Я взяла із собою у відпустку свою зовицю та її дитину. Пожалкувала про це тисячу разів.
Я та мій чоловік поїхали на відпочинок на Чорне море. Вже кілька років поспіль ми їздимо до моря з друзями власними автівками, зупиняємося на узбережжі. Ми справжні майстрині кемпінгу. Разом обираємо частину берега і розбиваємо там наметове містечко. Вдень купаємося в морі, загоряємо, а після настання темряви разом сидимо біля багаття, співаємо українських пісень під гітару та смакуємо келихом сухого українського вина. Цього року до нас приєдналася моя зовиця, Соломія, із своїм дворічним сином. Ми довго вагалися, брати їх чи ні.
На жаль, піддалися на умовляння. Як зясувалося згодом, не дитина, а Соломія створила всі проблеми. Вони почалися ще в дорозі. Соломія вимагала зупинки щогодини. Вона швидко втомлювалася і постійно хотіла перепочити, лягти на лавку. Через це прибули на місце суттєво пізніше, ніж інші ті вже встигли і розкластися, і викупатися. Нарешті доїхали, і почалася інша історія. Соломія обурено сплескує руками:
Я тут не залишуся жити!
Чому? Ми ж попереджали, що буде кемпінг у наметах!
Я думала, ми будемо шукати житло на місці. Не в готелі, але хоча б квартиру знімемо.
Чого ти тоді думала, ми везли спальники та намети? пробурчав чоловік.
Думала, ви просто зі своїми речами поїхали
Зрештою, довелося знімати Соломії кімнату в приватній садибі. Чоловік возив її туди-назад, потім ще й возив у кафе, на базар по продукти, бавився з племінником, поки Соломія відпочивала від своїх «зусиль».
Всі ми допомагали з малим але хлопчик виявився слухняним і невибагливим: бігав по пляжу, купався, їв усе підряд і прекрасно дрімав у наметі вдень. На відміну від мами з ним не було жодних клопотів. Наступного літа Соломію точно більше не візьмемо, а от маленького залюбки прихопимо, якщо батьки дозволять. Він ідеальний для справжнього українського кемпінгу.
