Слухай, розповім тобі про одного хлопця, Петра, який виріс у багатодітній родині на околиці села під Полтавою. Батько в нього, ну, сам розумієш, любив хильнути, роботи постійно міняв, а мама на пошті працювала і вдома як білка крутилась, щоб хоч якось прогодувати трьох дітей.
Петро був старшим, то й допомагав мамі: і з сестричками няньчився, і воду носив, і дрова рубав. Коли дівчата трохи підросли, то й вони стали помічницями. Тільки от батька вже не стало отруївся якоюсь саморобною гадостю з дружками.
Легше від цього рідні не стало. Мама бідкалась, жаліла небіжчика:
Пияк був, та спокійний… Не буян, не лаявся. І копійчину приносив Ой, Василю, на кого ти нас залишив
Петро, щоб не слухати цих маминих стогонів, старався по хазяйству вправно впоратись та й тікав на зустрічі до своїх друзів. Вечорами всі сільські діти збиралися біля старої хати, яку ніхто вже давно не обживав. Її ґанок міцний, широкий, слугував нам лавкою.
Сідали ми, як горобці, і лузали насіння, розповідали всілякі історії і свої, і вигадані. Петро завжди сидів мовчки, бо на насіння грошей у нього не було, їх мама ніколи не купувала, бо берігла кожну гривню. Але була в нього сусідка Оксанка, гарна така, щира дівчина. Вона завжди потихеньку підсипала йому в кишеню чи на долоню пригорщу смачного, щойно обсмаженого насіння так, щоб ніхто не бачив і не думав нічого зайвого.
Петро тихенько дякував їй і з насолодою лузав те насіння, і потроху вже й сам сідав ближче до Оксанки хороша, відкрита вона була, і, видно, хотіла частувати його, як нікого іншого.
Але Петро задарма брати не любив совість не дозволяла. Тому почав навідуватися до Оксанки після обіду: вона працювала на городі, а він підходив, вітався:
Твої вдома?
Та ні, як завжди всі на роботі.
І присідав із нею до грядок: прополювати, щось порозмовляти. Оксана тільки раділа допомозі з Петром веселіше! А потім вона виносила чай і домашні пиріжки, ще й цукерки. Петро для вигляду відмовлявся, а вона по-доброму сміялася, поки він не брав.
Цукерки то взагалі була розкіш у його домі. Тільки на якесь свято мама купляла і все. Тому сердечно був вдячний Оксанці за її доброту.
Вчився Петро добре, старався не відставати, хоч навчання давалося тяжкувато. Зате в спорті рівних йому не було. Тому після школи став студентом фізкультурного технікуму в Кременчуці, а Оксанка пішла вчитися на медсестру.
Друзі виросли, стали рідше бачитися, хіба що на свята, коли приїжджали додому. Петро став змужнілим, сильним, а Оксанка така ж гарна, синьоока, усміхнена, тендітна.
Оксанка одружилася рано бо не стало в неї батьків, в автокатастрофі загинули. Шукала сердешна опори, родинного тепла й швиденько вийшла за Івана балакача, сільського веселуна. Петро здивувався, коли дізнався не пара вони, думав Але народився в молодої сімї хлопчик. А в Петра особисте життя все не складалося він цілком віддався роботі, став директором спортивного комплексу в Полтаві.
Його сестри вже давно жили у місті, а в Оксанки справи з чоловіком пішли погано. Мама Петра одного разу розповіла:
Оксанино життя ніби моє з твоїм батьком: пє Іван, тільки й того, що пропадає невідомо де ні до сина, ні до дружини йому діла немає.
Петро аж стукнув кулаком по столу:
Навіщо вона з ним звязалась? Була ж при здоров’ї, і дитину не з-пою взяла, а зараз мучиться. Наш тато теж бідаки!
Та ти не втручайся, сину, застерігала мама. Не наше це діло, чужа сімя темний ліс. Живе значить, так і треба.
А Петро, сердешний, не міг спокійно жити, знаючи, що його подруга дитинства тяжко бідує з дитиною на руках. І, одного дня приїхавши до мами у гості, привіз із міста кілька мішків продуктів, цукерки, навіть насіння цілий мішок.
Оце для тебе, мама, і Оксані потроху передавай, щоб сусіди не бачили. Бо сам їй носити соромлюсь: хто зна, що подумає
А сестри твої ж? не втрималася мама.
Я їм на кожне свято гроші висилаю, не бідують. А ви тут з Оксаною свої.
Мама як побачила ті продукти, закрутилася: «Оце буде насмажене насіння смакота!» У коробках і згущене молоко, і тушонка, і крупи, макарони А ще цукерки для малого. Радість!
Кожного тижня стала вона носити Оксані гостинці. Спершу та відмовлялася, а от коли принесла їй одне відро насіння, Оксана розпізнала, від кого сюрпризи, і не витримала розплакалась, перебираючи насіння в руках.
Передайте Петрові привіт і спасибі, каже. Стільки років минуло, а памятає Тільки не турбуйся про нас я два тижні тому на розлучення подала. Скоро все скінчиться.
Минав час, Оксана стала сама, веселіша, до дому нові штори купила, синко Віталик у садок ходити почав копія мами. Мама Петра няньчила малого, він її бабусею звав, а Петро щоразу для нього гостинці привозив. Зустрічались з Оксаною у мами: чай пили, згадували дитинство ні слова про Івана чи ті чотири невеселі роки.
Згодом Петро став частіше заїжджати до мами:
Оксанка заходила? А Віталик у тебе?
Сину, ти б спершу за моє здоров’я спитав, сміялась мама.
Перепрошую, як ти? згрібав її у обійми.
Та йди вже, невже не бачиш чекає вона! Всі село гуде, що ви з Оксаною вже за пару. Досить у кішки-мишки грати!
Ох, мама, ще й не подумав, а вже всі женять! сміється Петро.
Підійшов ближче, обняв маму:
Дякую, мамо, що усе розумієш, усе приймаєш. Дякую!
Мама перехрестила, пішла до ікони, а Петро вже біг на двір. Ще повернувся й дістає з пакета оберемок білих хризантем.
Іде до знайомого з дитинства ґанку, і не знає, що Оксанка там за тюлем виглядає й серце у неї аж вистрибує від щастя
Ото така тобі історія. Життя воно як насіння: треба лузати й витерпати гірчинку, поки не доберешся до смачного.
