Заходь, мамусю, ми так чекали на тебе! вигукнув син Віталій, а невістка Ліда спритно зняла з неї куртку й уже простягає свекрусі пухнасті тапочки. Та раптом її посмішка перетворилася на тривожний погляд.
Марія зайшла в кімнату, де вже сиділи гості, а Ліда хитнула головою на підлогу. Віталій одразу помітив те, що й вона на ламінаті тягнулися мокрі сліди. Поглянули одне на одного, але вирішили цю тему поки не чіпати не час псувати святковий настрій.
У Віталія й Ліди несподівано подвійне щастя нещодавно в їхньому домі зявились двійнята. Малеча вже трохи підросла, і тепер молода родина зібрала найрідніших людей, щоб влаштувати маленьке сімейне свято.
Марія, пенсіонерка з досвідом і характером, принесла онукам чудові вязані кофтинки, які власноруч звязала довгими зимовими вечорами на магазинне витончене дива грошей у неї не було, тому й соромилась іти в гості з порожніми руками. Але син і невістка вперлися рогом: мама мусить бути поруч у такий день!
Хлопчиків назвали Андрій і Сергій. Як тут не тішитися Марії Петрівні: один з хлопчиків тезко її покійного чоловіка, інший на честь батька. Всі чоловічі лінії закладені, і сімейна традиція виконана як по нотах.
Які ж ви гарнюні, Андрійчику та Сергійчику, тріщала Марія, бігаючи навколо колиски. То їй здавалося Андрійко схожий на Ліду, то Сергійко на Віталія, а то й обоє між собою як близнюки з гуцульських легенд хоч фотографуй та до паспорта вклеюй!
Молоді батьки весело розсміялися: бабусині емоції були такі щирі, що й самі не втрималися від усмішки.
Свято закінчилося, всі розійшлися по домівках, й Марія Петрівна вже почала збиратись. Ліда подивилася на чоловіка і той запропонував:
Мам, та може, залишайся на ніч? Уже пізно, автобуса до Залізців може й не бути, а тут і Ліді з малятами допоможеш їх треба помити і вкладати.
Як скажете, дітки, залишуся, зітхнула Марія, взявши себе до рук.
Разом прибрали зі столу, помили посуд, а потім усі втрьох накинулися на купання двійні. Скільки радості й страху було в очах бабусі! Ліда вручила їй Андрійка:
Не бійтесь, мамо, ви ж Віталія виростили і нічого!
Ой, те було років двадцять з гаком тому, і руки не тремтіли як зараз, кумедно виправдовується Марія.
Та як тільки хлопчик опинився у бабусиних руках, одразу заснув відчув потрібну йому душевну безпеку.
Марії постелили в маленькій кімнаті. Заснути вона не могла: дослухалася, чи не крекчить хто з малюків. Втомлена цілонічною увагою, аж під ранок міцно задрімала.
Прокиночкується, а невістка вже чаклує на кухні: млинці шкварчать, кава пахне, а малюки ще уві сні.
А де ж Віталік? питає Марія здивовано.
Та він зараз буде, ви снідайте, ласкаво всміхнулася Ліда.
І тут зявляється Віталій з великою коробкою.
Мамо, це для тебе! простягає дітину коробку.
Марія Петрівна відкрила, а там шикарні нові чоботи, ще й справжньою підошвою! Оце так сюрприз!
Ну навіщо ж, дітки, нащо такі шалені витрати? Це ж, мабуть, всі наші три тисячі гривень! ледве не плаче вона від розчулення.
Не дорожчі ніж ти для нас, мамо! жартома відповідає Віталій. Міряй і носи на здоровя!
Взуває Марія Петрівна обновку по кімнаті мов лелека походжає, не може натішитися. Як хлопці дізналися, що в неї чобітки старі геть розповзлися, і на нові й не снило? Таки діти це радість на старості.
І тут маля заплакало. Бабуся легкою ходою на нових чоботях мчить до них.
Дякую, моє сонечко, ти така уважна, шепоче Віталій Ліді.
А що тут думати? Вчора дивлюся мама прийшла, аж ноги мокрі, сліди на підлозі лишили. Старі чоботи на літо хіба що залишати, а зима попереду! Для нас це серйозна сума, але ж для мами недосяжна. От і все! усміхається невістка і ніжно обіймає чоловіка.
А Марія ходить у нових чоботях, і ніяк не розбереться то від теплого взуття, то від того, що власним дітям справді потрібна гріє її душу.
