Артемчику, я не хочу тебе образити, мій дорогенький.
Сиджу сьогодні на підвіконні, дивлюсь у вікно на засніжену вулицю Києва. Чекаю, поки батько повернеться з роботи, а в голові суцільні думки. Ось уже два роки, як мама пішла від нас. Тато одного разу казав із журбою: Вона почала нове життя, створила собі нову родину. Чому вона залишила мене? Так і лишилось загадкою. Потроху я навчився про неї не згадувати.
Тато старається як може, щоб я ріс у любові та турботі. Мені вже десять. Я все прекрасно розумію, і від тата нічого не сховаєш. Але сенсу його відходу мені ніколи не пояснили. Я вже й посуд перемиваю, і порядок тримаю сам. Іграшками вже давно не цікавлюсь.
Став я майже дорослим. Але дуже самотньо. Дуже хотів би мати собаку. Та тато завжди відмовляв:
А хто буде за ним дивитися? Я на роботі щодня, а ти школяр і ще малий.
Замість собаки тато одного дня привів у дім чужу жінку. Називалась вона Олеся. Вона оселилася разом із нами. Я намагався з нею не розмовляти, вважав її зайвою. Батько ж почав називати Олесю дружиною й дуже хотів, щоб у мене зявилась мама.
Мені вона не потрібна! однозначно відповів я. Так і жили. Я бачив, як тато був радий Олесі вони жартували, обіймались, розмовляли тихенько. А мені було боляче, я продовжував тримати образу.
Тату, я хочу, щоб вона пішла.
Артеме, а я хочу, щоб вона залишилась. Нам важко без жінки і мені, і тобі.
Настала тепла весна. Я бігав із хлопцями по двору. Нові друзі почали закидати дурниці, нібито тато з Олесею хочуть віддати мене до притулку.
Я перелякався до жаху. А раптом так і буде? Може, вони захочуть ще одну дитину, а я буду лише заважати. Почав готуватися до найгіршого.
Якось почув уривок їхньої розмови за стіною: Добре йому там буде, треба його відправити.
Для мене це був кінець. Всю ніч не спав, а вранці вирішив діяти позбутися Олесі. Влаштовував їй капості: пересолив чай, залишив пусту пательню на плиті. Вів себе нечемно. Вона швидко здогадалась, хто це робить, і покликала мене поговорити.
Сідай, треба поговорити. Ти ж дуже сердитий на мене.
Я ні за що не серджуся, намагався відвернути розмову.
Артемчику, я ж не хочу тобі зла
Вона глянула в очі й сказала тихо:
Ми з татом винайняли дачу на літо. Хотіли зробити сюрприз, та бачу, що настав час відвертості. Тато знайшов для тебе цуценя. Сьогодні забираємо. Хочеш із нами поїхати?
Не обманюєш? мало не плакав я від несподіванки.
Обійняв Олесю міцно-міцно. Вона розчулилась:
Ой, ну досить вже, радій! Усе добре буде, не треба вже плакати, погладила по голові.
Коли тато повернувся з роботи, всі разом поїхали за песиком. Вся моя злість розтанула, і Олесю я вже не сприймав ворогом. Ми помирилися. Цуценя одразу заснуло у мене на руках. Всі були щасливі.
Цей день навчив мене: не буває чужих людей у домі, де панує любов; іноді треба дати шанс новому щастю, навіть якщо спершу воно здається чужим.
