Соломіє, ти зайнята? запитала мама, зазирнувши до кімнати доньки.
Хвилинку, мамо. Я зараз допишу листа і допоможу, не відриваючись від екрана, відповіла Соломія.
Майонезу не вистачає на олівє. Не розрахувала. І кріп забула купити. Може, збігаєш у магазин, поки не зачинили?
Добре.
Перепрошую, що смикаю тебе. Ти вже зробила зачіску Мене ці свята зовсім закрутили, зітхнула мама.
Гаразд Соломія захлопнула ноутбук і звернулася до матері. Що ти казала?
Вона швидко взула чобітки, одягла кожушка, та шапку не стала надягати, щоб не зіпсувати зачіску. Магазин був у сусідньому будинку, швидко туди й назад не встигне замерзнути. Надворі тримався легенький морозець, сипав дрібний сніжок справжня чарівна новорічна казка.
У магазині майже нікого. Пробігали лише ті, хто в метушні щось забув докупити. Кріп залишився тільки впереміш із петрушкою й зеленою цибулею, сильно зів’ялий. Соломія хотіла зателефонувати мамі, порадитись, але згадала, що телефон лишився вдома. Трохи подумавши, таки взяла пучок зелени, схопила останню упаковку майонезу з майже порожньої полиці, швидко розплатилась на касі сорок гривень та вийшла надвір.
Не встигла Соломія відійти, як з-за рогу вигулькнула машина і засліпила фарами. Вона відсахнулась убік, та каблук чобота ковзнув по льодові, прикритому снігом. Нога підвернулась, і Соломія гепнулась на тротуар. Сумка відкотилась убік.
Вона намагалася підвестись, та щиколотка так запекла болем, що в очах виступили сльози. Навколо жодної душі, телефону немає. Що робити? Вона не почула, як позаду тихо зачинились дверцята авто.
Ви не вдарились? над нею схилився молодий чоловік. Встати зможете? Давайте, я допоможу, простягнув руку.
Та мабуть, ногу зламала через вас. Гасаєте тут на машинах, зробили з дороги ковзанку, захлипано, крізь сльози, процідила Соломія, ігноруючи його допомогу.
А хто ж на підборах уночі йде?
Йди вже, огризнулась Соломія, схлипуючи.
Збираєтесь тут сидіти до ранку? Ну гаразд. Я не кат на красивих дівчат. Де ви живете?
Отам, махнула рукою у бік сусіднього будинку.
Чоловік раптом зник. Але незабаром почувся звук мотора машина подала назад і стала поряд.
Я зараз вас підніму, не наступайте на хвору ногу. Раз, два, три, і поки Соломія опам’яталась, він уже обережно підняв її і поставив на ногу. Другою вона майже не торкалась землі.
Стоїте? мовив він, однією рукою підтримуючи Соломію, іншою відкриваючи дверцята. Тримайтесь за мене, сідайте.
Моя сумка! вигукнула Соломія, приземляючись у салон.
Чоловік озирнувся, підібрав сумку, кинув на заднє сидіння.
Біля під’їзду допоміг Соломії вийти і тут же підхопив її на руки. Ногою зачинив дверцята.
Перед входом до під’їзду він призупинився.
Ключі у сумці? Хтось удома?
Мама.
Тоді набирайте код, і покличте її відчинити.
Ліфта в їхньому будинку не було. Йому довелося нести Соломію на руках аж на третій поверх. Дівчина обхопила його шию руками; чула, як він важко дихає, і бачила, як струмки поту котяться по його скронях у тьмяному світлі під’їзду. «Так тобі й треба», подумки відзначила Соломія.
Далі сама, попросила перед квартирою.
Він лише глибше дихав. Раптом двері відчинились і на порозі з’явилась мама.
Соломіє? Що тут у вас?
Чоловік мовчки пройшов із Соломією, мати посунулась додати місце, він обережно опустив її і попросив стілець.
Мама принесла зі кухні стілець, Соломія всілася, витягнувши травмовану ногу. Чоловік присів перед нею навпочіпки.
Що відбувається? обурилась мама.
Чоловік не реагував. Однією рукою підтримуючи ногу, іншою хутко розстібнув блискавку на чобітку Соломія скрикнула.
Обережно, боляче ж!
Що ви з нею робите? майже водночас із нею вигукнула мама, жахаючись, як нога швидко набрякала і наливалась багряним кольором навіть крізь колготки.
Я викликаю швидку, сказала мама.
Це звичайний вивих. Я лікар. Принесіть лід, швидко, коротко кинув він.
Мама покірно принесла великий пакет із замороженим курчам.
Прикладіть до ноги, випростався чоловік і взявся за дверну ручку.
Ви йдете? сполохалася Соломія.
Збіжу до машини, у мене там еластичний бинт. Заодно сумку принесу, і зник.
Ти залишила сумку у нього в машині? Соломіє, хто це? Мама занепокоєно прикладала заморожене курча до щиколотки.
Соломія здригнулась від болю.
Він вискочив із-за рогу на машині я оступилась і впала. Приніс мене додому більше нічого не знаю.
А раптом шахрай? Зараз утече з твоєю сумкою там картка, гроші, ключі. Може, викликати поліцію поки він не зник? шепотіла мама.
Мам, яку поліцію? Хто хотів би пограбувати залишив би мене лежати біля магазину, а не заносив додому.
Може й так не впевнено погодилась мама.
В цей момент пролунав дзвінок у домофон.
Це він, мамо, відчини, попросила Соломія.
Чоловік зайшов, поставив сумку на тумбу.
Можете перевірити, чи все на місці, скинув куртку на підлогу, став на одне коліно.
Зараз буде боляче. Треба вправити вивих. Тримайтеся міцніше за сидіння стільця.
Обхопивши стопу, він обережно її зігнув. Соломія стиснула губи від болю.
Щось у вас горить, кинув чоловік мамі.
Тая кинулась на кухню.
В ту ж мить щиколотка боляче смикнула, і в очах потемніло. Потім стало легше.
Зараз відпустить, тихо мовив чоловік.
Мама вбігла, налякана й розгублена.
На плиті нічого не почала вона, та її перебили.
Я вправив. Кілька днів болітиме, не навантажуйте ногу. Обережно поставив ногу Соломії на підлогу, натягнув балоневу куртку.
Спасибі вам. Вибачте, що подумали бозна-що заговорила мама. Може, залишитесь до Нового року? До півночі менше двох годин, додому не встигнете. Все готово до вечері
Чоловік вагався.
Гаразд, якщо не заважаю.
Що ви! Навпаки. Допоможете шампанське відкоркувати.
Мамо! докірливо подивилась Соломія.
Що такого, усміхнулася мама. А ти, молодий чоловіче, заведи Соломію до кімнати, я якраз дістану мясо з духовки.
Підпираючись на його руку, Соломія на одній нозі добиралася до дивана. Було боляче, але триматися можна. Дивно, та їй було дуже приємно триматися за його бік і відчувати його теплу долоню.
Дякую, прошепотіла, сівши на диван.
Та нема за що. Тим більше, я ж винен у вашій біді, сказав він.
Не винен. Це ж я рвонула вбік А як вас звати?
Валентин. Давай на «ти»?
Давай. Ти справді лікар?
Хірург. Хотів швидко заскочити в магазин по щось зніяковіло сказав Валентин, сідаючи поруч.
Мабуть, дружина вже зачекалась
Вона пішла від мене півроку тому. Надоїло, що я весь час у лікарні. Навіть на свята викликають. Забрала доньку й подалася до своєї мами.
Я, певно, жахливо виглядаю, зніяковівши, бурмотіла Соломія.
Навпаки
Отак і зустріли новий рік вони втрьох. Як зустрінеш так мине й увесь рік.
Коли Валентин поїхав, ми з мамою вляглися спати, а я довго не могла заснути. Здавалось, ще відчуваю його дотик, згадую, як він ніс мене на руках. Досі тривожить. Хіба це забудеш?
Зранку вже могла ступити на ногу. Лиш новий набряк і тиснув бинт. Але ходити вдавалося.
Я не змогла приховати радості, коли Валентин знову завітав. Зняв бинт, подивився ногу, перев’язав.
Все добре. Можеш наступати?
Вчора ж домовились без «ви». Так, можу.
Чаю попю іншим разом, мені на зміну треба.
Ще побачимось? гаряче спитала я.
Валентин посміхнувся.
Через два місяці я перебралась до нього.
Він навіть не розлучений А якщо дружина повернеться? хитала головою мама, поки я пакувала валізи.
Не повернеться. У неї інший. Валентин сам сказав.
Не знаю Мені здається, ти квапиш події.
Той рік приніс справжнє щастя. Я, звісно, трошки ревнувала, коли Валентин їздив до доньки. Коли бачився з колишньою дружиною. Я бачила її фотографію красиву
Живучи з Валентином, я почала трохи розуміти й його колишню. Його часто викликали на роботу у вихідні й вночі. Поруч працюють молоді медсестри в такого важко не закохатися. Але коли він повертався додому я світилася щастям.
Минув рік. І попри все, це був дуже щасливий рік Валентин так і не оформив розлучення. Це єдине, що мене засмучувало. Мама постійно радили розставити все на місця, але я чекала.
Тридцять першого я готувала на кухні, у кімнаті мерехтіла вогнями красуня-ялинка, на ліжку лежала нова сукня. Я перевірила мясо в духовці, аж тут пролунав телефон. Валентин розмовляв, стоячи коло вікна.
Добре, зараз приїду, кинув він, обернувшись.
Знову викликають у лікарню? видихнула я.
Ні. Дзвонила колишня. Каже, доця плаче, без мене не хоче спати. Я швидко до неї й назад.
Валентино, до Нового року три години в мене затремтів голос.
Я встигну. Укладаю її й одразу до тебе. І подарунок якраз передам. Я недовго, поцілував у щоку та пішов.
Я намагалась не ревнувати, але погано виходило. Все приготувала, вдягла нову сукню. Годинник невблаганно наближався до півночі, а Валентин так і не повертався. Зателефонувати не наважилась раптом за кермом. Написала смс, відповіді не було.
Втомившись чекати, я сумно погасила свічки й подивилася на святково накритий, але порожній стіл. Як ніколи зрозуміла його колишню. А якщо мама мала рацію й дружина повернеться? А я дуже люблю Валентина.
Тривога краяла душу. Йти й чекати в тиші більше не могла. Я згадала про бабусю з першого поверху. Вона самотня, Валентин казав: заміж не була, дітей немає. Я ж зараз теж сама. В новорічну ніч так не має бути.
Я загорнула у два пластикові контейнери салат і шматок торта, взяла печиво і пішла вниз.
Бабуся не відразу відчинила. Я плутано пояснила, навіщо прийшла. Нарешті замок клацнув вона вийшла, приглядалась короткозорими очима.
Я принесла вам салат і торт. Сама готувала. Не відмовитеся?
Заходь, сказала старенька.
Вона була низенька, худорлява, зморщена часом. У кімнаті затишно і чисто, щоправда, ні ялинки, ні столу, лише приглушено бринів маленький телевізор.
Ось, поставила я контейнери.
Дякую Присідай. Я чайник увімкну.
За чаєм бабуся допитувалась:
Ти з Валентином Дмитровичем живеш?
Так.
Бабуся кивнула.
Його дружина була непривітна, ні з ким не здоровалась, тільки зі своїм жила. Ти не така. Знову, певно, викликали?
До донечки рушив.
Вона знову легенько кивнула.
Повернеться. Не хвилюйся. Він розумний і добрий чоловік.
Ви ж усе життя самі?
Та Можна було б дитину мати. Але не склалося. Була і в мене велика любов, подруга відбила
Як це?
Після школи пішла до медучилища в місто поїхала. А мій Федір у селі лишився. На Новий рік хотіла з ним бути, поїхала зразу після занять. Дорогою автобус зламався, колесо пробило. Уже темніє. Мобілок тоді й близько не було. Водій побіг у сусіднє село допомогу шукати, а ми в автобусі мерзли. До Нового року година.
Я вирішила йти пішки. Сніг, вітер, хурделиця. Пройшла вже чимало, назад до автобуса не поверталась молодість, серце повне пристрасті. Думала, автобус мене дожене. Так і зустріла Новий рік на дорозі.
Коли дісталась додому, обморозились обличчя й пальці. Чотири дні провалялася з гарячкою. А коли опритомніла подруга каже, Федір із нею, бо вона від нього вагітна.
Він намагався поговорити, а я ні в яку. Горда була, пішла в місто. Більше не бачила його. І забути не змогла. Потім дізналась: подруга збрехала про вагітність. Мій Федір запив та й замерз узимку біля свого дому. Хороший був хлопець старенька витерла сльози.
З так і одна лишилась. Його одного любила. Мовчати й гордитись то погано Треба було простити і поговорити. Вся доля могла скластися інакше старенька схлипнула.
Я у вікно бачила: з тобою Валентин Дмитрович щасливіший, ніж із нею. Якщо любиш пробачай і не ревнуй. Та краще їхати вам кудись подалі не дасть вона вам спокою. Не повторюй моїх помилок. Роби, як велить серце.
Я повернулась додому. Ще довго прибирала зі столу. Валентин приїхав тільки наступного дня.
Пробач. Я сам не розумію Мабуть, вона щось підсипала у чай тільки недавно прокинувся з головним болем.
Чому ж ти не розведешся? Ти все ще її любиш?
Ні, звісно. Якби знала її, не питала б. Я люблю доньку. Соломіє, знаю, ти чекала мене й, мабуть, усякого надумала. Між нами нічого не було. Ти віриш?
Я підійшла, обняла Валентина й зазирнула йому у вічі.
Давай поїдемо куди завгодно. Хірурги всюди потрібні. Ти чудовий лікар
Зараз не можу про це говорити. Голова болить. Потім Я люблю тебе.
Він заснув. Я ж згадувала слова старенької.
«Донька ще маленька. Вона скоро все забуде. Не живуть разом уже стільки. Це дружина спецом. Чи не чекає, що я здамся? Дарма сподівається. Я за щастя боротимусь. Прокинеться поговоримо»
Я вимкнула гірлянду й лягла поряд із Валентином, пригорнулась.
«Люблю Це одне слово не об’єднає всі почуття Але люблю. Люблю тебе. Навіть коли страшно, коли все складно Люблю тебе, Валентине»
«Коли любиш, пробачити можна все крім одного коли тебе більше не люблять».
