Лист
Я ішов з роботи крізь заметені снігом вулиці Києва, під ногами приємно потріскував сніг відразу згадалося моє дитинство в Полтаві. Катання з гірки на портфелі, сніжки у дворі, обїдання бурульками, тоді життя було золотим та безтурботним
Раптом я почув дитячий плач. Озирнувся й побачив хлопчика на лавці біля підїзду: у нього було коричневе пальто та сіра шапка він гірко плакав, розмазуючи сльози по щоках.
Я підійшов ближче.
Малий, ти заблукав? Чому плачеш?
Я лист загубив Ніс у кишені, а потім дивлюсь немає, і знову заплакав.
Не плач, ходімо пошукаємо разом. А що за лист? Мама доручила на пошту віднести?
Це я сам писав. Святому Миколаю Мама не знає
Ого, біда Нічого, ще напишеш
Та вже не дійде він до свята
Знаєш що, ти давай іди додому, бо вже темнішеє. А я пошукаю твого листа, домовились?
Добре А ви точно відправите, якщо знайдете?
Чесне слово! Я знаю, що Святий Миколай бачить і чує усе, що пишуть і просять діти. Навіть якщо я не знайду, він усе рівно щось тобі подарує
Хлопчик витер рукавом лице й побіг додому.
Ось же бідолаха Писав, надіявся, а тут така плутанина
Я посміхався, згадуючи, як знаходив під ялинкою подарунки та був упевнений, що це Святий Миколай прочитав мого листа. Як давно це вже було Скоро і мій син Максимко теж листи писатиме. Поки йому лише чотири роки ще не навчився.
Я йшов далі, уважно дивлячись під ноги, та нічого не бачив. Шкода хлопця напевно щось дуже просив, дуже сподівався
Раптом мій погляд зачепив кутик конверта, що виглядав із-під снігу. Обережно витягнув: воно! Папір вже змок, тож я дбайливо сховав листа в сумку.
Вдома дружина Варвара готувала вечерю, син Максим грав машинками. У нашій оселі завжди панувала теплота й спокій.
Варю, уяви, йду з роботи, а на лавці хлопчик років восьми так гірко плаче каже, листа Святому Миколаю загубив. Я ось, знайшов. Давай подивимось, що там
Я витяг конверта з сумки. Дитячою рукою підписано Святому Миколаю від Остапа Шевченка.
Що, відчинити й подивитися, що просив?
Давай, бо далі цього листа пошта з такими не відправляє.
Я обережно відкрив конверт, дістав подвоєний у клітинку листочок і прочитав уголос:
«Дорогий Святий Миколаю! Пише тобі Остап Шевченко, вул. Грушевського 27, м. Київ. Мені девять років, я вчуся в третьому класі, люблю футбол і бігати з хлопцями у дворі.
Я живу з мамою Оленою та бабусею Катериною. Ми недавно переїхали в цей старенький будиночок добрі люди дозволили нам тут жити.
Колись ми жили в іншому місті разом із татом. Але тато пив горілку та часто бив маму. І мене теж іноді бив. Мама з бабусею Катериною то бабуся мені з татового боку постійно плакали, і я з ними за компанію. Нам було дуже погано. Тож ми втекли і забрали бабусю із собою.
Святий Миколаю, прошу тебе допомогти мамі знайти нову роботу. Вона зараз миє підлогу, але їй не можна нахилятися дуже болить спина. А ще подаруй мамі, будь ласка, нову сукенку, бо її стара вже порвалась. Моя мама висока, струнка й дуже гарна!
Для бабусі принеси, будь ласка, ліки для суглобів у неї болять коліна, важко ходити, хоч вона ще й не стара. А ще бабуся мріє про теплий халатик, бо дуже мерзне. Вона у нас маленька й худенька.
А я дуже мрію про гарну ялинку з вогниками і різнокольоровими іграшками. Колись ми обовязково ставили ялинку, поки тато не пив і не валив її на підлогу
Дуже чекаю тебе, Святий Миколаю!
Остап Шевченко.»
Я закінчив читати й поглянув на Варю у неї на очах блищали сльози.
Господи, як це зворушливо Бідний хлопчик. Втратили все через татову горілку, а тепер не мають навіть на прості речі Який добрий і світлий у нього лист, зараз діти рідко просять щось для мами та бабусі. Себе він просить лише ялинку
Та треба було пережити з татом І взяла свекруху з собою, не покинула її. Хороші люди. Слухай, варто ж нам здійснити мрію хлопця, га, Варю?
Це було б чудово, Сергію. Ти памятаєш, я ж виросла теж в такій сімї, як мій батько нас ганяв пяний Якби мама мала сміливість піти можливо, по-іншому б склалося А твоя робота, до речі, не шукають секретаря? В Олени ж досвід, мабуть, є
Є якраз вакансія адміністратора у нашій фірмі! Зарплата добра, і підлогу мити не треба, згадав я.
Давай у Семенків позичимо костюми Святого Миколая й Ангелика, і підемо до Остапа додому? Нехай хлопець у чудо вірить! Я куплю для бабусі ті ж ліки від артрозу як ті, які мені лікар виписував для мами, думаю, підійдуть. Щось гарне з халатів знайду, і для мами просту, але гарну сукню приблизний розмір однаковий з моїм. Зараз якраз перед святами великі знижки на все.
На щастя, гроші у нас є. То чому б не зробити добру справу, маєш рацію?
За! Варюшко, ти в мене справжнє золото!
Я обійняв Варю які ж це щастя, коли думки й почуття сходяться
Наступного дня Варя купила просту темно-зелену сукню, рожевий махровий халат, ліки для суглобів, цукерки, мандарини, різдвяні іграшки. Я ще придбав невеликий смартфон навряд чи Остап має такий. Друзі позичили костюми, я купив штучну ялинку. Взяли великий мішок, поскладали туди всі подарунки й поїхали на Грушевського 27. Максимко залишився у бабусі.
Будинок був старенький, паркани перекошені, у вікні світилося світло значить удома.
Я взяв ялинку, Варя мішок подарунків, і ми тихенько постукали у двері.
Хто там? відчинила світловолоса жінка років тридцяти пяти очевидно, Олена, мама хлопця.
Побачивши Святого Миколая, розгубилася:
Ой, ми таку послугу не замовляли Ви, напевно, помилилися адресою.
Тут живе хлопчик Остап Шевченко?
Так, це мій син
Мамо, хто там? пролунав дитячий голос, і з кімнати вибіг хлопчик у спортивних штанях та светрі.
Ой Святий Миколай!
Вітаю, Остапчику! Я отримав твого листа, і ось ми тут з Ангеликом! Приймай гостей!
Мамо, мамо, він таки отримав мого листа! Той дядько знайшов його й відправив, як і обіцяв! Заходьте! зраділо викрикнув Остап.
Олена усміхнулась і запросила нас на поріг. Далі вийшла невисока та худенька бабуся. Побачивши ялинку, у Остапа очі загорілись від щастя.
Це нам?! Яка краса, і пахне Різдвом
Звісно, Остапчику. У кожної дитини має бути своя гарна ялинка. А ось іграшки, гірлянда прикрасите разом. А ще я маю для тебе й сімї подарунки, але треба щось проспівати чи розповісти. Так у нас заведено!
Я намагався озвучити Святого Миколая низьким басом.
Остап розгубився й не згадав жодного вірша лише із захопленням дивився на нас. Я глянув на маму вона кивнула.
Остап несміливо відкрив мішок, дістав коробку із халатом з великим червоним бантом.
Бабусю, це для тебе! Я про це писав у листі!
Мені?! Ніколи не мала такого, розчулилась бабуся, одягла халат, завязала пояс якраз по фігурі.
Далі Остап дістав сукню для мами, бабусі таблетки. Вони все дивилися, не розуміючи, як це можливо
Далі великий пакет із цукерками та мандаринами, а зверху коробка зі смартфоном.
Мені? Телефон?! Мені?! Святому Миколаю, дякую щиро! Я знав, що ти існуєш Ти не підвів! зі сльозами щастя вигукнув Остап.
Добра та радості вашій родині! А нам час рушати
Ми з Варею зібрали порожній мішок і вийшли. Остап розгублено роздивлявся коробку з телефоном.
У коридорі нас перехопили мати з бабусею:
Скажіть, люди добрі, ви хто й як дізналися про Остапа?
Я знайшов його листа й вирішили з дружиною влаштувати свято для вашого сина. Прийміть це від щирого серця. Ви виховали чудового хлопця.
Ось лист та мій номер у нас на роботі потрібен адміністратор, ви ідеально підходите. Якщо цікаво зателефонуйте.
Я вам безмежно вдячна Це так неочікувано. Остапко так чекав дива, і воно сталося завдяки вам
Ми з Варею поверталися додому мовчки, окрилені від того, що змогли подарувати радість хлопчику й його родині.
Часто давати набагато приємніше, ніж отримувати особливо, коли бачиш справжню і щиру радість в дитячих очах.
Витрачених грошей не було шкода заробимо ще. А ось ці емоції не купиш за жодні гривніКоли ми вже майже дійшли до свого підїзду, почав тихо падати сніг легкі, пухнасті пластівці танцювали у світлі ліхтаря, і місто знову стало схожим на казку. Я подивився на Варю вона посміхнулася мені, і в тій посмішці було так багато тепла, що серце моє розтануло, як запахлі сніжинки.
Дома Максимко уже спав, притулившись до своєї улюбленої подушки, а від його дихання було спокійно й затишно. Я сів поруч, погладив його по голівці й подумав: отак і передається добро із серця в серце від мене до моєї дитини, від Остапа до його родини, від кожного маленького вчинку, про який дізнається хтось іще.
І, можливо, завтра хтось іще знайде під снігом чужий лист і теж на хвильку стане для когось Святим Миколаєм.
Я заплющив очі й на мить відчув тихе щастя, як колись у дитинстві коли ще віриться в дива. І зрозумів: диво ніколи не зникає воно всередині кожного, хто готовий почути чиєсь прохання, підняти листок зі снігу й подарувати комусь надію.
Світ стає кращим саме в такі миті. І поки ми памятаємо про це він не перестане бути казкою, навіть для дорослих.
