День двадцять третій жовтня. Київ.
Сьогодні я знову прокинулась з важкою головою, не випивши навіть нічого напередодні. Просто всі ці думки йдуть за мною по пятах. Здається, я вже навіть не ображаюсь, а й не дивуюсь тому, як усе виглядає в моєму житті. Дивно, але коханка мого чоловіка справді гарна жінка. Якби я була чоловіком сама б таку обрала. Ті жінки, що знають собі ціну, ведуться спокійно та гідно, та що й слова тобі не скаже, а ти вже відчуваєш різницю, навіть якщо вона поряд мовчить. Вони не поспішають, у погляді відвертість, уважно слухають. У таких немає цієї нашої одвічної жіночої метушні заколиш і руки, і плечі, і слова поспіхом, і все це з намаганням сподобатись. А вона спокійна, стримана, красивою поставою і поглядом, ніби їй усе під силу. Навіть сукні не потребує відкривати, щоб захопити. От сама протилежність мені.
Бо я яка? Зранку дітлахів в школу, чоловіка нашвидкуруч відправила, вдома каву розлила, ще й на роботі завал шеф щось незадоволений, голова не на місці. Бігаю в одних і тих самих теплих штанях і светрі, бо плаття та жіночі блузи це вже з області фантастики. Прасувати їх часу немає, давно вже не згадувала, коли востаннє трудилася з воланами та рюшами. Добре, що сушарка нова білизну доглядає, і праска вже ніби зайва.
А коханка ой яка ж вона! Фігура, постава, довгі ноги, волосся хвилями, світлі-світлі очі, обличчя рівне, ніде й не видихнеш От з того дня і не видихнула я. Побачила, та й не віриться досі. Це було пару тижнів тому. Їхала у справах в район Троєщини, спішила, захотіла поїсти, забігла у перше-ліпше кафе. Всі столики зайняті, пощастило знайти місце в кутку. Взяла меню, підняла очі і ледве розпізнала. Мій чоловік, зі спини не спутати. А поруч вона.
Він тримав її за руки поверх столу і цілував пальці. Таке собі, дуже вже театрально подумала я, але відвести очі не виходило. І, хоч дико визнавати, обєктивно вона красива.
Відчуття дивне, як від опіку: наче ще секунду і біль вдарить на повну, а поки ті секунди живеш лише в передчутті. І, щоб вгамувати майбутній біль, городиш в душі якусь дурню. Наче й має боліти, а насправді порожньо, ніяк.
Чоловік прийшов ввечері, як завжди. Його рівний спокійний настрій він завжди цим славився, ще й жарти сипле. Я ж протилежність. Вічно все на ходу, дітям крикну, чоловіку теж перепаде. Якби ж його гумор мені передався.
Весь вечір хотілося сказати у спокійному тоні: Ну що, твоя коханка дуже гарна. Побачила вас у Львівських пляцках учора. Гарна жінка, розумію тебе Побачити, як він знітиться, червонітиме, як піт на лобі зявиться І так, щоб далі: Ну і що далі? Будеш з дітьми знайомити? Куди ж мене? Вона з квартирою чи до нас переселяється? Але нічого з того. Вночі він мене обійняв, швидко заснув, і я подумала: може, в них ще нічого? Може, ще тільки закохані погляди і торкання пальців?
Відповзла на свій бік, усміхнулась у темряві. Так смішно: мислю, як справжня зраджена жінка, але сама вперто вдаю, що нічого не трапилось.
Зранку повільно ходила квартирою, збирала дітей до школи, все як завжди. У голові тільки одна думка: а що мені робити? Гуглити що роблять жінки, коли дізнаються про зраду чоловіка? Гугл не допомагає. Сама й не знаю.
Жити далі? Та хіба я не живу? Все як завжди. Звичний розмірений уклад: чоловік вчасно приходить додому, на сорочці ні сліду помади, ні запаху чужого парфуму, діти бігають, у неділю в кіно чи в Океанаріум на Виставці. Секс, як і раніше двічі на тиждень, інколи тричі, якщо точно рахувати.
Може, здалось мені тоді в кафе? Але ж ні. Дзвонила йому вдень не взяв слухавку. Взяла таксі, поїхала знову туди ж під кафе, вигадавши історію про комерційну доставку для роботи так, щоб не подумав нічого зайвого таксист. Машина чоловіка там. Виходить разом з нею, сідають у салон і поїхали.
Аж побіліла. Попросила у таксиста води, зробила дзвінок у порожню слухавку: Та і чорт з вами і тим пакетом, не можу чекати, їду на роботу! Для чого це? А от, навіть перед незнайомцем не все одно, якою виглядаю.
Оця правда про іншу завжди різко все міняє. Розлучитись? Можливо. Терпіти? Навіщо? Для чого? Пригадала, як у знайомої кілька років тому чоловік завів коханку. Приховував, зради не визнавав, коли вже докази дістали, казав, що хтось зламав месенджер. Тоді мій чоловік чітко сказав: Я би не брехав. Якщо вже накоїв, то зізнайся і думай, як бути чесним до сімї. Тоді я так гордилася ним!
Легко чужі кризи вирішувати особливо, якщо це хтось інакший. А коли сам у цій ситуації, коли дивишся в очі з однієї сторони дружині, а з іншої новій жінці, то вся впевненість кудись дівається.
Все вирішила сама. Зайшла тієї ж пори в кафе, де вони сиділи. Спокійно підійшла до їхнього столика, сіла на стілець. Коханка здивовано глянула в очі. Чоловік застиг, нервово почав соватися. Мовчали. Мені було цікаво за ними спостерігати вона одразу зрозуміла, хто я, а можливо, вже й знала до цього.
Він хотів щось сказати, підняла долоню: Це не те, що я думаю, так? і, не дивлячись у їхні очі, продовжила: Нема нічого дивного. Так буває. Але ви тепер думайте, як бути. Діти, спільна квартира, наші батьки все воно є. Самі розберетесь.
Повільно пішла до виходу. Свіжо випрасувана сукня якось особливо гарно сиділа шкода, що так рідко тепер вдягаю плаття.
