Іван та Марія
Іванові ніколи не хотілося залишати своє село й їхати до міста. Він любив широкі лани, річку, поля і ліси, знайомих односельців. Він вирішив зайнятися господарством, тримати свиней, здавати мясо, а далі, якщо пощастить, розширити справу. Він мріяв збудувати великий будинок, автомобіль у нього вже був, хоч і давній та скромний, а гроші, виручені із продажу хати покійної бабці, вклав у свою справу.
А ще була в Івана заповітна мрія: одружитися з Марією та зробити її господинею свого великого дому. Вони вже зустрічалися, й Марія знала, що його діла поки не дуже йдуть нема великих грошей, та й дім лише почав зводити.
А Марія красуня, справжня. Вона і не думала чогось досягати власними силами.
Нащо мені щось домагатися, якщо маю вроду? Чоловік хай забезпечує мене потрібно знайти такого, який візьме усі клопоти на себе. Моя краса дорого коштує, казала вона подругам.
Та Іван будує хату й машину вже має, підтримувала її приятелька Любов, тільки трохи зачекати треба, не відразу піде все у нього.
А я хочу все одразу, ображено надувала губи Марія, скільки ще того Івана чекати, грошей у нього нема…
Іван палко любив Марію, але відчував, що її почуття не такі глибокі, як би йому хотілося. Та все сподівався, що вона ще його полюбить по-справжньому. Може, саме так і було б, якби не зявився у їхньому селі Тарас. Приїхав із приятелем до своєї бабусі на відпочинок. Дивився зверхньо на місцевих дівчат, у клубі відверто нудьгував, аж поки не побачив Марію.
Спершу Марія не глянула йому навіть у бік, але коли дізналася, що він із родини впливового чиновника з Києва та заможний, швидко перемкнула усе своє зацікавлення на нього. Тарас був старшим і мав багатий досвід стосунків: умів гарно говорити, красиво доглядати, часто дарував Марії квіти навіть із доставки, бо в селі таких не знайти. Це Марія дуже оцінила.
Іван бачив, як Марія приймає від Тараса квіти, й сердилася.
Не бери від нього квітів, навіщо ти мене дратуєш? благав він, а у відповідь чути було тільки сміх.
Що ти злишся, це ж тільки квіти, нічого особливого.
Іван навіть спробував поговорити з Тарасом:
Не даруй Маші квітів, вона моя дівчина, у мене до неї серйозні наміри.
Та Тарас навіть слухати не став, виникла сварка, ледве їх розтягли друзі Івана. Після цього між Іваном і Марією пролягла чорна кішка. Вона уникала його, а він ображався, ніби на завше. Марія ж розуміла: Тарас затримається у селі всього місяць і поїде, а далі нічого тут робити.
Треба щось зробити, зачепити Тараса, поїхати з ним у місто. Тут мені вже нічого ловити, діяти треба швидко, думала вона.
Завести Тараса додому виявилося не складно: батьки поїхали у районний центр на базар. Марія все розрахувала так, щоб саме батьки застали їх удвох. Оба розгарячені лежали удвох, коли з хати зайшли мама з татом. Марія, не встигаючи привести себе до ладу, накинула халат, Тарас ледь штани вдягнув.
Що тут діється? насупився батько, уважно роздивляючись їх обох.
Донька мовчки опустила очі, а Тарас переступав із ноги на ногу.
Все ясно. Слухай сюди, Тарасе, ти тепер повинен одружитися з нашою дочкою, інакше я тобі покажу, повів його в кімнату.
Про що там домовилися невідомо, але вже наступного дня молодята поїхали до міськради подавати заяву на шлюб, віз їх батько, а мати Марії спаковувала доньку в місто. Селом швидко облетіла новина. Іван дуже переживав, але на людях не виказував ні болю, ні образи.
Тарас у душі картає себе:
Навіщо я поїхав у те село? Повівся на вроду, а вона, бач, яка спритна одразу зачепила, хитра, не така вже й проста…
А Марії дуже хотілося у місто і щастя, й гарного життя.
Нічого, я його любитиму, дітей народжу, він іще дякуватиме, мріяла вона, от тільки як мене зустрінуть його батьки?
Але на диво, родина Тараса щиро зраділа, що він привіз собі наречену з села красиву, просту. На міських кокеток, що тільки й хотіли його грошей, давно вже й дивитися не хотілося. А Марія і нагодує, і порядок наведе, видно господарська.
Заходь, Марічко, не соромся, будь як удома, тепло вітала її Ганна, а батько Михайло Петрович теж усміхався.
Марія дійсно намагалася бути доброю господинею. Квартира була велика на чотири кімнати, свекри ставились з любовю і добром. Тарас змінив думку про Марію вона не така вже й розважлива, як здалася.
Так, вона хитро влаштувала наше весілля, але, здається, по-справжньому вірить у наше щастя, думав Тарас, хоча сам у це не вірив. Відчував: «Я не з того тіста». Гаразд, хай буде так, вона не ставить зайвих питань, певно почувається винною, але до села повертатися не хоче.
Тарас будував плани: як весело гулятиме після весілля. Подруг у Києві у нього вистачало. Але тут Марія ошелешила під час вечері новиною:
Я чекаю дитину… У нас буде малюк.
Вітаємо, Марічко! Давно вже хочемо онука радісно сказала Ганна.
Тарас зрозумів: говорити, що то не на часі марно.
Незабаром відгуляли весілля. Батьки подарували квартиру з меблями. Марія бачила, що Тарас не дуже радий майбутньому батьківству.
Нічого, як маля народиться, він зміниться і зрозуміє, яке це щастя, тішила себе Марія, не знаючи, яка хробачина сидить у душі її чоловіка.
Після весілля Тарас пустився берега. Дружині розповідав:
У мене така робота постійно відрядження…
Марія вірила, не знала, ким же він насправді працює.
Батькам чоловіка не жалілася не вистачало часу: готувала, наводила лад, чекала його з роботи. Деколи ночами не могла заснути від туги за своїм селом, подругами, родиною. І все частіше згадувала Івана.
Тепер вона вже не була певна, чи правильний зробила вибір. На питання «Тарасе, ти мене любиш?» чоловік відповідав ухильно. Ганна помічала її зневіру і розуміла, який непевний із сина чоловік.
Народження сина стало радістю для всієї родини. Навіть Тарас спершу розчулився, але швидко йому набридла колискова метушня, безсонні ночі, дитячий крик. Марія вже не встигала тішити чоловіка особливими стравами. Тарасові хотілося тікати з дому.
Але він помітив, що з його одруженням багато давніх пасій відвернулися від нього:
Що взяти з одруженого?
Жінці нікому не зізнавався, стидався таких думок: вона без освіти, із села.
Як я її потім влаштую, коли підросте син? Не хочу, щоб моя жінка працювала прибиральницею чи на базарі слава сімї буде зіпсована. Сам буду тягнути родину. Може, краще вже аліменти платити…
У Тараса була інша Катерина, зі своєю квартирою, грошами, про дітей не думала. З нею було легко: вони розважалися, їли, їздили на дачу.
Кате, як мене дістала домашня рутина, не люблю жінку, і син дратує. Гарна, але ж село є село. Як її десь із собою повести, якщо вона крім корів нічого й не бачила?
Марія почала розуміти, що казки про щасливу сімю з Тарасом не буде. Було ясно, у нього є інша. Чоловік пах парфумами не її, траплялися сліди яскравої помади. Все частіше дратівливий, кричить на сина й на неї, може й руку підняти.
Дівчина телефонувала матері, жалілася. Мати тільки відказала:
Ніхто тебе не примушував йти за Тараса сама так вирішила. Думали, заміж підеш за Івана. Тепер їж свою кашу, як наїсися, повертайся додому, але вже назавжди.
Марія почувалася приниженою, втраченою, та ще й дісталася до телефона чоловіка, коли той спав. Побачила там листування з Катею і мову втратила… Жалілася свекрусі, та та сказала:
Запамятай: якщо здумаєш розлучитися дитину ми тобі не віддамо, май на увазі, які звязки у твого свекра. Як там не є, а Тарас рідний батько, заробляє добре, квартира окрема. Він дитині дасть більше, ніж ти без освіти й професії.
Син температурив, зубки різалися, тато не міг терпіти дитячий крик, а тут і Катерина писала чекала його. Тарас відповідав: «Приїду, як син заспокоїться і дружина засне», а Катерина жартома відписала: «Дай їм снодійне, те, що я тобі дала».
Коли Тарас пішов до ванни, покинув телефон на столі. Марія перечитала повідомлення і запанікувала.
А що, як він справді дасть нам те снодійне?
Поки чоловік був у душі, Марія зателефонувала Івану, все розповіла.
Я приїду й заберу вас.
Вони лякають мене, що заберуть сина.
Ти не хвилюйся, це тільки залякування. Заспокойся сама, вклади сина спати, хай Тарас піде, а потім набери мене. Я поблизу міста, чекатиму.
Марія гладила й колисала дитину, нарешті син заснув, зробила вигляд, що теж спить. Почула, як чоловік зазирнув у кімнату, потім пішов і тихо вийшов з дому. Марія швидко зібрала речі, подзвонила Іванові, той миттю приїхав. Вивіз її з сином до себе.
Тарас повернувся аж наступного вечора й побачив, що вдома порожньо. Зателефонував батькам.
Ні, сину, у нас Марії з малим не було. Невже втекла? Ще в поліцію подзвонити? схвилювалася Ганна.
Мамо, не треба, не телефонуй, я радий, що вона пішла. Вже набридла мені. Прошу тебе…
Минув час. Іван і Марія побралися, коли вона офіційно розлучилася. Оселилися в просторому будинку, невдовзі чекали поповнення. Нарешті Марія зрозуміла: її справжнє щастя було всі ці роки поруч з Іваном.
