Мамо, тату, я одружуюся з Іриною. Подали заяву до РАЦСу. Весілля відсвяткую гучно, на все місто. Грошей не шкода.
Ми з чоловіком зраділи: нарешті син обзаведеться сімєю. Андрієві вже тридцять.
Уявляєш, Олено, дату весілля довелося двічі переносити: то Андрій захворів, то я затрималася у відрядженні. Думала собі: якісь негаразди з тією шлюбною датою. Але бачила, як Андрій сяє, тож не псувала йому настрій. А ще Андрій хотів обвінчатися з Ірою. Але й тут не склалося: отець Сильвестр на той час поїхав до батьків у село, а син хотів записати саме в нього. Одне словом, усе якось не клеїлося. Знаки ж були
Справили шумне весілля. От глянь, Олено, на фото. Ось ця орхідея квітуча, розкішна. Листочки стоять, як новобранці. А тепер? З неї залишились самі мляві листочки.
Андрій з Іриною зібралися у весільну подорож до Праги. Але тут халепа: Іру не випустили за кордон, бо лишилася винною державі величезний борг не сплатила якогось там штрафу. Просто в аеропорту їх розвернули назад. Андрій тоді на все це не зважав, був у полоні ілюзій, мріяв про щасливу сімю.
Але зненацька Андрій серйозно захворів. Лежав у лікарні. Лікарі лише знизували плечима справа була майже безнадійна.
Ірина провідала його лише кілька разів, а згодом сказала:
Вибач, Андрію, але мені не потрібен чоловік-інвалід. Я подаю на розлучення.
Уяви, Олено, що відчував мій син на лікарняному ліжку? Але він відповів спокійно:
Я розумію, Ірино. Не триматиму.
І розійшлися.
Згодом син видужав. Знайшли ми хорошого лікаря Богдана Юліановича. Той за пів року буквально поставив Андрія на ноги. Сказав, організм молодий, справиться. Подружилися ми із сімєю лікаря: а в нього дочка двадцятирічна Маруся. Спершу Андрій на неї й дивитися не хотів:
Якась вона низенька й невиразна.
Синочку, приглянься до Марусі. Не з обличчя воду пʼють. У тебе ж уже була дружина з модельною зовнішністю Краще з радості воду пити, ніж з туги мед їсти.
Син забути Іру не міг, але й її зрада попекла душу. А Марусю він не помічав, хоча вона й без памяті закохалась, увесь час телефонувала, не відходила від нього.
Вирішили ми обєднати молодих. Разом поїхали на природу. Андрій ходив похмурий, ніщо його не радувало: ані тріск вогнища, ані духмяний шашлик, ані весела компанія. Марусю взагалі не помічав а вона лише мовчки ловила кожен його погляд
Казала чоловікові:
Марно ми це затіяли. Андрій досі думає про Ірину, вона й далі сидить у його серці.
Минуло місяці три-чотири. Дзвінок у двері на порозі Андрій. У руках у нього та сама злощасна орхідея:
Ось, мамо, приніс тобі залишки минулого щастя. Як хочеш так і роби з цим екзотичним квіткою. Мені вона більше не потрібна.
Я прийняла ту орхідею неохоче. Неначе вона винна в бідах мого сина. Сховала її подалі, навіть не поливала.
Але нещодавно зустріла сусідку:
Марічко, бачила твого Андрія з тією дівчиною-Маруся. А колишня невістка була гарніша, сказала вона.
Я не повірила невже син з Марусею зустрічається?
Прошу любити та жалувати, ми з Марусею вже чоловік і дружина, Андрій ніжно тримав за руку свою тендітну молоду дружину.
Ми з чоловіком перезирнулися:
Як так? А весілля? А гості?
Нам ці розваги ні до чого. Пройшли вже своє Тихенько розписалися в РАЦСі. Отець Сильвестр нас обвінчав. Ми тепер із Марусею разом назавжди.
Відвела сина вбік:
Андрію, ти ж її по-справжньому полюбив? Ти не образиш Марусю? Чи, може, ти це на зло Ірі?
Ні, мамо, я не мщуся. Ту жінку я вже пережив, і навіть по імені перестав її називати. А щодо Марусі її світ і мій як дві краплі води.
Отака от історія, Олено.
Марія виговорилася до останнього.
Після тієї щирої розмови ми з подругою не бачилися два роки. Побут, турботи закрутили
Та орхідея ожила, розквітла буйно. Квіти справді вміють дякувати за турботу
Зустрілися з Марією у пологовому будинку:
Привіт, подруго! Ти тут що робиш?
Марусю виписують, вона народила двійню, Марія щасливо всміхається.
Неподалік стояли Андрій із батьком Марії, тримаючи великий букет червоних троянд.
На порозі з’явилась стомлена, але щаслива Маруся, за нею медсестра дбайливо несла два живих сверточки, ще й донька з моєю новонародженою онукою слідом.
Іра благала Андрія пробачити її за жіночу слабкість і почати все спочатку
Чашку можна склеїти, але пити з неї вже не вийдеЯ поглянула на Марусю, яка вперше несміливо, а тепер з усмішкою мудрої жінки тримала немовлят. У її очах світилася та сама любов, про яку розповідала колись Марія. Андрій торкнувся плеча дружини і схилився до малечі його рух був обережний, сповнений трепету й, здається, невидимої вдячності.
Марія зрушила до мене ближче й прошепотіла:
Знаєш, Олено, я тепер уже впевнена: не квіти приносять нещастя, а лише ми самі, коли не віримо в другий шанс.
І тут я зрозуміла хіба орхідея винна? Вона просто цвіте для тих, хто готовий дарувати їй любов. Як і люди розквітають у родині, що береже тепло й прощає помилки. Я подумки подякувала долі, що цей ніжний цвіт, як і людське серце, здатний оживати знову й знов варто лише не зраджувати надії.
А коли маленькі згорточки тихенько захувалися в обіймах молодих батьків, Марія винесла з сумки подарунок яскраву орхідею в новім горщику.
Нехай це буде символом нашої нової сімї, сказала вона, простягаючи квітку Марусі.
Всі ми засміялися легко, щиро. І того ранку у відділенні, поміж квітів і дитячого плачу, ніби розквітла ще одна орхідея любов, яка знайшла свій дім.
