Мій колишній чоловік, з яким я розійшлася вже багато років тому, одного дня прийшов до мене з неочікуваним проханням. Його син від другого шлюбу захворів, і колишній попросив у мене фінансової допомоги. Але я відмовилася.
Мені тоді було тридцять сім років. З нашого розлучення минуло рівно десять літ десять довгих років, під час яких кожен з нас будував своє життя окремо. Причиною розлучення була зрада. Я не простила йому цього болю, який він мені завдав, і після тих подій навіть не хотіла з ним бачитися чи говорити. Зараз він мешкає у Києві з жінкою, з якою залишив мене.
Вона народила йому дитину, він одружився з нею, і про їхнє життя я майже нічого не знала. Я старалася забути все, що з ним повязано, і не цікавилась, що там у них відбувається, бо це була вже не моя історія.
Мені пощастило з роботою зарплата була солідна, жити можна було без особливих труднощів. До того ж, нещодавно я продала будинок у Львівській області, який отримала у спадок від бабусі, тож у моїй кишені опинилася пристойна сума гривень. Колишній дізнався про це і саме тому прийшов до мене з такою проханням про гроші. Він вважав, що це щаслива нагода для нього.
Я ще не вирішила, на що витрачу ці гроші. Виношувала думку про нову автівку, але спершу треба навчитись водити часу не так багато, а гроші не маленькі, тому поспішати не хотіла. Мене взяла цікавість: а чи він би мені допоміг, якби я захворіла? Дуже сумніваюсь.
“Ти розумієш, як нам тяжко зараз?” сказав мені він. А раніше йому було байдуже, як мені боляче. Його нова дружина також не думала про мої відчуття. Свого часу він без вагань проміняв мене на неї. Коли ми розлучалися, майно поділили навпіл; він сказав, що все знадобиться йому у новій родині. Ще й пробував домогтися, аби я повернула йому гроші за квартиру. Але ту оселю я придбала ще до весілля, і це мене врятувало. Був він тоді справді нещасний, а тепер прийшов просити грошей і говорити про свої страждання.
Він обіцяв, що якщо я не вірю, то принесе всі довідки й документи. Але мені це не потрібно. Я не хочу навіть думати про це. Навіть якщо вони поклянуться, що повернуть усе до останньої копійки, я сумніваюся, що отримаю назад бодай щось. Для лікування і реабілітації дитини потрібна велика сума, і не вірю, що побачу ці гривні знову.
А чому ти не візьмеш кредит у банку? спитала я.
Я сказала йому все прямо. Він кричав, просив, обіцяв навіть стати на коліна. Але мені це не потрібно не хочу принижувати людину. Просто не бажаю його бачити чи чути. Він колись проміняв мене, зрадив, а тепер нехай іде своєю дорогою. Сказав, що прийде ще раз, коли я відпочину і все обдумаю, але думати тут таки нема над чим.
Хтось скаже, що я черства, безсердечна. Але мені завжди хотілося самим обирати своє життя і розпоряджатися тим, що маю. Я не збираюся ділити свої гроші з чужими людьми. Після цієї розмови залишився певний присмак у душі, трохи неприємно, але я не допоможу хай це буде їм наука і розплата за їхні помилки.
