11 березня 2024, м. Львів
Ще досі чую в голові її голос:
Остапе, ти що, з глузду зїхав? Що значить йдеш?
Все просто, кажу. Я йду. В мене давно є інша! Вона молодша від мене на 16 років! І вже вирішив, що з нею хочу бути!
Та вона ж тобі у дочки годиться!
Не перебільшуй. Їй вже двадцять.
Нахилився до Марії.
До того ж, у Катерини заможний батько. Житиму, як давно хотів! Нарешті куплю собі Шкоду. А ще вона, може, народить мені дитину а ти ж не змогла.
Кожне слово, яке вимовляв, Марію боляче ранило. Майже пятнадцять років разом Різне бувало, але завжди була повага інколи мені здавалося це найголовнішим у сімї.
Маріє, може б уже й поплакала для пристойності, а то якось мені ніяково
Вона гордо звела голову.
Навіщо? Я щаслива за тебе. Дай боже, хай бодай хтось із нас дійде до своєї мрії.
Та що ти мені пензлики свої згадуєш! Вічне твоє малювання ніби то заняття
А що, це хобі. Якби ти заробляв більше, я б і сама малювала частіше і заробляла на цьому.
Та годі тобі! Чим ще тобі займатися? Дітей ти мати так і не змогла. Працюй!
Я почав складати речі у валізу. Вона глянула на мене холодно:
Остапе, твоя нова пасія Вона ж працювати не буде. За які гроші збиратимешся жити? І ти до роботи руки рідко прикладаєш.
Це не твоя справа. Але для підняття настрою скажу: жити на свої ми недовго будемо. Її тато, коли дізнається про вагітність, золотом нас засипле! А далі якось буде.
Закрив валізу, грюкнув дверима й пішов, залишивши по собі гучне бурмотіння під носом. Марії завжди не подобалися гучні звуки. Зітхнувши, повернулася до вікна.
За вікном зупинилася червона Мазда молода дівчина вискочила, обійняла мене. Сусідки-бабусі на лавці відразу підняли галас, почали перешіптуватись. Яка ганьба!.. Не зміг навіть піти гідно.
І чомусь Марія в ту мить відчула полегшення. Останнім часом наш дім став сценічною виставою.
Я все рідше обирав нічліг у спільній квартирі. Вона це бачила, але сама не наважувалась завязати всі вузли, якими ми були звязані.
Підійшла до телефона.
Яринко, привіт, які плани на вечір? питає подругу.
Та нічого не розумію Ти що, сама на себе не схожа! Вилізла нарешті з депресії?
Та яка там депресія Нудьга. Може, підемо вечеряти? Є, до речі, хороший привід.
Ярина, мабуть, була шокована.
Ти все добре? Може, це ліки подіяли? Температури нема?
Яринко, не вигадуй!
Добре, я за! О 19.00 у Груші.
Марія усміхнулася: колись вона подружку і придушить за ці жарти, та це, схоже, частка їхньої дружби.
Схопила сумочку, вибігла з квартири, попрямувала у центр Львова.
Ярина вже чекала, дивилася на годинник Марія ніколи не запізнювалася, а зараз аж на пять хвилин. Коли зайшла Марія, подруга ледве не впустила каву.
Раніше у Марії завжди було довге волосся, зібране у вузол. Сьогодні ж коротка зачіска, колір медовий блонд. Нею тепер захоплювались всі у залі. Макіяж бездоганний, одяг легка строката сукня.
Маріє, ти чудово виглядаєш!
Подобається?
Та ти молодша років на десять! Тільки скажи чесно: це ти Остапа вигнала?
Ні, він сам пішов.
Обоє пирснули зі сміху.
Пізніше до них підійшов чоловік, років на пять старший, пригостив кавою.
Ну що, вже залицяльники! підморгнула Ярина.
Марія теж посміхнулась і запросила чоловіка до столу.
Він сказав, що його звати Ігор, був дотепний, розумний і приємний в спілкуванні. Після вечері Ігор запропонував провести Марію:
Можу іти додому й пішки, та не хочу сідати за кермо після келиха вина.
Я живу поряд, через два квартали, посміялась вона.
Вранці разом, не помітивши як, дійшли до дому Марії.
Маріє, я так і не спитав, що святкували? Може, день народження? Тоді треба подарунок.
Та ні. Просто чоловік вчора мене покинув.
Посміхнулась так, що Ігор не зміг не захопитися:
Ну Маріє Ви дивовижна!
Через три тижні зустрічі, Ярина спитала:
Як справи у вас з Ігорем?
Щаслива як ніколи. Вперше можу довіряти, не боюся нічого приховати.
Але щось не так?
Остап не заспокоїться на весілля запросив. Може, хоче побачити мою сльозу.
А ти візьми з собою Ігоря привітаємо, та й підемо!
На весіллі Остап дивився на Катерину.
Яка ж ти гарна Тато прийде?
От тобі й тато Усе повчає працювати рік жодної гривні не дав!
Остап обійняв Катерину.
Не хвилюйся, він прийде, куди дінеться. Донька ж заміж виходить!
Та весілля в кредит взяли, сподіваючись, що тепер, після весілля, гроші підуть рікою.
А твоя, думаєш, прийде? питає Катерина.
Уявляєш, так! Подзвонила вчора
Нащо?
Мабуть, хоче просити повернутись! О, люблю такі сцени!
Коли Марія пояснила Ігорю, чого хоче, він тільки посміявся.
О другій, так? Як Остапа звати? Олексій? здивувався. Знаю його. Давно знайомі!
Вони зайшли до ресторану, Марія гордо під руку з Ігорем. Ігор передав Катерині квіти, конверт:
Добре, що ти стала самостійною. А ми з мамою їдемо світом кататися! Передаю доньку в надійні руки!
Вийшли з ресторану. Хотілось сміятись, але я не знав, як Ігор зреагує. А він підморгнув і сказав:
Ну що, Маріє, доведеться тепер тобі виходити за мене!
Вона серйозно:
Коли треба значить, треба.
Обійнявшись, пішли до машини. Ігор уже дзвонив турагенту й замовляв квитки туди, де тепло і море.
Сьогодні я зрозумів: у житті головне не триматися за минуле, а відпускати й шукати своє щастя. Бо любов до себе і до життя це все, що у нас є.
