Андрій придбав найкращий букет квітів на базарі і з нетерпінням прямує на побачення. Настрій у нього піднесений: ось він вже стоїть біля фонтану на центральній площі Львова, стискаючи в руці яскравий букет. Оленки ніде не видно. Андрій хвилюється, озирається довкола і набирає її номер. Трубки ніхто не бере. Може, вона просто затрималась, думає він і знову телефонує. Нарешті Оленка відповідає. Оленко, я вже тут! Де ти? одразу питає Андрій. Між нами все закінчено, раптом каже Оленка. Що? Чому?! розгублено питає хлопець. Через твій букет! зненацька відповідає вона. А з ним що не так? дивується Андрій, нічого не розуміючи.
Андрій довго ходить поміж рядами в квітковому магазинчику біля Оперного. Червоні півонії, жовті нарциси, білі айстри, живі квіти в горщиках та вазонах, все таке оригінальне, аж очі розбігаються. Але хлопець розгублено тупцює.
Андрій памятає, що колись розмовляв з Оленкою про квіти, але що саме вона казала, згадати не може.
Вона точно згадувала, що якісь не любить зовсім, а деякі просто обожнює і могла б милуватися ними годинами.
Та тоді, коли вони тільки познайомилися, Оленка багато говорила про себе, про квіти, про улюблені страви. А Андрій ловив кожне слово, втім більше милувався її щирою усмішкою, довгою косою, витонченим профілем, милими ямочками на щоках.
Що ж з того, різниця яка? Було весело, розмови тягнулись, пили львівську каву, емоції зашкалювали.
А ось тепер і згадаєш не відразу, які ж квіти подобаються Оленці.
Зверніть увагу на наші айстри! пропонує продавчиня. Це особливий сорт, не кожен день такі привозять!
Час підтискає, Андрій починає нервувати. Треба вже брати щось і бігти далі, бо обідня перерва закінчується.
Тут дзвонить мама. Останнім часом її дзвінки почастішали.
Ну як, Андрію? Не роздумав? Може, у пятницю до нас в село навідаєшся?
Мам, не вийде, справ багато
Та бабуся вже вийти виглядає тебе, питає, коли приїдеш.
Мамо, вибач, не можу. Робота, справи
Бабуся з мамою мешкають у селі неподалік Дрогобича. Мама вже не вперше дзвонить Андрій все обіцяє, але не приїжджає, і сердиться на себе за це.
Ну правда: бабуся вже літня, здоров’я не те Але й у нього своє життя! І яке зараз життя нові знайомства, мрії Особливо після зустрічі з Оленкою все бачиться у яскравих барвах.
Якщо сьогодні побачення вдасться, завтра Андрій запросить Оленку гуляти поза місто. Знає, є неподалік затишна база відпочинку на Дністрі.
Мамі давно хочеться, щоби Андрій мав міцну сімю, от він і старається.
Головне пригадати, які ж саме квіти до вподоби Оленці! Чорт забирай ту память.
Та й взагалі для чого ті жіночі примхи? Чи настільки це важливо?
Продавчиня втомлено спостерігає, як Андрій вагається, ходячи від лілій до айстр.
«Здається, Оленка говорила щось про те, що не любить півонії, думає Андрій. Чи мені причулося?»
Врешті, хапає букет великих рожево-білих айстр. Просто гарний букет, просто знак уваги! Пора повертатися на роботу.
З Оленкою домовилися зустрітися біля нового міського фонтану. Андрій запізнюється, адже несподівано затримали на роботі зібрали термінову нараду. Начебто обіцяють нову посаду Чудово!
Він попереджає Оленку про запізнення і вимикає звук на телефоні. Дзвонить мама, але відповісти не може.
Щойно закінчилася нарада мерщій на зустріч. Ось вже і біля фонтану стоятиме з айстрами.
Оленки немає. Андрій біжить площею, телефонує. Відповіді немає. Сідає на лавку. Може, теж затрималась.
Згадав і так і не передзвонив мамі. Але зараз не час, краще почекати на дзвінок Оленки. Та вона не телефонує. Через десять хвилин телефонує сам.
Цього разу Оленка бере слухавку.
Оленко, де ти? Я вже тут.
Я бачу. Сиджу в кафе навпроти, на другому поверсі, вже давно тебе помітила.
Та невже? Андрій вдивляється у вікна, але не бачить подруги. Може, вийдеш?
Ти запізнився, бурмоче вона.
Вибач, Оленко. Я ж дзвонив, мене начальство затримало
І ще ти квіти
Що з квітами? не розуміє Андрій.
Ти навіть не запамятав, які квіти мені подобаються!
Їх просто не було, Оленко!
Ти не памятаєш, що я мрію про троянди?! Їх повно! Стільки разів вже казала, а ти навіть не згадав!
Я справлюсь… Я зараз знайду троянди!
Андрій заходить до кафе. Оленка наприкінці залу, дивиться у вікно. Хлопець підходить, айстри кладе на стіл, не наважуючись подарувати напряму. Оленка не дивиться.
Андрій намагається її розвеселити своїми дотепами, як завжди. Начебто виходить: вона посміхається, розмова оживає.
Разом пють каву львівської обсмажки, збираються йти. Оленка навіть не подивилась на букет.
Ви забули ваші квіти! наздоганяє їх молоденька офіціантка.
Це для вас! з усмішкою відповідає Андрій.
Щиро дякую, радіє дівчина.
Та Оленка знову хмуриться.
Оленко, я зараз куплю тобі цилий оберемок троянд!
Не потрібно вже, сухо каже вона. На сьогодні з мене досить квітів.
Виходять на сходи. Андрій винувато йде позаду.
Дзвінок від мами знову вона.
Вибач, мабуть, я знову не вчасно…
Оленка цього не чула.
Мамо, дуже вчасно. Завтра обовязково приїду.
Оленка йде геть. Андрій уже розуміє: навряд чи вони ще побачаться.
Наступного дня Андрій мчить знайомими дорогами через поля до свого села.
Поля цвітуть: жовта ріпакова хвиля, синява волошок, шерехи пшениці. Все живе, свіже, наповнене повітрям і рухом.
Андрій зупиняється і йде у цей барвистий простір, як у море. Збирає польовий букет різнотравя, ромашки, дзвіночки.
Він знає вдома мама і бабуся будуть раді такому подарунку. З цим букетом не прогадаєш.
Заходить на подвіря розділяє його на дві частини.
Мама щиро обіймає і цілує обидві щоки. Бабусю бережно підводять до столу. Вона бере свій букет, гладить йому голову очі вже не так бачать, тому торкається руками.
Як давно їй не дарували квітів!
Вона вдихає аромат і ніби знову молода, їй знову сімнадцять, як у ті часи, коли гуляла цими луками, мріяла, кохала
Ці польові запахи пробуджують не просто спогади а відчуття, світлі надії, нове майбутнє.
Як добре! Життя триває, продовжується в її онуці, у вітаннях, у простих моментах радості.
Андрій сідає поруч з бабусею, схиляє голову їй на коліна. Вона гладить його, побоюючись помяти квіти…
Андрій впевнений: коли-небудь зустріне свою справжню дівчину таку добру, як мама, і мудру, як бабуся. Вони кохатимуть один одного, як уміли кохати дід з бабцею, як кохали його батьки. Головне не прогаяти той момент, коли це станеться.
Бабуся не погоджується віддавати мамі квіти.
Почекай, налий чистої води з колодязя у широку банку постав обережно я ще подивлюся
Онук подарував квіти.
Квіти, яких довкола мільйон, а ці найкращі, бо подаровані від щирого серця.
