Душею приміряй, розумом провір
Ой, дівчата, моя свекруха зовсім вже з глузду зїхала! Вчора прийшла до нас зі своєю каструлькою борщу! Ви лише уявіть! Мій борщ їй не подобається, бо її син з малечку звик до її смаку! Софія відсунула чашку з кавою і підсунула келих Ну скажіть мені, звідки беруться такі тітки? Невже ми такими ж виростемо? Якщо справді так, краще мене до Карпат відправте і дороги назад не показуйте!
Софко, не гарячкуй, Ліза лагідно потріпала її по руці. Може, у неї період такий, або просто нудьгує. Ти ж у неї одна єдина радість син. Чим їй ще займатися, як не турбуватися про нього? Борщ це ще квіточки. Дякую скажи, та ще й раз проси. Тобі ж менше готувати!
Ой, Лізо, так вона ще й жити до нас може захотіти! Вистачає й того, що зараз творить. Памятаєш той комплект, що я купувала перед Новим Роком?
Подаруночок?
Ага. Викинула!
Та як це? Ліза ледь не пролила чай, коли проходила повз столик.
Каже, шкідливе для здоровя, труси не такі. Софія нервово засміялась. Я навіть не стала казати, скільки той комплект коштував. Бо точно б злість її на місці прикінчила
От недобрив тебе! Про твоє здоровя турбується тобі все не так! Ліза розсміялась, але одразу серйознішала:
А чого вона твої речі взагалі перебирає?
Ой, спитай у неї самá! Софка кинула серветку на стіл і почала витирати калюжу. Ну дивись, що я роблю! Потім не відстираються!
Заспокойся! до цієї пори мовчазна Оля відібрала у Софії серветку й посунула їй чашку. Ти якась дуже знервована стала. Так не можна.
Як тут не нервуватись? Дівчата, поки ми з чоловіком квартиру орендували життю раділа! Свекруха не приходила, могла хоч цілий день по дому ходити, про замовлення думати, ніхто не заважав. А тепер купили свою, і що? Відчуваю себе амебою під мікроскопом. Вона приходить, коли заманеться, що хоче, те й робить, бо типу допомогла з першим внеском і все, тепер я їй зобовязана. Справжнє кріпацтво зітхнула Софійка і ледь не розплакалась.
Замки б поміняла.
Не вийде. Чоловік їй все одно віддасть ключі, бо то ж мама. Маю розлучатися чи що?
Ну ти й придумала! Через таку дрібницю! Софійко, ти ж сильна жінка, ти ж у школі була головною босинею! Куди все ділося?
Згоріло на багатті ілюзій Софія перехилила келих і посміхнулась. Та годі! Треба зібратися і вирішити все раз і назавжди. Бо скоро мене й власна дитина боятись буде питає, чого я така зла. Що йому, правду казати бабуся до гріха довела?
Не треба так! засміялась Ліза. А я собі сироту пошукаю щоб борщ для нього лише я варила. Все, давайте по чомусь солоденькому, бо нерви треба лікувати смаколиками.
Ну давай, Софія витерла кутики очей і посміхнулась. Хочете покажу, який торт я на останнє весілля спекла? Сама здивувалася!
Всі троє схилились над телефоном Софії і тільки охнули:
Тю, ну й красота!
Софко, як ти так придумала? Як воно тримається? У житті такого не бачила!
Фірмовий секрет! Син допомагав, конструктор будував я піддивилася. Шість замовлень уже маю на наступні два місяці, лише не знаю, як усе встигати.
А свекруху з внуком залиш хай бавиться!
Ідеальна ти, Лізо, наївна. Для неї то нецікаво, одразу починає скаржитись, що все болить.
Відправ з чоловіком і дитиною до неї в гості!
Рука Софії завмерла з чашкою.
Олю! Ти просто геній! І їм розвага, і нам спокій. Син борщ поїсть, бабуся буде щаслива. Головне Ярику цукерку дати хай трішки бабусю “в тонусі” тримає.
Подруги розсміялися вони добре знали, що після цукерок Ярик стає справжнім бешкетником, тож на всіх святкуваннях Софія стежила, щоб із солодким не переборщити.
Олю, як у тебе справи? Ліза обернулася. Твоя свекруха не пиляє тебе?
Та коли б вона встигла? Оля посміхнулась і скуштувала безе. А хто так засолодив?
Іди, навчи їх! Ліза розсміялася, глянувши, як серйозно замислилася Оля. Чому ти задумалась?
Слухаю вас і розумію, що у мене все якось інакше. Мабуть, пощастило з нормальною свекрухою.
Оля згадала свій день весілля і слова майбутньої свекрухи, Марії Володимирівни:
Олю, я не гривня і не вареник, щоб усім подобатися. Ти мене ще не знаєш, а я своєрідна. Для мене головне щастя мого сина. Він вибрав тебе не просто так. А решта час покаже. Радити не буду, дорослі ж уже, а допомогти завжди готова.
Такі слова збили Олю з пантелику не часто люди про себе так відверто говорять. Оля познайомилась із Сашком на весіллі у друзів. Поки всі дівчата ловили букет, вона стояла осторонь. До неї підійшов не дуже високий, кремезний хлопець. На підборах вона була майже з нього ростом.
А чого ви не ловите? Не хочете заміж?
Не хочу.
Усі ж дівчата ніби мріють про шлюб.
Більшість не про штамп мріє, а хотіла б любити та щоб їх любили.
Бо ви на шпильках не вмієте стрибати?
Точно, Оля засміялась.
Поговорили вони цілий вечір, Сашко провів її додому, поцілував руку і випрохав номер телефону.
Оля тоді всю ніч не могла заснути та думала, що б сказала на це її бабуся.
Вона б глянула і сказала: Нарешті! посміхнулась собі Оля, згадуючи бабусин прищур і лагідну посмішку.
Серафима Степанівна виростила онуку сама, бо мами практично не було поїхала на заробітки, листувалась кілька років, а тоді просто зникла. Були й подаруночки, і кілька гривень переказала, а потім тиша. Лист зізнання про нову сімю Олина мама написала аж через три роки. За цей час Оля зрозуміла: родина це лише бабуся. У підліткові роки зі злої образи вона часто ображала єдину людину, яка її любила. І хоч не хочеться згадувати той час, головне памятала: вдома її завжди чекала тарілка борщу і бабусині руки, які погладять по волоссю і відпустять.
Коли Олі було п’ятнадцять, бабуся тяжко захворіла. Для дівчини життя перевернулося: замість розваг лікарні, навчання і догляд. Триматися допомагали лише слова Серафими:
Ти тепер сама за себе, внучко. Вчись, щоб я могла піти спокійно.
Бабця боролася довше, ніж казали лікарі, й пішла, коли Оля вже навчалася в університеті.
Мама приїхала на похорон лише через два місяці:
Не могла дітей залишити
Обурювалася, що квартира та клаптик городу лише Олі.
Треба ділити, доню.
Оля зривалась у сльози й крик вилила усе, що накопичила за роки. Мама, вислухала і мовчки поїхала, щоб брати участь у житті Олі більше ніколи.
Витримала Оля завдяки друзям Софії і Лізі. Ліза, дочка великого власника меблевого цеху, допомогла влаштуватися на роботу. Ліза по життю успішна, але в сердечних справах невезуча:
Ну чого всі класні чоловіки десь пропадають? Я б знайшла, і полюбила б по самі вуха!
І ти б його загладила любовю! сміялись дівчата.
Вони виросли разом: Ліза з повної родини, Софія з мамою, яка часом останню скибку хліба ділила, і Оля. Софія часто лишалася у Олі, Ліза пригощалась у Серафими її фірмовим пиріжками. Коли настав час, і мама Олі хотіла оскаржити заповіт, Ліза переконала відступити.
Оля з Сашком зустрічалася два роки до весілля. Весільний букет піймала Ліза й тут же підхопила під руку друга Саші, Максима.
Через місяць Ліза його кинула і різко сказала: Не моє!
Максим у домі Олі зявлявся частенько, і щоразу Ліза трималась осторонь.
Обережна будь із цим добрячком. Від нього віє якоюсь підступністю.
Оля не могла зрозуміти Максим завжди нісся допомогти, жартував, а свекрушці при зустрічах постійно Олю нахвалював.
Минув рік, потім другий і Оля дізналася, що вагітна. Радість! Вони готувалися вже до ЕКО Саші ставили майже нульовий шанс на дитину. Та доля пожартувала: тест позитивний!
Це диво, Сашо! ревіла Оля, не соромлячись Марії, яка саме прийшла привітати сина з днем народження. Оце тобі мій подарунок.
Найкращий! Сашко обіймав дружину, але дивився на маму, яка лише хитала головою.
Тієї ж ночі по дорозі додому у машині питав:
Що не так, мамо?
Не знаю, якось неочікувано
Ти хочеш сказати
Довіряєш їй?
Мамо, досить! різко обірвав, повністю! Щоб я більше не чув такого!
Марія тільки задумливо глянула у вікно.
Народився Ярик. Оля поринула з головою у материнство. Марія не настирювалась, але завжди допомагала, якщо просили.
Олю! Проснись вже! Ліза махала перед обличчям Олі, що зовсім поринула в думки. Все добре?
Та задумалась. Дівчата, не сушім собі голову поганим. Лізо, як там у тебе кавалери?
Оля поглянула на годинник вже дві години, а Марія жодного разу не подзвонила, спитати, коли Оля буде вдома. І справді золота жінка. І Марія сама настояла, щоб Оля зустрілась із подругами.
Іди, розважся, не кисни. Я з Яриком посиджу.
Дякую, Оля і досі не знала, як себе за це віддячити. Відносини рівні, спокійні, але завжди відчувала якийсь камінчик між ними маленький, але гострий.
Слухала, як Ліза регоче, розповідаючи про чергового прихильника, а Оля чомусь не знаходила собі місця. Все ж таки щось турбує…
Дзвінок пролунав зненацька Оля ледь не перекинула келих.
Олю голос свекрухи був таким глухим, що Оля спочатку не впізнала. Олю
Далі як в тумані: дівчата приводили до тями водою, викликали таксі, Ліза телефонувала у лікарню, Софія напувала кавою
Вдома Марія, раптом постаріла на десяток літ, тихо сказала Лізі:
Ярика візьми, а мені страшно
Сашко потрапив у аварію: їхав, не помітив відкритий люк, машину занесло просто під фуру.
Оля поринула у біль то плакала, то мила-скребла дім, аби зайняти думки. Просила Марію переїхати до них, та відмовилася:
Не можу Речі, його кімната мені здається, він ось-ось увійде і попросить млинців на сніданок.
У мене ніколи не просив
Значить, у нас у кожної має бути щось своє? Марія посміхнулась. Його гостювати до мене не змушували сам хотів вареники пробувати.
Ярик бігав між мамою і бабусею, не розумів, чому всі якісь сумні і де подівся тато.
Оля почала частіше просити Марію сидіти з онуком бачила, як Марія оживає поряд із Яриком. Минуло півроку, й наближався Новий рік вони хотіли вперше поїхати на свята в Карпати.
Я буду підкоряти схили, а ти зліпити з Яриком сніговика.
Ти спершу навчися на лижах стояти! жартувала Оля.
А тепер ті квитки вирішила здати, але Марія наполягла:
А якщо не скасовувати? Поїдемо разом: ти, я і Ярик. Нам усім важливо змінити обстановку.
У горах зустріли дощі й сірість, але одного дня прогулялись до озера. Хмуро, мокро Ярик стрибає, а Марія стоїть і дивиться на хвилі.
Як суворо і сильно, каже, і Оля не витримала обійняла її за плечі. Вперше відчула таку близькість з цією жінкою.
Добре, що ви у мене залишились
Залишились?
Майже втратила вас після Сашка.
Я не розумію
Максим Марія ніби вперше зізнається, після похорону прийшов до мене і сказав, що Ярик не Сашків син. Мовляв, ти вдалася до іншого”
Оля аж закам’яніла.
І ви йому повірили? тихо сказала вона.
Було місце сумніву. Але була б я тут, біля вас, якби повірила?! Сашко вірив тобі безумовно і я вирішила не піддаватись брехні.
Чому Максиму це було треба?
Не знаю, Олю. Може, заздрість, може, біда у нього самого, але не дамо зло перемогти. Головне, що ти мені ближча стала за рідну доньку. Якщо дозволиш, я буду поруч.
Не треба нічого просити. Ми вже родина. Як казала моя бабця: яка це сімя, якщо не пліч-о-пліч стояти.
Не хочу бути для вас… “пустим звуком”. Марія взяла Ярика за руку. Холодно, ходімо. Розкажеш мені про свою бабусю, Олю.
Весь залишок відпустки проговорили разом. Ярик обіцмухував то одну, то іншу, вони згадували Сашка, мріяли про майбутнє
Через півроку, збираючись на весілля Лізи, Оля дістала давно забуті туфлі й посміялася:
Це ж справжня китайська тортура!
Тримайся, краса вимагає жертв! підморгнула Марія.
В балетках я теж непогано виглядаю!
Плаття ж довге зачіпиш підлогу!
Ярик тримав букет, а Оля поспішала, аби Ліза не образилась за спізнення.
Весілля у Лізи було пишне й захоплене. Всі поспіхом готувалися, приймали подарунки, нарешті всі сіли і Оля, як подружка нареченої, підійшла до Софії, котра з животиком чаклувала біля торта.
Все нормально?
Та краще всіх. Зі свекрухою вже помирилась. А то Ліза лишилась би без торта.
А що не так із тортом?
Мазнувся трохи на дорозі, але я старалась три дні то шедевр!
Соня, це торт-діамант! Ліза вже підкралась.
Ти мене налякала, хрещена майбутня!
Ні, це мій день сьогодні розслабся і кайфуй!
Ех усміхнулась Соня.
А де твої, Оль?
В танці!
Ну як ти справляєшся?
Добре. Справжня у нас сімя.
Вже мамо називаєш?
Ще трохи соромлюсь.
Дарма! Якби у мене така свекруха була
Оля задумалась, глянула, як Марія танцює з Яриком, і подумала, що й справді правильніше за все буде сказати:
Мамо
Вимовила це уголос, відчула, як серце стислося й розправило крила, й нарешті впевнено повторила:
Мамо!
