Було це багато років тому, коли життя набрало іншого смаку в моїй молодості. Я тільки почав звикати до стабільності та самостійності. Памятаю той день, коли я насолоджувався рідкісним вихідним і мирно дрімав вдома, коли несподівано пролунав дзвінок у двері. Я подумав, хто це міг прийти так рано? Відчинивши, побачив незнайому мені літню жінку, яка виглядала наляканою і розгубленою.
До кого ви прийшли? запитав я.
Сину, ти ж мене не впізнаєш? тремтячим голосом сказала вона.
Мама? Зайдіть ви ледве вимовив я.
Глибоко в памяті сидів той темний день, коли мене відірвали від матері. Я довго чекав, сподіваючись, що вона прийде до дитбудинку і забере мене додому. Та з часом біль притупився. Я закінчив школу в Києві, вступив до університету, згодом відкрив власну справу. На питання, де мої батьки, я завжди казав, що їх немає. Навчився жити сам і покладатися тільки на себе. Став упевненим у собі, забезпеченим, і ніхто не підозрював, що я виходець з дитбудинку.
Жінка й сама не памятала, коли її лишили батьківських прав. У молодості вона багато пила, і в моменти запоїв її свідомість геть вимикалась. Відбула термін у Лукянівській тюрмі и там часто згадувала мене. Ні, вона не любила мене, просто їй було мене шкода.
Коли народився її другий син, Сергійко, материнське серце ніби прокинулося. За нього вона готова була піти на все. Про мене навіть не згадувала, а для Сергійка робила все, чого він бажав аби тільки був щасливим.
Молодший син виріс схожим на неї. Він змінив кілька інтернатів, а у пятнадцять років отримав перший умовний вирок. Згодом другий, а тоді й тюрма. Мати намагалася будь-як врятувати його, бо добре знала, як це бути за гратами. Дізнавшись, що старший син я влаштувався добре, одразу почала мене шукати.
Ось вона сидить у моєму домі під Києвом, проливає сльози, намагаючись торкнутися до мене, розказує, як шукала, молилася до Бога і щодня надіялась на зустріч. Я слухав її і вірив, а щось всередині казало мені триматися на відстані. Незважаючи на все, я орендував їй квартиру, дав гривні на життя та сказав, що завжди допоможу. При цьому вирішив спостерігати і зясувати чи прийшла вона з добром чи ні.
Перед Різдвом я навідався у дитбудинок, де колись зростав. Часто приносив туди іграшки, гостинці. До мене підійшла стара вихователька, пані Ганна.
Твоя мама шукала твій адресу, мовила вона.
Так, дякую, що допомогли їй.
Будь обережний, вона бажає порятувати тільки свого молодшого сина. Їй потрібні гроші, не довіряй їй! Вона ніколи не любила тебе, лише Сергійка.
У мене є брат? перепитав я.
Так, запитай у неї сам.
Від хвилювання у мене перехопило горло, мені важко було дихати. Не міг повірити, що мати знову хоче мене зрадити. Але зібрався з думками, пішов до неї і вирішив усе вияснити. Вона не чекала такої розмови уникала правди, боялася, що я не допоможу її другому синові.
За кілька днів мене жорстоко побили невідомі. Згодом поліція зясувала, що напад організувала сама моя мати: вона хотіла мене вбити, щоб передати весь спадок Сергійкові, забезпечити йому легке життя.
В суді вона просила пробачення, каялася, але я все вже зрозумів для себе.
Я і без матері прожив, і тепер проживу! прошепотів крізь сльози.
І нині, коли згадую той час, розумію: моя сила у витримці і незалежності.
