Пенсіонерка розповідає, що востаннє бачила свого сина понад шість років тому.
Скільки часу ви не спілкувалися з вашим сином? запитала я у своєї сусідки… І в цю мить моє серце стислося від жалю.
Минає вже шість років, відколи я його бачила. Коли він одружився, ще зрідка телефонував на початку, та згодом зовсім зник із мого життя. Одного разу я купила йому торт на день народження, поїхала до нього та тут жінка опустила очі й заплакала.
Що сталось далі?
Синова дружина відчинила двері й заявила, що мені не раді в їхньому домі. Мій син нічого не відповів, лише подивився на мене так, наче я винна, й відвернувся. То був останній раз, коли я його бачила.
Він більше не дзвонив вам? я не могла повірити своїм вухам.
Я сама йому потелефонувала, коли вирішила продати простору трикімнатну квартиру й купити меншу. Звісно, я поділилася з ним частиною грошей це була сума в сорок тисяч гривень. Він приїхав, підписав папери, забрав гроші й більше не телефонував.
Вам дуже самотньо, чи ви вже змирилися з цим? обережно запитала я у старенької.
Я звикла. Коли була зовсім молодою, залишилась із сином сама, бо чоловік пішов до іншої. Я виховала хлопця одна, дала йому все, що могла. Він жив у любові та турботі. А потім сказав, що хоче орендувати власну квартиру. Я навіть зраділа, подумала мій хлопчик вже дорослий, будує своє життя. Але справа була в його дівчині. Вона наполягала, щоб у них була окрема оселя, аби ніхто не заважав розважатися. Потім вона завагітніла.
Ви так спокійно про це говорите… Ви не відчуваєте образи, що син покинув вас у старості? здивовано запитала я.
А що робити? Звикла вже. Мені подобається моя нова квартира. Я маю досить грошей на життя. Кожного ранку встаю, ставлю чайник на плиту й виходжу на балкон з чашкою чаю дивитися на Київ, що прокидається. Раніше, коли працювала на дві зміни, тільки й мріяла виспатись нормально. Мріяла, що на старість буду серед рідних, але видно, мені судилося бути самотньою.
Чому б не завести котика чи собаку? З ними веселіше.
Знаєш, доню, й коти часом покидають своїх господарів, а собаку взяти не можу не знаю, чи прокинуся наступного ранку. Не хочу обіцяти комусь захист, якого можу не дати. Однієї помилки вистачило…
Жінка намагалась стримати сльози, та зрештою не витримала й заплакалаЯ обережно поклала руку на її кістляве плече, відчуваючи легке тремтіння. Незабаром сонце й зовсім сховалося за дахами, і в кімнаті стало сіро й затишно.
Я, напевно, і завтра до вас зайду, якщо не проти, невпевнено сказала я, але в її погляді раптом промайнуло щось тепле.
Заходь, дитино. Тут завжди є чай і печиво. І, головне, ще трохи ніжності, яку нікому більше не віддала.
Вперше за весь вечір на її вустах зявилася майже непомітна посмішка. Я зрозуміла: іноді чужа людина здатна заповнити ту саму порожнечу, що не під силу навіть рідній крові.
За вікном Київ запалював нічні ліхтарі, а в маленькій кухні старенька налила чай у дві чашки. Ми мовчки пили, і в цій тиші, несподівано для себе, я відчула щось надзвичайно важливе: зовсім необовязково бути самотньою, якщо хтось готовий розділити з тобою вечір і тишу.
І десь у цій тиші пенсіонерка вперше за довгі роки загадала, щоб нового ранку хтось все ж був поруч. І вже знала тепер так і буде.
