Без вдачі й щастя не буває
Як ти могла так зробити, га, дурне дівчисько?! Кому ти тепер з малям на шиї потрібна?! Як виростиш його?! Не чекай від мене допомоги! Виростила я тебе і досить! Не збираюся ще на себе й твої клопоти брати! Давай, забирайся з хати, з речами і щоб очі мої тебе не бачили!
Орися стояла, схиливши голову, поки тітка Валентина вигукувала своє останнє слово. Мрія лишитись у неї бодай на пару тижнів танула з кожною секундою.
Якби мама була жива
Тата не знала мати померла ще пятнадцять років тому під колесами пяного водія на переході. Влада хотіла віддати дівчинку до дитбудинку, але тут, мов сніг на голову, зявилась далека родичка троюрідна сестра мами. Забрала її до себе: будинок був, зарплата пристойна документи оформили швидко.
Жили вони на околиці містечка десь у Херсонській області: літо жарке, зима слякотна. Голодною Орися не бувала, вдягали як слід, з ранку до вечора в дворі було чим зайнятись домашніх тварин вистачало. Любові материнської бракувало, але хто на це дивився?
Вчилась дівчина добре. Після школи вступила на педагогічний факультет. Як та студентська юність і промайнула а вже й диплом захищено, й час додому. От тільки на душі важко аж ніяк не радість.
Йди вже, і щоб ноги твоєї тут не було!
Тітко Валіє, хоч
Я сказала!
Взяла Орися чемодан і вийшла просто в розпечений літній день. Чим заслужила? Викинута за двері, принижена, ще й із животиком хоча приховати не могла, на брехню не здатна.
Треба щось вирішувати де жити? Трохи бездумно, трохи в розпуці, вулицею крокує Аж тут її зупиняє голос:
Воду хочеш, ластівко?
Перед нею стояла жвава жінка з очима, повними допитливості.
Заходь, якщо з добром. Тут спека.
Поставила перед дівчиною кухоль з холодною водою. Орися сіла на лавку й до краплі все висушила.
Можна я трохи перепочину, спекотно ж
Та стій, кізонько. Чия ти, з речами ще. Ти що в дорозі?
Я університет щойно закінчила, роботу в школі шукаю, а жити ніде Може, знаєте, хто здає кімнату?
Господиня, звали її Галина, оцінює Орисю чистенька, але з темними колами під очима.
Можеш пожити в мене. Багато не візьму, аби вчасно платила. Гроші справа потрібна, самі бачиш. Якщо згодна, поглянь, яка кімнатка!
Така зраділа компанії та шансам підзаробити у богом забутому містечку, що аж очі засяяли. Вела Орисю через яблуневий сад, показала скромну, але затишну кімнату ліжко, стара шафа, стіл, вид на вишні.
З наступного дня Орисю не впізнати і оселилася, і господарці в допомогу. А ввечері, як годиться в Україні, сідали під виноград на ганку й пили чай з калиною, та й перемивали кісточки долі.
Вагітність протікала нормально. Орися й поділилась бідою: коханий із університету, Василь, з родини викладачів, запропонував розібратись самій і пішов. Гроші, які дав при розставанні, вирішила не чіпати заради дитини.
Добре, що не зробила те, що подумала, буркнула Галина. Малюк невинний, раптом щастя тобі приведе.
У лютому Орисю схопило. Галина завезла її до пологового. Народився кремезний хлопчик Олег. В палаті розповідали: одна молода матір покинула донечку одразу після народження.
Хто нагодує малу? Вона геть слабенька, спитала медсестра.
Орися взяла крихітку на руки.
Назву тебе Лада, прошепотіла.
Раптом зявився майор Анатолій Паламарчук батько дівчинки, життя перевернулося. У день виписки біля пологового чекала машина, прикрашена синіми та рожевими кульками. Військовий допоміг усім завантажитися, підсунув два пакети: синій і рожевий.
Про їхнє весілля гомоніло все містечко. Майор, вражений добротою Орисі, запропонував їй стати дружиною. Тож тепер Орися у новому житті: на руках Олег, поруч Лада.
Сказати вам по-правді, хто б повірив, що доля людей може змінитись після кухля холодної води в гарячий літній полудень? Отака вона, доля провіє сторінку, яку навіть у думках не читав.
