Нікому не віддам. Оповідання.
Вітчим їх ніколи не чіпав. Принаймні, ані разу не докоряв хлібом, за навчання не сварив, хіба що міг покричати, коли Марійка поверталася додому пізніше, ніж слід було.
Я ж мамі твоїй обіцяв, що за тобою пригляну! кричав він у відповідь на невпевнені Марійчині заперечення, що вона, взагалі-то, вже повнолітня. Я краще знаю, що тобі можна, а що ні! Ото повнолітня! Думаєш, атестат отримала, то вже все дозволено? Ти спершу влаштуйся на нормальну роботу, а потім з себе дорослу будеш корчити!
Потім, трохи охолонувши, говорив спокійніше.
Та покине він тебе, що я, не бачу, що то за хлопець тебе забирає? Машина крута, личко гарненьке, навіщо йому така простачка, як ти, Марійко? Потім плакати будеш, побачиш.
Марійка вітчиму не вірила. Так, Олег був красивим і вчився на третьому курсі університету на платному, правда, ну і вона б не відмовилася на платному навчатись. По конкурсу не пройшла, у технікумі не сподобалось, то листівки роздавала, то газети розносила, а здебільшого готувалася до вступу наступного року. Так і познайомилася з Олегом подала йому листівку, він взяв одну, другу, третю і сказав:
Дівчино, давайте так я забираю всі ваші листівки, а ви з нами йдете до кавярні?
Чим тоді Марійка керувалась сама не знає, але погодилася. Уже знаючи місцеві звичаї, листівки в районі не розкидала, засунула у рюкзак і вже дорогою назад викинула у смітник, коли вийшла з кавярні.
У кавярні Олег познайомив її зі своїми друзями, пригостив піцою та морозивом. Вони з Оленкою такі смаколики лише на день народження бачили грошей у них особливо не було, адже вітчим пенсію витрачати не дозволяв, казав: хай урожай на чорний день лежить, якщо щось із ним станеться.
Насправді зарплата у вітчима була добра, але половину витрачав на свою стару «Шкоду», яка завжди ламалася, а решту програвав у карти. Марійка не скаржилася добре, що з Оленкою не вигнав з квартири, квартира його була, мамину продали, коли та захворіла. Звісно, хотілося і шоколадку, і піцу, і солодку «Кока-колу», але якщо щось купувала, усе сестрі віддавала. Навіть тоді, у кавярні, Олега запитала чи можна забрати шматок піци для сестри? Олег здивовано глянув, а потім купив їй цілу піцу й велику плитку шоколаду з горіхами.
Марійка була певна: Олег не образить її. Добрий був. З ним вона гостро відчувала свою неспроможність, ще старанніше готувалася до вступу, а потім влаштувалася касиркою в продуктовий магазин. Платили добре, і вона змогла купити собі брендові джинси та зачіску у справжній перукарні, щоб Олег нею пишався.
Коли він покликав її на дачу, Марійка одразу розуміла, що там станеться, але вже не боялась вона ж доросла, та й обоє люблять одне одного. Хвилювалася тільки, що вітчим не відпустить, але той і сам почав часто повертатися пізно, а то й взагалі ночами не зявлявся. Марійка знала, де він у тьоті Люби, медсестри з їхнього будинку. Він давно до неї залицявся, але та не дуже хотіла мати справу з чоловіком з двома доньками від першого шлюбу, хоч і сама була розлученою, та не витримала його застиглих залицянь.
Марійці це навіть було на руку, хоча Оленка ревіла, коли дізналась, що ночуватиме сама. Тоді Марійка купила сестричці шоколадку, чипси та лимонад, і та змирилась.
Те, що вагітна, Марійка дізналася пізно. У неї завжди був нерегулярний цикл, та й не стежила особливо ніхто не навчав. Це друга касирка, Вероніка Матвіївна, пожартувала:
Щось ти світлишся, округлилась ти часом не вагітна?
Посміялися, а ввечері Марійка купила тест. Побачила дві смужки не повірила, хіба таке може бути?
Олег зрадів не надто. Сказав, що це не на часі, і дав гроші на лікаря. Марійка просиділа ніч і пішла. Але було вже пізно 16 тижнів. Виходить, усе сталося на дачі, а вона думала, що вперше не можна завагітніти.
Довго вдавалося приховувати від вітчима, але живіт ріс. Довелося зізнатися.
Як він кричав!
А хлопець твій де? Одружуватися збирався?
Марійка опустила очі. Олега місяць не бачила почув, що дитину доведеться залишити, й зник.
Ну, мовив вітчим, я ж тебе попереджав, Марійко
Він не одразу вирішив, певно, з тьотею Любою порадився.
Як уже так вийшло знай, народжуй. Але залишиш в пологовому, мені зайвий рот не потрібен. Тут така справа Я женюся, Марійко. Люба теж при надії. У нас двійня буде. Розумієш, троє немовлят у хаті це вже перебір.
А вона тут жити буде? здивувалась Марійка.
Ну а де ж інакше? Вона ж тепер моя дружина!
Здавалося, що це жарт. Але вітчим не жартував. Щодня повторював, що вижене Марійку з Оленкою з квартири, якщо приведе сюди дитину. Марійка розуміла, що повторює слова тьоті Люби. Але це нічого не міняло залишити дитину вона не могла.
Не хвилюйся, сказала тьотя Люба, таких малюків швидко забирають, любити будуть, як своїх.
Марійка плакала, дзвонила Олегу, намагалася подумати, де жити з сестрою і дитиною, але нічого не придумала. І тут якось Вероніка Матвіївна, кивнувши на подружню пару на касі, сказала:
Оце ж так стільки років минуло, а все в чорному ходять. Все життя в горі жити Краще б ще дитину взяли або усиновили.
Цю пару Марійка часто бачила і разом, і окремо. Обоє ввічливі, приємні, трохи сумні, але що з ними сталося не знала.
У них донька загинула. Памятаєш, була гучна історія маршрутка з дітьми розбилась? Екскурсія в інше місто, водій заснув. Він загинув разом з дівчинкою жалко Люди хороші він лікар, вона викладає англійську. Я колись по сусідству жила. Тоді всі до них ходили приносили ангелочків. Донька саме на екскурсії купила статуетку-ангелика, у руці тримала. Коли тіло знайшли, ангелика ледве забрали. Не знаю, хто перший додумався їй ангелика принести, потім багато хто так робив. Я боялася, що це ранить, але ні їй наче це допомогло.
Марійка бачила у фільмі, як дівчина віддавала свою дитину парі, яка не могла мати дітей. Звісно, ці могли б мати, та й, мабуть, не хотіли, але Марійка все думала про них. Був вже восьмий місяць, Марійка ще працювала місце не хотіла втрачати. Якось ця пара підійшла до її каси, і чоловік сказав:
Дівчина, а часом вам не варто піти в декрет? А то ще тут на касі народите.
Марійка не скаржилася, але працювати вже було важко спина боліла, ноги втомлювалися, печія мучила. Ніхто не питав, лише дільничний лікар сварилася, але це не рахувалось. Ця увага була такою зворушливою, що Марійка мало не заплакала останнім часом часто так було.
Днів через два, коли вона після роботи поверталася з сумкою продуктів, її догнав той чоловік і запропонував допомогти. Марійці стало трохи ніяково, але приємно. Подумала добра людина.
Ангелика вона побачила у вітрині магазину, на розпродажі було літо, видно, не користувалися попитом. І Марійка, не стримавшись, купила, а потім розпитала у Вероніки Матвіївни адресу і пішла.
Занервувала вже на порозі може, це не по собі, стільки років минуло? Хтось ще їм щось приносить?
Двері відкрила жінка. Здається, відразу впізнала Марійку. Та поспішно простягнула статуетку і вжалася у плечі чекала, що як мінімум закриють двері перед носом.
Але ні. Жінка взяла ангелика, усміхнулася й сказала:
Заходь. Чаю хочеш?
За чаєм тихо розповіла про свою історію, яку Марійка вже чула від Вероніки Матвіївни, але з уст цієї жінки все звучало гостріше і болючіше.
А чому ви більше не народжували? ледве чутно спитала Марійка.
Важкі пологи були. Матку довелося видалити. Більше дітей я мати не можу
Незручно стало яке вона має право лізти в чуже життя? Хотіла запитати про усиновлення, але не могла.
Ми думали всиновити, сказала жінка, ніби почула її думки. Навіть школу проходили, але в останню мить я не змогла. Попросила у доньки дай знак. Але нічого не сталося, зовсім.
У цей момент з кімнати почувся дзвін ніби склянка впала. Жінка здригнулася, Марійка розгублено глянула туди, думала, в квартирі нікого немає.
Вони обидві зайшли до зали. Марійка боялася, що там буде як склеп свічки, фотографії Але ні. Одна фотографія, кімната світла, лише статуетки ангеликів. Одна лежала на підлозі, розбита. Жінка довго розглядала черепки, потім дивно сказала:
Це та сама статуетка. Її.
Марійка аж спалахнула. Хіба ж це не знак?
Дочку Марійка народила вчасно. До того часу тьотя Люба вже жила у них, теж народила, але раніше терміну. Діти ще лежали у лікарні, всі чекали виписки, вже купили ліжечка два біленькі, гарні, з кокосовими матрацами. Її дитині нічого не купували мала залишити її в лікарні. Оленка лише вечорами тихо питала:
А не можна її сховати? Щоб не знали, що то твоя дочка. Я тобі допомагатиму.
Від її слів Марійці хотілося плакати, але з сестрою трималася.
Зміст записки Марійка придумала заздалегідь. Написала, що не може залишити собі дитину, що здорова, тож хай не турбуються. А ще нагадала про знак розбиту статуетку. У конверт поклала всі свої зібрані за півроку гривні. Мало б вистачити, вони ж хороші люди.
З пологового будинку виписували вдень, та вдень залишати дитину було страшно. Марійка цілий день провела у торговому центрі, хоча сидіти було тяжко, голова крутилась. Але головне доньці знайти добру родину.
Коли торгівельний центр закрився, сідає ще годину на лавці, добре, що було тепло. І тільки під сутінками наважилася зайти у підїзд, прослизнула, коли чоловік із собакою виходив на прогулянку.
Дочку несла у переносці купила сама, попросила Вероніку Матвіївну принести на виписку. Та не розпитувала. І тепер, поставивши переноску під дверима, щоб не зачепилася, засунула під ковдру конверт із запискою і грошима. Вже хотіла подзвонити й утекти, як двері раптово відчинилися. На порозі став чоловік батько загиблої дівчинки.
Що ти тут робиш?
Марійка аж злякалася.
Побачивши переноску, чоловік питає:
Це що?
Сльози потекли самі собою. Марійка розповіла все і про Олега, що покинув, і про вітчима, що сім років їх тримав, а тепер одружився, і народилися двійнята, і про тьотю Любу, яка придумала, що Марійка має залишити відмову у лікарні.
Він вислухав уважно, після чого сказав:
Галя вже спить, будити не буду. Вранці поговоримо. Ходи, застелю тобі у залі.
Спати серед десятків ангеликів було трохи дивно. Але Марійка заснула миттю, міцно притиснувши доньку до грудей.
Прокинулася від порожнечі. Дитинки не було. І тоді вона зрозуміла, що не зможе її залишити. Ніколи! Хотіла бігти, забрати доньку
Вже зірвалася, та не встигла зробити й кроку, як у кімнату зайшла Галина. В руках була дівчинка.
Тримай, усміхнулась жінка. Пора годувати, я її заколихала, думала тобі дати поспати, але вже не виходить.
Поки Марійка годувала, не могла подивитися в очі Галині. Що сказав чоловік? Раптом вони вирішили усиновити дитину? Як сказати, що вона передумала?
Твоїй сестрі скільки років? раптом спитала Галина.
Дванадцять, з розгубленням відповіла Марійка.
Як гадаєш, погодиться до нас переїхати?
Запитання здалося таким дивним, що Марійка подивилася на Галину.
Що? не зрозуміла вона.
Саша все розказав. Вам ніде жити, вітчим виганяє. Я подумала: якщо сестра залишиться там, вони зроблять із неї хатню робітницю. Хай краще й у нас поживе.
Як це «й у нас»? затинаючись, спитала Марійка.
Галина кивнула на склеєну статуетку біля фотографії.
Думаю, це був знак. Ми маємо вам допомогти, просто сказала вона. Місця багато, переїжджайте до нас. Я тобі допоможу з дитиною. А дурниці свої кидай. Мати й дитина мають бути разом.
Марійці стало так радісно й водночас так соромно, що щоки запалали.
То ти згодна?
Марійка кивнула, ховаючи лице в ковдрі донечки, щоб Галина не бачила її сліз
Життя часто ставить нас перед складним вибором, і здається, що все втрачено. Але інколи достатньо одного чесного слова, одного доброго серця, щоб знайти сили рухатися далі. Материнська любов найдорожчий дар, і не кожну втрату можна пережити самотужки. Відкриваючи серця іншим, ми знаходимо справжню родину.
