Мамо, ти тільки не хвилюйся, але з Нового року у нас із тобою можуть виникнути труднощі ну, скажімо так, матеріального характеру. Але я думаю, не пропадемо, з голоду не помремо.
Доню, не муляй, ти ж знаєш, я не люблю довгих розмов.
Знаю, мамо. Коротко: я звільнилася з роботи. Ось так.
Як це? Тебе змусили чи сама?
Сама. Я звикла вирішувати все самостійно.
Знаю, вся в батька. Уявляю, що б він нам зараз сказав, якби був живий.
Мамо, дивись, які гарні снігурі на гілці біля нашого вікна А тато би сказав, що не місце прикрашає людину.
Я так раділа за тебе, доню, пишалася тобою: така посада, зарплата, статус. Начальниця міського управління культури. По телевізору показували не раз. Люди до тебе ставилися, як до цариці, слухались і поважали. Ти ж у мене гарна й струнка, стильна.
Мамо, ну годі… Краса нікуди не дінеться, вона зі мною.
Розкажи, що трапилось? Чого така несподівана зміна? Відійди від вікна, сядь поряд, застудишся.
Розумієш, мамо, різні в мене уявлення про життя з керівництвом. Для них важливі лише звіти, а про людей згадують тільки з трибуни на святах. Я так не хочу. Як при розлученні кажуть: не зійшлися характерами.
Де ж немає отих звітів? На будь-якій роботі вони є. А ти що, тепер в усі ці зимові міські події ходити не будеш?
Я піду, мамо. Готувалися всією командою. Просто буду глядачкою, так навіть цікавіше.
Оце вже цікаво: начальниця культури просто стоїть біля новорічної ялинки. Може, візьмеш мене із собою для підтримки?
Я думала, тобі ті ялинки в садочку набили оскому: для кожної групи, дітей працівників, самих працівників, для філії
Для дитбудинку ще забула! Лелюсю, і в нас свої показники, охоплення дітей культурними заходами. Зауваж, Лельо саме культурними! Але на твою сімейну ялинку в Центральний міський парк я б сходила. Все ж ти організовуєш для сімей, а сама без сімї А тепер і без роботи. Лель! Тобі ж майже сорок! Все за своїм Павлусем тужиш? Павло Перший! Він же й останній! Так і не поїхав із нашого міста. А все мріяв у Відні грати в опері! Теж мені саксофоніст!
Саксофоніст, мамо. Адольф Сакс, бельгійський майстер, придумав цей інструмент майже двісті років тому.
І це ти мені, музичній керівниці, нагадуєш? Ну, Лелько! Того твого саксофоніста я пробачити не можу, заморочив тобі голову, ні про кого не думаєш, нікого не пускаєш у своє життя. Ти старієш, Лелько, моя царице. Мама витирає сльозу з щоки. Цариця вже без трону! Старіюча, незаміжня Що б батько зараз сказав?
Батько би сказав: Жінка, як вино з роками лише благороднішає. І не плач, мамцю. Все буде добре.
Так, любив він жінок.
Але понад усе тебе, мамцю. Останньої миті руку не відпускав, все пестив кожен пальчик Я це бачила в лікарні.
Знаю, Лелько Я жалію тільки, що мало говорила йому про свою любов. Наче вона була чимось, що й так зрозуміло.
Мамо, він завжди відчував твою любов, а коли ти співала для нього, не міг відвести погляду.
Мама заспівала, стряхуючи сльозу:
А сніг іде, а сніг іде
І все навколо чогось чекає.
Під цей сніг, під тихий сніг
Хочу сказати при всіх:
Мій найрідніший чоловік,
Поглянь на цей білий сніг,
Він чистий, як те, про що мовчу,
Про що сказати хочу
Мамо, ця пісня аж пронизує Я мрію, щоб на моє день народження, в кінці квітня, раптом ішов сніг, і щоб хтось для мене так співав
Донечко, а що з роботою? В тебе ж талант! Де далі будеш працювати?
Піду кондукторкою, мамо.
Ну що ти таке вигадуєш? Може, поговорити з Ніною з тридцять шостої, у неї всюди знайомства і у податковій, і в міській адміністрації, і у соцзахисті.
Мамо, я справді вирішила стати кондукторкою. Їздиш ти в автобусах?
Рідко, але їжджу.
І як тобі наші кондуктори?
Та що вже там Ні естетики, ні культури. Вдягають три светри, зверху куртку, підбори чи сандалі на шкарпетки й кричать: Передаємо за проїзд! Проходимо в середину! Знову: Передаємо! І так по колу.
Забавно в тебе виходить! Інтонація наче справжня. Мамо, памятаєш, як батько якось прийшов з роботи напідпитку й анекдот розказав саме про проїзд? Він тоді був дуже веселий, розповів анекдот про автобус. Я його й досі памятаю.
А я вже й не згадаю, що то був за анекдот?
Входить у автобус добре підвипивший чоловік, гойдається, ледве тримається за поручень. Підходить кондукторка й суворо: Чоловік, за проїзд! А він зображає пальцями чарку й каже: О! За проїзд!
Ох, Лелько, дала б я зараз випити батькові та хоч би які анекдоти оповідав, аби живий був.
Мамо, він завжди з нами Я його слова часто повторюю: Все у ваших головах, дівчата. Змініть платівку і життя заграє вам не реквієм, а навіть веселу коломийку чи, хочете, сучасний шлягер!
Лель, чого ж ти Павлусеві платівку не змінила? Крутить своє: не подобалось, бач, що ти цариця, а він лише придворний музикант. Прямо як у фільмі «Київ радості не дає». Тільки у фільмі щасливий фінал! Так, але справа зараз не про нього. Доню, ти куди працювати зібралась?
Кондукторкою на автобусі, мамо. Після свят виходжу на маршрут.
Ну ти даєш Ти завжди була трішки з особливинкою, але щоб до такої міри кондукторкою! Весь Київ тебе знає, ти ж із телеекранів не сходила. А зараз кондуктор? Такого навіть батько не вигадав би!
Я дотримуюся батькових настанов. Памятаєш ту листівку на вісімнадцятиріччя? Памятай: ніхто не вирішить нічого замість тебе. Ти маєш сама брати життя у власні руки, інакше життя просто постукає у двері, а тебе вдома не буде ти завжди десь в іншому місці.
Що це за виклик суспільству?! Їздити у міському автобусі?!
Це виклик собі! Мій культурний начальник сказав, що мені час зняти корону, приземлитися, жити простіше, бо наче від людей відірвалася. Забув, що перед Новим роком я їздила маршрутками й тролейбусами, бо водій у мене ногу зламав.
Боже, ти в культурі на таких посадах працювала!!! Прикро й дивно.
Так, іду окультурювати пасажирів та водіїв громадського транспорту!
Мама прилягла на диван, потираючи скроні.
Оце ти мене здивувала Одним новорічним культурним ударом.
Один мудрець казав: якщо б Бог час від часу не кладав нас на лопатки, ми б і не подивилися вгору, на небо Мамо, глянь у вікно сонечко зимове засяяло, снігурі, синиці біля годівнички І сніг лапатий пішов
Леля заспівала: «А сніг іде, а сніг іде. І все навколо чогось чекає»
Наша Лелько трохи не від світу цього У кондуктора зарплата у кілька разів менша, ніж ти мала. Як же не погодитись на допомогу спонсора Володимира Семеновича з другого поверху?
Мамо, він порядний чоловік. Полковник у відставці, вдівець, серйозний, щедрий. Я розумію батькові не зрівнятися! Але серце його памятає, хоч і десять років вже, як немає тата, мамо
Ольго! Мова не про мене, а про тебе. Тобі ж стане нудно на цій роботі! Жодної творчості! Щоправда, батько казав, навіть якщо двірником будеш щось вигадаєш. Може, хоч до Львова на тиждень поїдеш відпочинеш трохи, подумай, бо обовязково маєш компенсацію отримаєш.
А давай краще разом у Трускавець, мамо?
У Лелі задзвонив телефон. Мама прислухалася:
Так, 4 січня виходжу на маршрут. Мої документи вже у відділі кадрів перевізника. Дякую.
Мамо, вибачай, і Нью-Йорк, і Трускавець скасовуються!
*******
Автобус 7 завершив перший рейс через усе місто аж на східну околицю. Маршрут популярний завжди повно пасажирів. Кінцева.
Демидовичу, можна мені скористатися вашим мікрофоном? Ну, як екскурсовод!
Ой, знову придумала, голубонько? Автобус ти вже прикрасила й мішурою, і кульками новорічними. Оголошення кольорові наді мною оновила. Афоризми на видному місці для пасажирів клеїш щодня. Що сьогоднішній?
Чудово подорожувати обраною власноруч дорогою!
Оригінально, Олю Геннадіївно. Мені пощастило на старості з такою кондукторкою! Хоч мій напарник Савелій ніяк звикнути до вас не може каже, навіть дивитися боїться. От коли ви йому нову теку для документів із тризубом подарували, то сказав: Починається нова епоха! і своїй дружині дві футболки через Rozetka із державними символами замовив! Таких, як ви, тут іще не було.
Демидовичу, ви справжній наш Аристотель! От так пожартували, а яка глибина.
Оля цитує Філософію наших водіїв:
Говоріть по телефону або цікаво, або тихо! водій 1 Демян Демидович.
Якщо не поступитесь місцем бабусі, це зроблю я Ілля Савелійович.
Ото вже життєва мудрість!
А ми й тебе цитуємо, голубко! Все в наших головах: змініть платівку і отримаєте веселу пісеньку!
Так тато казав
А що ж у минулому часі? Він, значить?
Загинув. Був будівельником, будував доми, школи, мости. Травма на будівництві. Не врятували
Співчуваю, голубонько. Доля така. Мати жива?
Жива. В дитсадку музичним керівником. А взагалі, що хочу: щоб у салоні музика лунала є ж настрій! Я б і в мікрофон могла декілька слів сказати, а потім включити якусь гарну композицію.
Я не знаю Пасажири різні. Комусь голосно, комусь тихо
Я, Демидовичу, вже бачила інструкції жодної заборони на музику в міському автобусі нема. Просто гучність має бути комфортною. Музика, як казав Аристотель, додає настрою! Я підбиратиму гарну, етнічну, ту, що сподобається. Ще в мікрофон говоритиму свята, про театри, відпочинок не в годину-пік! А зараз, можна мікрофон?
Автобус рушив, зайшли пасажири, зайняли місця й поїхали з вулиці Лісової до центру.
Оля знову біля водія, взяла старенький мікрофон і виразно сказала:
Шановні пасажири! Їдемо найдовшим і найпопулярнішим маршрутом нашого міста від Лісового мікрорайону, де свіже повітря й гарний ліс, до центру, де зупинка Світла, і справді найсвітліша новорічні вогники, сніг, гірлянди на міських фасадах. У нас чудове місто, святкуючи новорічні та різдвяні дні ви можете відвідати ярмарок у центрі, подивитися в театрі ляльок казку, або не доїжджаючи до Центру, вийти біля унікального скансену. А на головну сімейну ялинку в Центральному міському парку запрошуємо усіх. Гарної вам поїздки і святкового відпочинку!
Оля віддає мікрофон, але тут молодий пасажир запитує:
А що, в кінотеатрі Мир іде?
До Миру нашим автобусом не доїдете, але можна пересідати в центрі на 1 ще на десять зупинок. В Мирі сьогодні лише одна зала показують комедію Ялинки-15. А краще сходити в Зоряний на нашому маршруті! Там три фільми: і Ялинки 15, і казка для дорослих про Іллю Муромця, і мелодрама Новорічна посилка.
Водій зашепотів:
Ми з дружиною на сімейну ялинку підемо. Там, мабуть, лотерея і глінтвейн буде?
Буде!
Чую, не заспокоїшся на цьому! Ще щось вигадаєш!
Мрію, щоб у свята в автобусі співало тріо Світанок, а на день народження Висоцького Іван з гітарою. А на Масницю баяніст. А що, Демидовичу?
Оля зідзвонилася з мамою:
Мам, я працюю у дві зміни, вибач, на свято не зможу піти. Їдьте з Володимиром Семеновичем. Будь певна, все буде добре! Ми вже вирушаємо!
У подальших рейсах Оля розповідала суто про культурні цікавинки міста, з гумором і повагою до пасажирів ніхто не скаржився, а навпаки, питали й рекомендували іншим сісти саме на сімку.
***
Минає три місяці. Все місто вже знає про кондуктора-царицю.
Ольго Геннадіївно, викликає керівник підприємства, Андрій Сергійович. Ви не туди потрапили. Ваша робота обілечувати! А ви пасажирів розважаєте, проводите пісенні міні-концерти, якісь оголошення… Скоро жалітися почнуть!
Шановний Андрію Сергійовичу! Дякую, що у простого кондуктора є така співбесіда. Особлива подяка вашим водіям Демидовичу і Савелійовичу, справжнім професіоналам. А мої міні-екскурсії та міні-концертики це інноваційний проєкт. Пасажирів більше, оплата зросла! І комфорт, і культура.
Андрій Сергійович спочатку сердиться, потім ніяковіє, крутиться:
Ну, пасажири різні Декому це дратує. Ваша жива музика не передбачена!
Але і не заборонена! У ваших інструкціях написано: Кондуктор забезпечує не лише продаж квитків, а й комфорт пасажирів.
Зручно, так. Але колеги на вас нарікають.
Нікого не знаю, працюю у дві зміни.
Оператори проїхали з вами шоковані: ви ні до кого не підходите, сидите, як цариця, виділяєтесь дивакуватістю. Але ж ваша справа обілечувати, а не співати чи екскурсії влаштовувати!
Оля, мало не вголос, наспівує собі: Поки не пізно, кондукторе, натисни на гальма Дивиться на начальника:
За інструкцією, кондуктор не зобовязаний вимагати грошей лише продати квиток при потребі. У нашому автобусі всі заходять у передні двері, тут і царствую оплата одразу. Багато пасажирів передають гроші або банківські картки, і я по мікрофону кажу: Не бійтеся, в салоні камера, карта повернеться власнику, усе під контролем!
Але камер немає! Ви придумуєте!?
Мрію Але камера не зашкодила б! Стандарт для громадського транспорту.
Ви й правда не ходите салоном?
Чому, іноді допоможу пенсіонерці чи мамі з візочком; дитині серветку дати, перевязку. А так Магомет іде до гори. А хто зайцем пройде, тим цікаво: хто ж та цариця? Підходять, знайомляться й оплачують.
А ви самі любите наше місто? Давно живете? Про вас у соцмережах мало.
Я повернулась нещодавно. Усе тут змінилося. Хочу, щоб містяни знали зміни, події, де відпочити. Не гід я екскурсовода, радше навігатор культурний. Вам би радила піти у драмтеатр на Розлучення по-чоловічому для настрою.
Ольго Геннадіївно, у мене нарада. А якщо запросите мене в театр не відмовлюсь…
********
Проєкт Кондуктор-цариця живе вже і в лютому, і березні. Оля премію отримала до Восьмого березня, і керівнику на 23 лютого подарувала два квитки в театр. А сама не пішла працювала у дві зміни. Колеги крутять пальцем біля скроні цариця автобуса дивакувата, ще й зарплатню малу терпить, щось вигадує Шепочуть, нібито в цариці купа спонсорів, ось і дозволяє собі розкошувати. А ніхто й не знає: спонсор лише один, полковник Володимир Семенович із другого поверху, щиро закоханий в її маму.
********
28 квітня. Субота. День народження Олі. Мама радила взяти вихідний, але Оля працює на улюбленому маршруті, її чекають постійні пасажири. З ранку Леля йде до диспетчерської пішки, хоч прохолодно, думаючи, що щаслива навіть після втрати статусу і великої зарплати. І тут бачить з неба летять білі сніжинки, вкривають їй зачіску. Нарешті! В дитинстві мріяла про сніг у квітні! Сніжинки швидко тануть, але у їхньому повільному польоті магія і диво. З чудовим настроєм Леля входить в автобус, водії прикрасили салон паперовими сніжинками. Савелій вручає коробку цукерок і новенький мікрофон зі словами: «У нашої цариці все має бути найгарніше!» Вона дарує їм бальзам для здоров’я та книжку «Моя Україна».
У святковий вихідний людей небагато. Та ось у центрі заходить чоловік, від погляду якого Лелю пронизує струмом це він, її Павло, єдиний. Над головою у нього футляр із саксофоном; платити не може. Леля, втрачаючи звичну стриманість, вигукує на весь салон: «Передаємо за проїзд, у салоні діє відеоспостереження, проходимо далі!» Вона зіскакує з місця й ховається на задній площадці. Раптом справжня жива музика. Романтичний саксофон Павла наповнює салон й душу цариці мелодією А сніг іде, а сніг іде
Павло розглядає салон, помічає її, усміхається й підморгує. Леля робить вигляд, що шарить у касі, але серце гупає, мов на концерті екстремальної музики. Павло розстібує футляр, дістає саксофон, і раптом на цілий автобус лунає знайома мелодія ніжна, тепла, ніби сама весна співає крізь срібло. Це саме та пісня, яку співала мама: «А сніг іде, а сніг іде» Пасажири завмирають, хтось витягає телефон, хтось просто сяє посмішкою навіть похмурий Демидович підтанцьовує плечима. Оля не витримує, підходить до середини салону, і голосно, впевнено, додає до мелодії слова:
Мій найрідніший чоловік, поглянь на цей білий сніг
Павло підхоплює саксофоном, музика і голос зливаються, салон перетворюється на маленький театр. Старенька вяне зворушеною посмішкою. Мама телефонує мабуть, щойно побачила, як сніг у квітні засипає вулицю, і питає: «Лель, ти щаслива?» А вона кидає погляд на Павла, на усміхнених пасажирів, на сніг і музичний автобус, і відповідає:
Я там, де мій дім, мамо. Я щаслива.
Павло обережно притуляється ближче, і в його очах не докір, не минуле, а довгоочікувана весна на снігу. Пасажири аплодують, автобус зупиняється на сонячній зупинці «Світла», і Леля відчуває: жодна корона, жоден статус не зрівняється з цією свободою співати, кохати, бути собою.
Автобус рушає далі, а за вікном, над квітневим світанком, кружляють справжні, хоч і несезонні сніжинки. І Оля, цариця власної долі, усміхається новому дню, що починається з музики та дива просто тут, на маршруті 7, у місті, де щастя може сісти поруч і заспівати разом із тобою.
Салон знову наповнює сміх, а Леля вперше за довгий час не квапиться прощатися з казкою. Бо казка триває, доки ти їй дозволяєш.
