На відпочинок у село ми привезли з собою з Києва кота Семена. У селі в кота Семена живе його рідний брат Лемко. У Лемка трохи витрішкуваті очі, звідти й кличка така зявилася. Тут у селі з цим особливо не церемоняться.
Спочатку коту Семену довелося несолодко. Незважаючи на скромну комплекцію, Лемко влаштував брату справжню сільську дідівщину відганяв його від провіанту й грізно шипів, як дехто з гостей на скандальних ефірах нашого телебачення.
У певний момент Лемко припустився типової помилки районного хулігана повірив у свою невразливість і відкрито напав на Семена. Семен байдуже відмахувався від нього лапою, мов то був віяло, в стилі «ой, лишіть мене, пане графе», і випадково заїхав йому правою потім Лемка довелося виймати з відра для сміття.
Так цілком випадково і якось кострубато, як усе у його житті, Семен опинився на вершині харчового ланцюга села.
В селі котів тримають практично з польових робіт кота Семена врятувало хіба що те, що надворі зима.
Годування тут процедура творча і не надто регулярна. Семену довго було важко до цього звикати; у місті він їв із порцеляни за розкладом, а до столу його кликав дворецький.
Від стресу у Семена швидко прокинулися мисливські інстинкти. Нерідко я заставала його серед ночі на плиті, з мордою у каструлі. Лемко, залишений на табуретці вартувати, щосили шипів, попереджаючи брата про мою присутність. Семен ліниво повертався до мене й мурчав брату: «Цього не бійся, він свій: бачив би ти, як він вночі по холодильнику нишпорить».
Якось ми вирішили, що Семен уже готовий, винесли його у двір і посадили в сніг. Коли Семен обернувся до нас, усе його личко було біле, а в очах стояла смуток невірно прожитого життя, як у Богдана Ступки у «Білим пташиному гнізді» в легендарній сцені. Більше на двір ми Семена не випускали.
Одного вечора до Аркадія, нашого сина, прийшли місцеві друзі. Ми затишно вмостилися у вітальні, і я читала дітям уголос Гоголя, «Майську ніч». На епізоді про мачуху, яка перетворилась на чорну кішку й цокотіла кігтями по підлозі, двері у вітальню тяжко заскрипіли й з розмахом увійшов кіт Лемко.
На наше нещастя, Семен таки навчив брата своєму фірмовому трюку відкривати лапою будь-які двері. Вітальня була маленька, але нам з дітьми вдалося розбігтись по кутках. Одного хлопчика ми потім діставали з фортки: врятувала його лише бабуся, яка його добре годувала.
Ах так, мабуть, саме час зізнатись, що Лемко абсолютно, безпросвітно чорний. Погодьтесь, нечасто класика так вражає сучасних дітей…
