Уявна подруга
Біля Соломії вже третій день товклися гурти школярів. Дівчинка дістала слави на всю гімназію як справжня пророчиця й психологиня. Кожен хотів урвати дрібку її мудрості. Підловлювали біля туалету, підсідали поруч у їдальні, носили їй цукерки, зошити з домашкою та інші подарунки, від яких вона незрозуміло чому щоразу відмовлялась.
Мені Івасик із 5-Г подобається. Як думаєш, вийде в нас з ним сімʼя? з надією спитала однокласниця Ліля.
Не раджу. Івасик твій це тільки вдягається гарно, а сам у носі колупається і все їсть, що витягне. Голодними не будете, але цим усе і обмежиться. Все життя так і протягне, відповіла Соломія, сьорбаючи чай та гризучи бублика.
Та ну! Фу, яка гидота! А ось Славко? Він відмінник, на бандурі грати вчиться, розпливлася в усмішці Ліля.
Славко знущається з котів привяже до хвоста консервну банку і ганяє по подвірю. Жорстоким виросте й, ще й випивати почне.
Звідки такі думки?
Ти ж бачила колись тверезого музиканта? І взагалі, рано тобі про таке думати, живи зараз для себе хлопці нікуди не дінуться. Краще з алгеброю наведи лад і перестань гризти нігті глисти заведуться.
А в мене друзів нема. Всі товстуном обзивають і нікуди не кличуть, похмуро сказав Павлик із 4-Б і відсунув закохану пʼятикласницю так, що та скотилась на інший край лавки.
У середу буде набір у секцію боротьби. Записи приймає кабінет фізрука. Може, стрункішим не станеш, але й дражнити більше не будуть. Та й майбутню дружину свою так не відштовхуй більше.
Соломія підвелась і понесла піднос до мийки.
Соломійко, як думаєш, мені зараз на права йти вчитись чи ще рік почекати? нібито ненароком запитала вчителька географії Оксана Василівна біля мийки.
Оксано Василівно, щоб на права вчитись, треба мати машину, а у вас татова девʼятка. Відчуваєте різницю?
Може, й відчуваю…
Соломія закотила очі й, помивши руки, додала:
Продайте того старенького залізного кіня, купіть собі краще велосипед та шорти за два місяці й так колеги підвозитимуть. А ще ліпше візьміть кредит на житло: ставки зараз справжній сметанковий пиріг, а з мамою в тридцять пять жити уже неповажно. Говорю як знавець.
Під поглядом, повним подиву, Соломія попрямувала на трудове навчання до свого класу.
Поки її ровесниці вчилися працювати із сантиметром і вставляти голку в машинку, Соломія за 40 хвилин зашила принесені з дому штани, ушила мамину спідницю й звязала гачком пару шкарпеток, які подарувала вчительці трудового, додавши, що вагітним ноги треба тримати у теплі. Того ж дня викладачка миттю відпросилась із занять і побігла до аптеки за тестом на вагітність. Наступного дня весь клас ласував смачним шоколадним тортом подякою від учительки Соломії.
Вдома дівчинка теж поводилася незвично. Лаявши маму за те, що купила готовий фарш, сама наліпила домашніх вареників. Увечері замість ТікТоку сіла до Трьох мушкетерів й увесь час стримано перемовлялася з кимось. Батько поглядав на неї з-за компютера, а вона, у свою чергу, відчитала його за сутулість і порадила, щоб замість сидіти на дивних сайтах краще б килим вибив.
По школі поповзли чутки, вчителі били на сполох і викликали психолога. Призначили цілий сеанс, і посеред навчального дня зібралися всі педагоги разом із директором.
Соломіє, люба, скажи: тебе хтось кривдить у школі? запитав модний психолог із борідкою у стильних окулярах.
Мене ображає те, що на школу виділили мільйони гривень, а у спортзал купили тільки старого коня й двометровий канат.
Всі зирнули на директора, який раптово згадав про термінову нараду й втік через відчинене вікно.
У тебе немає друзів?
Дружба поняття філософське, без цікавості відповіла Соломія, крутячись із косичками у руках. Сьогодні разом ганяєте в квача, а завтра твоя подруга на твоїй кухні посуд миє, поки ти оформлюєш податкову знижку.
Яку ще знижку? Який посуд? Хто тобі це розповів?
Моя подружка.
Ось воно корінь всіх бід! Можеш її сюди покликати?
Вона вже тут, цілком спокійно кивнула дівчинка. Усі оніміли.
Ми її не бачимо. Як її звати?
Раїса Павлівна.
Скільки ж їй років?
Сімдесят.
Що вона тобі каже?
Вчить чистити зуби від ясен, каже, що пес у дворі не злий, а просто наляканий і голодний, що родичів треба навідувати. А ще що у вас за останні пять років неправильно порахували податок на майно. Потрібно сходити в БТІ і перерахувати по ринковій вартості, а не по кадастру.
Психолог усе занотовував, а цей момент обвів двічі.
Після цього по гучномовцю викликали батьків прямо із роботи.
Дочекайтеся! долинув схвильований голос батька. Мою маму так звали! Вона ж померла десять років тому!
Кабінет наповнили перехрестя й шепіт молитви.
Саме так: десять років минуло, а жодного разу в гості ніхто не заїхав. Все поросло бурянами, огорожа завалилась, з докором сказала Соломія.
Та я ж хотів То часу бракувало знітився тато.
Сеанс завершили.
Наступного дня вся родина вирушила на цвинтар. Соломія ніколи не бачила бабусю, лише чула скупі розповіді батька. Могилу довго шукали мармурових плит ставало більше, колишній сосновий гай змінився памятниками.
Дівчинка привезла букет жовтих тюльпанів і поставила у відрізану пластикову пляшку. Батько підправив огорожу, мати прополола бурян.
Тату, бабуся каже, що ти добра людина, але зовсім загруз у роботі та інтернеті, тому часу не маєш ні на що, навіть на мене.
Батько почервонів і кивнув, розуміючи кожне слово.
Скажи бабусі, що будемо все виправляти, він обійняв доньку за плечі й погладив вицвілу фотографію на памʼятнику.
Тепер вона спокійна і більше до мене не прийде, хоча мені буде дуже її не вистачати. Вона добра, весела й справжня розумниця.
Так, бабуся була золотою людиною і людей бачила наскрізь. Щось іще підказує?
Так. Каже, твоя огіркова дієта повна нісенітниця. Хочеш схуднути іди у спортзал. А відкривати валютний рахунок було необачно треба спершу все ретельно вираховувати. А щодо того дешевого бетону, що ти на фундамент замовляв під банюТато тихенько розсміявся, сльоза скотилась по щоці.
Мама поправила тюльпани, а Соломія сіла на лавочку навпроти й погладила долонею камінь. Порив вітру прошумів у соснах, і дівчинці здалося, ніби хтось ніжно провів рукою по її косичці.
Поїхали додому, тихо сказала мама. Хочу сьогодні приготувати вареники за бабусиним рецептом. Допоможеш мені?
Соломія всміхнулась:
Обіцяю навіть не сварити за фарш.
Весь вечір удома пахло смаженими цибулькою й запеченими яблуками. Сімя сиділа за круглим столом, сміялася, ділилася історіями, співала старих пісень, які колись любила Раїса Павлівна. За вікном тихо шуміли дерева.
І хоча новинною героїнею Соломія більше не була, з того дня замість уявної подруги поряд завжди жила невидима, тепла підтримка справжня родинна память. А у серці дівчинки відкрився невидимий щоденник, у який Раїса Павлівна час від часу тихо, по-сімейному записувала свої мудрі поради: Люби і не забувай. Памятай про головне.
І з того часу всі знали: іноді уява це просто ніжне нагадування про тих, хто поруч завжди, навіть якщо ми їх не бачимо.
