«Цього року нам не по кишені поїздка на море», сказав чоловік і вирушив у відрядження. А вже через день у стрічці новин я побачила його світлину з пляжу в обіймах моєї сестри.
Марта, досить! Ти розумна жінка, працюєш бухгалтеркою! Порахуй сама. Ти ж бачиш всі цифри. Кредит за авто «з’їдає» тридцять тисяч гривень щомісяця. Іпотека сорок тисяч. Ремонт на бабусиній дачі ще двадцятька. Там дах тече, треба перекривати, інакше будинок згниє. Яке море? Які Мальдіви? Ми не витягнемо! Доведеться на воду і хлібі сидіти!
Олег метушився нашою тісною київською кухнею, нервово розмахував руками. Відкривав і закривав шафки, гримів посудом, набирав у склянку воду й одразу виливав. Навіть не дивився мені у вічі уникав погляду, наче я податкова інспекторка.
Я сиділа за столом, зсутулилася, і втупилася в монітор ноутбука, де блищала відкритою вкладка туристичного агентства. На екрані лазурна вода, білий пісок, пальми, що хиляться до бунгало. Це не просто красива картинка, це Мрія. Мрія, якою жила останні три роки так, як потопаючий чіпляється за соломинку.
Олезю, прошепотіла я, намагаючись стримати сльози, я ж відкладала спеціально. Премія цілком пішла на збереження. Не купувала собі нових суконь, брала з собою їжу, крутилася як могла по ночах підбивала баланси для трьох ФОПів, поки ти спав. У мене на окремому рахунку триста тисяч гривень. Цього достатньо! Я все розрахувала. Авто зачекає, дача твоєї мами теж не розвалиться за два тижні. Нам потрібен відпочинок. Ми не були на морі пять років відколи взяли ту іпотеку. Ти став дратівливим, зриватися через дрібниці. Мене вже нервова тикою сіпає. Ми маємо згадати, що ми не сусіди по гуртожитку, а чоловік і дружина.
Тут не тільки гроші! гаркнув він, і чашка в його руці дзенькнула об блюдце. На роботі завал! Здача об’єкта! Генпідрядник біса злиться. Шеф не відпустить! Не можу кинути все і поїхати засмагати, коли дедлайни під боком! Мене звільнять, і ні Мальдів, ні іпотеки не буде!
Але ж ще вчора ти казав, що у вас затишшя, обєкт здано
Ситуація змінилася! перебив він, почервонівши. Замовник нових вимог накотив! Там переробки. Коротше, Марто, це не обговорюється. Цього року обійдемося без моря. На травневі поїдемо до моєї мами на дачу. Допоможемо посадити город, парник причепуримо, шашлики посмажимо. Повітря, природа, ліс поряд. Чим не відпочинок?
Я не хочу на дачу до твоєї мами прошепотіла я, відчуваючи гарячі сльози на щоках. Я там тільки працюю: город, буряни, готую на десяток твоїх родичів. Я хочу на море, нічого не робити, просто лежати.
Багато чого ти хочеш! вдарив по столу. Егоїстка! Лише про себе думаєш! «Я хочу, я хочу» А в мене, між іншим, відрядження у Львів. На два тижні. Перевірятиму забудови, шеф відправляє. Тож будь дома й не скигли. До речі, дай мені грошей із твого «мальдівського» рахунку, на квитки і проживання.
Чому з мого рахунку? Компанія ж нібито оплачує відрядження.
Потім компенсує по чекам. Зараз треба свої. Готель дорогий, представницькі витрати, вечері з партнерами Не бачу ж їсти канапки під час зустрічі з директором. Потрібно гідно виглядати.
Скільки? питаю тремтячим голосом.
Двісті тисяч.
Двісті тисяч гривень? Олеже, це дві третіх моїх заощаджень, це ж мій відпускний фонд!
Поверну! Офіційно компенсують! Через два тижні все віддам із добовими. Ти мені не віриш?
Поглянув так жалісно, що мені стало соромно.
Зрештою, він їде працювати. Для нас же часом мерзне у Львові. А я зі своїм відпочинком…
Я переказала йому гроші. Двісті тисяч гривень. Дрижачими пальцями натиснула «переказати».
Я вірила йому. Ми разом десять років. Він моя стіна, мій тил. Часом різкий та скнара, але надійний. Ніколи серйозно мене не підводив.
Наступного дня він поїхав.
Я зібрала йому валізу.
Не сумуй, Мартуся! усміхнувся, надягаючи пальто. Від нього пахло парфумом «Dior Sauvage» я подарувала йому на Новий рік, заощаджуючи на собі. Я телефонуватиму, але ж знаєш Львів Інколи зі звязком проблеми.
Бережи себе, поправила шарф. Візьми теплий светр, там ще холодно.
Звичайно. Ще й термобілизну прихопив.
А плавки навіщо? сміялася я, побачивши пляжні шорти.
Він на мить затнувся:
В готелі басейн є. І сауна. Будемо ввечері зі співробітниками розслаблятися.
Я кивнула. І він пішов, тягнучи валізу, разом із грошима і моїми надіями на відпочинок.
Двері зачинилися і в квартирі запала тиша.
Я залишилась одна. У задушливому Києві, де весна поки тільки на календарі, а за вікном сіра мряка.
Синювала на роботу, як робот. Ввечері гріла вечерю, дивилась серіали про життя, яке могло б бути моїм.
Мені було боляче і самотньо.
Я вирішила подзвонити сестрі, Роксолані.
Роксолана повна моя протилежність. Я спокійна, темноволоса, бухгалтерка-домосідка. Вона яскрава світловолоса, постійно в розїздах, модель, інста-блогерка. На пять років молодша, але іноді як дитя.
Ми не були близькі (дуже різні), але сестра то святе. Гроші позичала, з біди витягала.
Дзвоню.
Абонент поза зоною доступу.
Дивно. Вона із телефоном не розлучається. В соцмережах останній пост тиждень тому, якраз у день Олегового відїзду.
Фото валізи (рожевої, гламурної). Підпис: «Готуюсь до подорожі мрії! Вгадуй, куди! Там спекотно! #Мандрівка #Таємниця #Мрія».
Ну, мабуть, черговий кавалер повіз у Дубай…
Минув тиждень.
Олег дзвонив рідко: мовляв, зайнятий, нарада, поганий зв’язок.
Голос у нього дивний веселий, зовсім не втомлений. А на фоні… шум. Не офісний, не вітер. Щось на кшталт прибою.
І ця музика далека, латиноамериканська.
Олеже, що за музика? Ти де?
Розповідав водій в машині слухає. Їдемо на об’єкт. Просто радіо
А шум?
Вітер! Тут такі вітри! Все, Марто, звязок поганий, цілую.
Долоні трясуться.
У п’ятницю вночі сон не йде. На душі неспокій.
Варюсь на кухні з чашкою холодного чаю, просто гортаю стрічку.
Раптом… «Roksolana Stadnyk відмітила вас на фото».
Серце обривається. Нарешті зявилася?
Клацаю повідомлення.
Спершу зявляється яскравий, сліпучий блакитний колір: небо. Потім бірюза океану. Потім білий пісок.
На фото пляж. Той самий, з моєї мрії. Я впізнала нахил пальми, пірс готелю. Саме цей готель я обирала три роки.
На передньому плані Роксолана у червоному міні-бікіні, в окулярах, із коктейлем і парасолькою. Засмагла, щаслива, сяюча.
А поряд із нею
Обіймає її мій чоловік Олег. Тими самими мязистими руками з годинником «Casio», який йому подарувала я пять років тому.
У тих самих шортах на пальмових листях.
Усміхається так, як на мене давно вже не дивився.
Підпис: «Щастя любить тишу… але не можу не поділитися! Мій коханий влаштував казку! Мій тигр! Дякую за рай! #Maldives #Love #MyMan #Vacation #SisterSorryNotSorry».
І тег саме на Олеговому обличчі. Випадково? Та ні. Мов крутонула ніж у серце: «Я краща. Я молодша. Я красивіша. А ти сіра миша, яка платить за наш банкет».
Усе пливе перед очима. Мій чоловік і моя сестра на мої ж гроші, які я збирала по копійці роками.
Він викручувався, брехав у вічі. З нього сипалися його «нема грошей», «я працюю для сім’ї», а сам креммаже спину моїй молодшій сестрі.
Я затремтіла. Спершу дрібно, потім уже лячно зуби стукотіли від холодного шоку.
Вирвало, потім довго вмивалася крижаною водою. В дзеркалі побачила жінку із сірою від втоми шкірою й червоними очима. Я «тіточка», а там, на фото, Роксолана розкішна, легка, зухвала, ніби все життя ще попереду.
Звісно. Навіщо йому я з моїми боргами, хатою, проблемами? З Роксоланою веселощі і свято.
І, звісно, за це свято плачу Я.
Руки трусяться, але у голові просвітлення. Вас покараю.
Він забув. На авто довіреність на мене. Рік тому оформляв, «про всяк випадок». Термін три роки, з правом продажу.
Його «Тойота Ленд Крузер 200», чорний позашляховик його реліквія.
Я вдягаю брючний костюм, червоні підбори, яскраву помаду (школа Роксолани на зло їй).
Вихоплюю всі документи ПТС, довіреність, ключі (запасні завжди були в мене).
Їду в салон trade-in, де працює мій одногрупник Тарас.
Привіт, Тарасе, треба терміново продати «Крузак».
А Олег у курсі?
На Мальдівах зараз. Проблеми з грошима. (Брешу так брешу.)
Ого. Все швидко оформимо. По довіреності. Ціна нижча ринкової, але буде готівка.
Підходить.
Через дві години 4 мільйони гривень у мене на руках.
Їду в банк. Погашаю кредит за авто (800 тисяч). Решту 3,2 мільйони кладу на рахунок на своє дівоче прізвище. Доступу в Олега немає.
Вертаюсь додому.
Викликаю таксі для вантажів.
Збираю всі речі Олега одяг, взуття, вудочки, ігрову приставку, ноутбук, чашку.
Коробки відправляю адресою: Львівська область, смт Підзамче, вул. Грушевського, 1 для Пані Галини (його мамі).
Підвечір викликаю слюсаря.
Міняйте замки, найсучасніші. І сигналізацію.
Щось сталося?
Щурі завелися, стиха кажу.
Тільки початок.
Я знаю пароль до його пошти (дата мого ДН).
Знаходжу лист з ваучерами, бронюванням готелю Paradise Island.
Телефоную:
Good afternoon! This is Marta Stadnyk. My husband Oleg Stadnyk is now in your hotel, but he paid for the stay with a company stolen card. Im chief accountant the payment will be canceled; I already informed Interpol. Please evict them, or youll have problems.
Менеджер перелякався. Обіцяє перевірити.
І повідомлення: «Спроба списання 2000$ відхилена». Готель намагався списати кошти.
За годину Дзвінки з Мальдів. Від Олега, від Роксолани.
Я не відповідаю.
СМС сиплються градом.
«Марта, що відбувається?! Картка не працює. Нас виганяють! Грошей нема»
«Візьми слухавку! Нас виставили на пляж із валізами!»
«Марто, ти що, образилася? Це все не так! Переведи гроші, нам нічим додому летіти!»
«Що за продаж авто? Ти збожеволіла? Це МОЄ авто!»
Я просто сміялась. Голосно до сліз.
Відправила їм лише одне фото той самий скрін із сторіс.
Підпис: «Щастя любить тишу. Насолоджуйтесь. Житло продане на законних підставах, гроші на сімейні потреби. Всі речі у мами. Замки змінено. Позов подано. Бай!»
Олег повернувся через три дні.
Позичав гроші у друзів, багатьом довелося пояснювати, чого немає у Львові, а в Мальдівах.
Злий, обгорілий, з валізою.
Відчини! Це мій дім! Я буду судитися!
Це іпотечна квартира, частка твоя борг банку. Жити тут ти не будеш, відповіла я через закриті двері. Поряд дільничний Іван Іванович, наш сусід.
Йди додому, Олеже, мовив сусід. Не гай часу.
Розлучення було гучне і брудне.
Автівку намагався відсудити, але суддя спокійно перечитала документи:
Довіреність на продаж є? Законна. Засоби пішли на погашення кредиту за цю ж машину (800 тисяч)? То претензії немає.
Сестра зі мною не спілкується.
Батьки намагались мене помирити з нею:
Мартуся, це ж Роксолана! Вона ще дитя! Олег її спокусив! Вибач їй, вони вже розійшлися!
У мене немає сестри, кажу. Відтепер я сама собі родина.
Роксолана покинула Олега одразу після повернення: «Бідний чоловік без машини і квартири мені не потрібен». Уже постить фото з новим кавалером десь у Дубаї.
А я
Я взяла ті самі 200 тисяч (які не віддала йому) плюс 3 мільйони від машини.
І купила путівку.
На Мальдіви. В той самий готель. У найкращий bungalow з власним басейном.
Одна.
Зараз цей текст я пишу, сидячи в шезлонгу під пальмою. Пю Піна Коладу і дивлюся на бірюзову лагуну.
І ця вода справді лікує.
Я дихаю на повні груди.
Я вільна. І багата (3 мільйони гарна фінансова подушка). І я вже ніколи не дозволю жодному чоловікові вирішувати, чи заслужила я щастя.
Я заслужила все.
