Хотіла як краще
Так, я розумію, ви не зобовязані! Але ж це ваша рідна кров! Невже залишите хлопчика взимку без теплого одягу? Сашку, хіба я тебе так у дитинстві вчила? натискала свекруха.
Телефон лежав на столі. Після кількох родинних скандалів Сашко засвоїв: коли дзвонить його мама, краще вмикати гучний звязок і розмовляти разом із Лесею Петрівною. Інакше вона просто зламає їх поодинці.
Лесе Петрівно, ми ж не відмовляємо у допомозі, заперечила Олеся. Але якщо вам так важко з Яриком, віддайте його нам. Ганна не проти, ми з нею говорили.
Свекруха замовкла на кілька секунд. Мабуть, прикидала, що вигідніше: позбутися непрошених обовязків чи зберегти важелі впливу на дочку. Виграв другий варіант.
Та ви ж навіть не уявляєте, на що наражаєтеся! зневажливо відповіла Леся. У вас же ніколи не було ані дитини, ані кошеняти. Ви ж цілими днями на роботі, хто з ним буде? Чи ви думаєте, діти самі ростуть, як бурян? Дитині потрібні догляд, увага, душевне тепло!
Я це розумію, спокійно сказала Олеся. Але якщо так вийшло, ми б щось придумали, впоралися б. Я б звільнилася. Вважай, пішла б у декрет замість Ганни.
Ого, а жити на що будете, олігархи?
Та ви ж самі казали, що я копійки в сімю приношу. Як-небудь викрутилися б і без цих копійок.
Свекруха притихла. Сашко втомлено зітхнув: Олеся була в їхній родині новенькою, а йому вже було важко від усього цього тиску.
Ну зрозуміло. Ультиматуми мені ставите, нарешті незадоволено промовила Леся. Ну-ну, пробуйте. Ви ще молоді, дурні, не розумієте, у що вплутуєтеся. Я ж хочу вам допомогти, беру весь тягар на себе. Але знайте: поки ви тут своє «я» демонструєте, дитина мерзне через вас.
Після цього вона поклала слухавку. А Олеся сіла поруч, обійняла Сашка і згадала, як усе починалося.
…А спочатку Леся Петрівна здавалася доброю та гостинною, хоч і дуже своєрідною жінкою. Вона приймала Олесю у себе вдома з усмішкою, хоча та ще не була її невісткою. Леся накривала столи так, що вони тріщали від смаколиків, а коли молоді їхали навантажувала їх мішками з продуктами.
Вона дуже швидко увійшла в життя Олесі. Дзвонила щодня, питала, чи все гаразд, не ображає чи її Сашко, кликала в гості. Одного разу навіть допомогла влаштувати маму Олесі до лікарні через знайомих лікарів. Олеся була дуже вдячна їй за це.
Але помічала вона й інше. Варто було не підняти трубку чи перервати розмову через спішні справи, як майбутня свекруха перетворювалася на зовсім іншу людину. Після такого вона тижнями не дзвонила першою, спілкувалася зверхньо і чекала вибачень.
Ну зрозуміло, такі всі ділові стали, що я вже непотрібна, ображалася Леся.
Тоді Олеся сміялася, намагалася жартувати, але відчувала, що ця «турбота» якась липка й вимоглива.
У Лесі був не лише син, а й дочка, Ганна. Золовка теж справляла на Олесю подвійне враження. Ганна майже ніколи не посміхалася, здригалася від гучних звуків, завжди намагалася швидше піти до своєї кімнати. Олеся списувала це на вік Ганні тоді було лише шістнадцять.
А чим Ганна захоплюється? запитала одного разу Олеся перед святами. А то я вже всю голову зламала, не знаю, що подарувати.
Та нічим, роздратовано махнула рукою Леся. Сидить, уткнувшись у телефон. Їй усе не так, усе важко. Нічого їй у житті не треба…
Тоді Олеся остаточно зрозуміла: щось у їхніх стосунках не так. Її власна мати ніколи б так не сказала.
Не дивно, що у вісімнадцять Ганна швидко вийшла заміж. Не стільки з кохання, скільки з бажання втекти з дому.
Оце дурниця! обурювалася тоді Леся. Звязалася з якимось недорослим. Він же її через місяць кине!
Але шлюб протримався півтора роки, і за цей час Ганна встигла народити.
Хоча Олеся й Ганна не були близькі, одного разу золовка не витримала. Спочатку попросила поради, а потім розплакалася й розповіла все.
Він майже не ночує вдома, скаржилася Ганна. Каже, що у друзів, але я ж не дурна… Вже ловила його на брехні. І це ще не все він уже замахувався на мене.
Ганнусю, це погано… Треба йти від нього.
Куди? До матері? Краще вже терпіти далі…
І це багато про що казало.
Проте незабаром чоловік сам подав на розлучення. Знайшов собі іншу. А дитина залишилася. Ганні довелося повернутися до матері. І почалося… Леся звала дочку нікчемною, звинувачувала в усьому. Але принаймні сиділа з онуком, поки Ганна працювала.
Однак одного дня терпець у Ганни урвався. Вона зібрала речі й пішла, залишивши дитину.
Я б хотіла взяти Ярика, але куди? зізналася вона Олесі. Я сама живу у подруги
