БАБУСЯ ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ
Батьків Оленка не памятала. Батько залишив маму ще вагітною, і більше про нього нічого не було чути. Мами не стало, коли Оленці був лише рік. Раптово виявили рак, й вона згасла, наче свічечка.
Виростала Оленка під турботою бабусі Ганни, маминої мами. Діда не стало ще, коли мамі було мало літ, і все своє життя бабуся присвятила донці, а потім і внучці. Від самого дитинства між Оленкою й бабусею утворився особливий духовний звязок. Бабуся Ганна відразу розуміла, чого хоче її Оленка у них завжди було порозуміння.
Бабусю любили всі від сусідів до вчителів у школі. На батьківські збори вона завжди приносила кошик пиріжків: мовляв, негоже сидіти голодними, всі ж із роботи, стомлені. Нікого ніколи не обговорювала, не пліткувала, до неї часто зверталися за порадою. Я дякував долі, що в моєї Оленки була така бабуся.
В самої Оленки із особистим життям не складалося. Школа, університет, робота всюди поспішала, кудись бігла. Хлопці траплялися, проте не ті, не її. Бабуся Ганна переживала за це.
Ну що ж ти, Даринко, все ще дівуєш Невже жодного порядного хлопця не трапилося? Ти ж у мене і гарна, і розумна.
Оленка жартувала, але сама в серці розуміла: тридцять років, вже годилося б родину мати.
Бабусі не стало несподівано. Вночі просто не прокинулась серце спинилося у сні. Оленка ходила, як не своя, не могла повірити, що бабусі більше нема. На роботу ходила, по магазинах все наче під автоматом. Дома на неї чекала тільки кицька Мурка. Оленці було дуже самотньо.
Якось їхала вона електричкою, читала книжку. Навпроти сів чоловік солідної зовнішності, років сорока, охайно вбраний. Дивився на неї пильно, але було це дивно приємно. Завів розмову про книжки а про це вона могла говорити годинами. “Як у кіно”, подумала Оленка. Виходити вже треба було, але йти додому зовсім не кортіло. Чоловіка звали Олексій, він запросив її у найближчу кавярню. Оленка залюбки погодилася.
Відтоді закрутився у них шалений роман. Щодня дзвонили одне одному, писалися, бачились рідше бо Олексій усе був зайнятий на роботі. Про себе він мало що розповідав: уникав розмов про минуле, сімю, справи. Оленку це не напружувало вперше відчувала себе по-справжньому щасливою.
Одного вечора Олексій запросив її в ресторан у суботу, недвозначно натякнувши, що це буде особливий день. Оленка зрозуміла він має намір зробити їй освідчення. Вона була в захваті: нарешті буде в неї чоловік, діти, родина, як у всіх Шкода тілько бабусі не дочекалася.
Ввечері, лежачи на дивані, Оленка міркувала, в що вдягтися день же памятний! Вона полюбляла шукати одяг у інтернет-магазинах, почала переглядати сукні в телефоні й незчулась, як заснула.
І сниться їй: заходить бабуся в улюбленій своїй хустині, сідає поруч і ніжно гладить Оленку по голові. Оленка зразу зраділа й здивувалася.
Бабусю, ти ж як ти тут?
Я, Даринко, й не відходила нікуди. Я завжди поруч, все бачу й чую, хоча ти мене не відчуваєш. Слухай, не повязуй долю із цим чоловіком, він тобі не на добро, мовила бабуся й розчинилася в повітрі.
Оленка прокинулась, сіла, нічого не розуміючи. Щойно ж бачила її це ж був сон. Все одно спокою не знаходила: чому бабуся так сказала? Вона ж навіть не знайома з Олексієм. Так і не обравши сукню, Оленка знову заснула, вся у тривозі.
Наближався той “день Х”. Сукню вона так і не дібрала, руки не слухалися, а в голові крутилися тільки слова бабусі. Віщих снів ніколи не бачила, але із бабусею звязок особливий може, й насправді вона щось бачить там, на небі
Настала субота. Оленка, у своєму старому платті, прийшла в ресторан. Настрою не було, Олексій це помітив.
Щось сталося, люба?
Та все добре
Олексій удав, що повірив, намагався розвеселити її, жартував. У кінці вечері, як у справжньому кіно, став на коліно й подав коробочку з обручкою.
Оленці стало зле паморочилося в голові, шум в вухах, і зненацька бачить у вікні бабусю, яка просто стоїть і дивиться. Вона зрозуміла то знак.
Олексію, вибач, я не можу
Чому? Що я не так зробив?
Нічого поганого Просто я завжди довіряю своїй бабусі, сказала і вибігла з ресторану.
Він погнався за нею, в очах злість, почав її трясти і кричати:
Ах так?! Не хочеш заміж за мене? Сиди тоді зі своєю кицею Муркою! Хто тобі потрібен, вітром обвіяна?!
І пішов.
Оленка була в шоці. Оце і весь Олексій розумний, начитаний, турботливий. Ось тобі й чоловік, і діти, і родина
Наступного дня я порадив Оленці піти до мого друга Андрія, що працював начальником слідчого відділу. Вона показала фото, розповіла усе.
Через день Андрій набрав мене і сказав:
Оленко, маю для тебе новини Твій Олексій справжній шахрай. Знайомиться з самотніми жінками, одружується на них, оформлюють квартиру на нього, ще й кредит беруть наче на бізнес. Потім виганяє господиню і розлучається. Уже кілька разів судимий. Тобі дуже пощастило, що втекла вчасно.
Диву даюся Звідки бабуся могла це знати? Дивина та й годі. Дякую тобі, дорога, що не залишаєш та вберегла мене від біди.
Оленка зайшла в магазин, купила продуктів, взяла ще «Мурці» корм і побігла додому впевнено, знаючи, що навіть якщо у світі ти один, то насправді, твоя бабуся завжди десь поряд.
Кажуть, душі близьких стежать за нами, стають нашими охоронцями, бережуть нас від горя
Хочеться вірити, що це таки правда.
