Кіт спав разом із дружиною. Уперся в неї спиною й усіма чотирма лапами відштовхував мене подалі. А вранці дивився нагло й зухвало мені у вічі. Я сварився, але проти цього нічого не міг вдіяти. Любимчик, бачте. Сонечко й лапочка. Дружина сміялася, а мені було зовсім не смішно.
Для цієї самої «лапочки» смажилася рибка, обережно вибиралися з неї кісточки, а хрустка румяна шкірочка рівненькою гіркою викладалася біля теплих ще запашних шматочків на його мисочку.
Кіт знову посміхався до мене криво, наче казав:
Ти, невдахо, а справжній улюбленець і господар тут я.
Мені діставалися тільки ті шматочки рибки, які «барину» не підходили. Одне слово знущався з мене як міг. Я мстився йому по-своєму або відсував подалі від тарілки з рибкою, або обережно скидав із дивану. Відверто війна.
Часом у мої капці чи чоботи зявлялися міни уповільненої дії. А дружина тільки сміялася:
Ото не ображати свого сонечка! і гладила пухнастого бешкетника. Сірий кіт дивився зверхньо та поблажливо. Я тільки зітхав. Що робити? Дружина у мене одна, сперечатися нема про що. Терпів.
Але сьогоднішній ранок
Збираючись на роботу, почув із коридору розпачливий крик дружини. Кинуся дивлюсь: шість кілограмів розпатланої шерсті, кігтів і люті кидаються на мою Галинку мов бик на червоне.
Побачивши мене, тварюка стрибнула мені на груди, штовхнув я з коридору аж до кімнати покотився. Підскочив, схопив стільця, мов щит, хапаю дружину за руку й утягу до спальні. Кіт, кинувшись, вдарився об ніжку і кричав так, що стіни здригнулися.
Та це його не спинило. Він далі атакував, поки двері остаточно не захлопнулися. Ми стояли обійнявшись і слухали позаду шипіння. Потім з аптечки вже спиртом і йодом змазували свої подряпини. У спальні дружина зателефонувала на роботу пояснювала, що наш кіт здурів, подряпав нас, тепер доведеться замість роботи їхати до лікарні. Після неї дзвонив я і слово у слово повторив начальнику.
І тут
Прокотився глухий гуркіт і трусонуло дім, аж стіни дрижали. На кухні тріснуло і вилетіло скло, у ванній зламалося вікно. Я впустив телефон. Стало страшенно тихо. Не думаючи за кота, вибігли ми до кухні й визирнули у вікно.
Перед будинком чорніла велетенська яма, поруч шмаття автівки. То було сусідове мале вантажне авто на газу, вщерть забите балонами. Вочевидь, саме воно й рвонуло. На стоянці валялися й перекидалися інші машини крутяться колесами, як черепахи, а десь у віддаленні завивали сирени швидкої й поліції.
Ошелешені, ми з дружиною синхронно озирнулися до кота.
Він сидів у куточку, тулячи до грудей зламану передню праву лапу, і тихо схлипував.
Галинка скрикнула, підхопила його й пригорнула. Я вихопив ключі від старенького «Жигуля» і ми кинулися по сходах униз, оминаючи ліфт і перестрибуючи сходинки. Всі сім поверхів промчали мовчки.
Нехай пробачать мене ті, хто потерпів від вибуху, але у нас був свій поранений.
Наша автівка стояла за будинком, отож заскочили ми в неї й помчали до знайомого ветеринара. На душі шкребли коти. І шкребли вони під ну дуже недоречний спів Кузьми Скрябіна із приймача: «Спи собі сама»
За годину вийшли від лікаря: дружина несла своє найдорожче, а він тим часом гордо показував забинтовану лапу іншим відвідувачам із їхніми хвостатими і вусатими. Коли дізналися, що трапилося, люди підходили та гладили нашого кота.
Повернувшись, Галинка одразу кинулася готувати для нього улюблену рибку. Смажила так, як він любить, вибирала кісточки, корочку хрустку складала окремо, а мені поділи дісталися залишки.
Кіт, шкутильгаючи на трьох лапах, підійшов до своєї миски й, морщась від болю, подивився на мене. Хотів, мабуть, скривити звичну презирливу міну, але вийшла гримаса болю.
Я був ще зайнятий, поспішав. А коли звільнився, підсідаю до його миски і клав у неї свою частину рибки, чисту, без жодної кісточки.
Кіт витріщився на мене, не вірячи очам. Піджав праву лапку і тихенько, з питанням, нявкнув.
Я підняв його на руки й, схилившись до мордочки, тихо сказав:
Може, я й невдаха. Але раз у мене є така дружина й такий кіт, то я найщасливіший невдаха на всій Україні. І поцілував у вуса.
Кіт замуркотів і великою головою штовхнув мене у щоку. Я обережно поставив його на підлогу, він скривився, та заходився їсти свою рибку, а ми з Галинкою, обійнявшись, дивилися й усміхалися.
Відтоді кіт спить лише зі мною. Дивиться мені у вічі, а я щоночі прошу Господа тільки про одне:
Щоб дав мені ще багато років дивитись на них обох кота й дружину поряд. І більше нічого не треба.
Чесне слово.
Адже це й є справжнє щастя.
